Архив категории »TheRunningPilgrims «

Непал. Три перевали. Частина 2

   В другій частині  хочеться більше відмітити бюджетний формат реалізації всіх треків... За рахунок того, що ми самостійно забезпечували себе сніданками, обідами та перекусами, а подекуди і вечерями, наш денний бюджет на двох не перевищував 10 доларів... При цьому, завдяки продуманому пакуванню та вибору їжі, а також функціональному та компактному одягу, ми йшли з невеликими 28-ми літровими наплічниками... В яких ще були газові балони, казанок з пальником та гавайська гітара...   
  Наш розпорядок дня та похідне меню...
1) 4:45 - Підйом, поки готується чай на пальнику їмо по порції каші звареної з вечора, обідню порцію пакуємо в фольгований пакетик від Їдла... П'ємо по 500 мл трав'яного чаю з печивом
( по 80 гр вівсяного або "Буратіно" ). Виходимо о 6:00.
2) 10:00 - перекус по 50 гр казінак 
3) 12:00 - Обідаємо другою порцією звареної каші
4) 16:00 - перекус по 50 гр казінак
5) Після 17:00 вибираємо лоджію для ночівлі...
5) 18:00-19:00 Вечеря в лоджії (класично це були спагетті з овочами) або в кімнаті запарювали Індійський суп від Їдло (там де в лоджіях були самі високі ціни на їжу)...
6) Після вечері п'ємо по 500 мл трав'яного чаю з 80 гр печива...
7) Приготування на пальнику каші "Пакунок пілігрима" на наступний день... "Пакунок пілігрима" вагою 470 гр включає - 320 гр каші (гречка або кукурудза або пшоно), 80 гр родзинок, 40 гр сухого молока, 30 гр цукру). Виходить повноцінні 4 порції...
 Отже, максимальна вага повноцінного денного раціону на двох складала : "Пакунок пілігрима" 470 гр + пакунок печива 320 гр + казінакі 200 гр + два індійські супи від Їдло 120 гр = 1110 гр... Тобто, максимум 555 гр їжі на день у кожного... Все дуже компактне та добре пакується в наплічник... Звісно, що темп при такому раціоні повинен бути також зваженим... В даному форматі нема можливості так харчуватись, як до прикладу на марафонах, а їжа дуже впливає на інтенсивність проходження дистанції...
 Продовження щоденних фото-нарисів... Четвертого дня ми перейшли перевал Ренджо-Ла (5390 м), зійшли на вершину Гокіо-Рі (5360 м) та дістались поселення Драгнаг... На висоті наша денна швидкість пересування зменшилась до 20-ти кілометрів... 
Інтерактивна мапа :
 
  П'ятий день ми розпочали з підйому на перевал Чо-Ла (5420 м) ...


   На спуску з перевалу ми вдягнули на кросівки кішки, в яких пройшли не більше 300 метрів, хоча можна було обійтись і без них... Кішки ми брали на випадок сильних снігопадів та обледенінь, але нас супроводжувала гарна погода...  

   Спуск в долину...





   Дорогою в поселення Горакшеп...
   Льодовик Кхумбу та вершина гори Нупце...
   До поселення Горакшеп (5164 м) ми дістались пів другої по полудню...
   Зайнявши одну з кімнат в лоджії поселення та залишивши в ній частину речей, ми розпочали підйом на вершинку Кала Патхар... 
   Види з  Кала Патхар (5645)...  Еверест, Лхотце, Нупце...

   На вершині гори працює сама високогірна веб камера в світі...
 



  Ми провели на вершині близько години, після чого спустились в поселення на ночівлю...  Хоча в нас ще залишався час для продовження шляху та ми вирішили заночувати саме в Горакшепі на висоті понад 5100 метрів... Набравши з джерела води, решту часу ми провели в кімнаті - готуючи вечерю та відпочиваючи...  В найвисокогірніших та відповідно найдорожчих лоджіях ми їжу не замовляли, готуючи вечерю самостійно... На цей випадок у нас було з собою по чотири компактних пакетики натуральних супів від "Їдла"...  
  Вранці шостого дня, дійшовши до поселення Лобуче, ми звернули на стежку що йшла через льодовик Кхумбу в напрямку перевалу Конгма - Ла...
  По іншу сторону льодовика Кхумбу...
 

   Перевал Конгма - Ла (5528 м)...



  Ама Дамблам...
   Ми планували зупинитись в поселенні Тянгбоче на ночівлю, щоб вранці наступного дня, після пуджи, пограти мантри в монастирі, про що навіть домовились з буддистами...  Але в поселенні всі лоджії були набиті туристами та останні місця здавали за умови обов'язкового замовлення вечері та сніданку... Тому, після відвідин монастиря  ми продовжили спуск... 



   На  шосту ночівлю ми зупинились в невеликому поселені Ташінга, в зовсім не туристичній лоджії... Нам здали кімнату за 2 долари та не вимагали замовляти їжу... Повечерявши в номері ми спустились до господарів пограти тибетські мантри та деякі зі своїх пісень...
  Сьомий день... 
   Спуск з поселення Намче... Перехід моста з "перешкодами"... Під час одного з таких проходів підвісними мостами нас атакував кінь завантажений по обидва боки мішками... Ми прямували на зустріч один одному, після чого він пішов на таран... Притиснувшись до бокових стінок мосту ми розминулись з конем, але він своїми мішками, причепленими до спини, болісно зачепив нашу  укулеле, проломивши невелику дірку в деці гітарки...     

  Найбільше захоплення викликали шерпи, які тягали просто неймовірні вантажі, вага яких подекуди сягала  понад 100 кг...   




  Діма спробував підняти корзинку з вантажем вагою близько 60 кілограм...
  Восьмий день... Непальські будні...



   Город на великому камені вразив чи не найбільше...
   
   Діти Непала...
 

   Мантри...
   Перевал Лумджуре (3500 м)...
  На восьму ночівлю ми зупинились в лоджії розташованій на перевалі... 
  Тут знаходилась лише одна відкрита лоджія, господаркою якої була колоритна непалка... Вона майже не розуміла англійської та ми знайшли спільну мову... Непалка нам приготувала макарони з овочами на глиняній печі, а ми пограли їй мантри... Цікаво, що після першої зіграної нами мантри вона піднесла тарілочку з сирим рисом на якій поклала 100 рупій (1 долар), та ми пояснили що граємо не за гроші...            
 Дев'ятий день...  
 Селянин з традиційним непальським ножем - кукрі...
  Проходячи поселення не можна було  не звернути увагу на агітаційні плакати, а особливо на  символіку кандидатів... Кого ж вибрати пересічному непальцю? Комуніста з серпом та молотом, або ж демократа з сонечком... Найкумедніше є те, що у обох фігурує свастика - знак який вже давно дескридитований  в "нашому" світі... Задумайтесь, наскільки в обумовленому світі ми живемо... Менше ніж за століття, символ, вік якого сягає майже 10-ти тисячі років, перетворився з символа руху, життя та сонця  в символ терору... Як же легко маніпулювати нашою свідомістю...  
   Кожному вибирати своє...
     Наш вибір  свобода від умовностей, від нав'язаних стереотипів та насаджених цінностей. Даного типу випробовування надає нам досвід у пізнанні себе та свого організму... В сучасному світі ми маємо доступ до океану інформації та багато чого знаємо на словах... Та от інформація отримана з "других рук" по справжньому нічому не вчить нас, не даруючи того самого  пізнання - усвідомлення... Усвідомлення приходить тільки з власного досвіду...    
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Три перевали. Частина 1

   Позаду залишилось 350 кілометрів підйомів та спусків гімалайськими стежками району Аннапурни...  Пройдена хороша акліматизація, попереду останній та найголовніший етап нашого швидкісного проходження довжиною понад 280 кілометрів... Три перевали висотою більше ніж 5300 метрів і вершини Гокіо Рі та Кала Паттар...    
 Після повернення з району Аннапурни ми вирішили один день відпочити в Катманду... На наступний трек ми планували підкупити легкі кішки на кросівки, та мені ще потрібно було відремонтувати свої "саламони", які вже тотально почали розвалюватись... Повна прошивка вздовж підошви обох кросівок, проклейка підошви та залатані дірки, обійшлись в три долара... Цікаво те, що саме у цього хлопця я лагодив взуття чотири роки тому, коли був в Непалі вперше... 
  Відремонтувавши кросівки, ми пішли купувати автобусні квитки  на ранок наступного дня... Спочатку ми планували їхати до Jiri, та на автостанції нас вмовили взяти квиток до селища Bhandar, яке знаходиться за поселеннями Jiri та Shivalaya... Ми погодились через те, що хотіли уникнути оплати за проходження повз ще один національний парк, вхід в який знаходиться в селі Shivalaya, тому ми вирішили просто об'їхати це село на автобусі ...
  Вранці наступного дня  ми вирушили на автостанцію та пів шостої відправились... Наступні 12 годин ми провели в автобусі, з яким подолали 220 кілометрів непальських серпантинів та  запилених грунтових доріг... Та найбільше нас здивував переїзд по лісовій грунтовці  перевалу висотою понад 3000 метрів, після чого ми зрозуміли, що наш автобус може все... 
  Приїхавши  в поселення Bhandar, ми поселились в лоджії... А наступного ранку розпочали маршрут...
 Інтерактивна мапа маршруту (графіки gpsies):
 
 На стежці нас зустрів вільний як...
   Каміння з висіченими буддійськими молитвами...



  Старовинна ступа...
   За день ми пройшли 40 кілометрів, зупинившись на ночівлю в лоджії на перевалі висотою 3000 метрів...
   Ранок наступного дня... Підготовка головного гужового транспорту регіону до вантажних перевезень... 
  Банани...
   Мода цього району передбачає чудернацький пірсинг у жінок...

   Цілий день в компанії віслюків...
  Гужовий транспорт в ділі...


  Вхід в буддійський монастир...

 
   Маленькі буддисти повертаються з провізією в монастир...
   Місцева офіціантка...
 Місцева селянка...
  Дівчинка зачищає бамбукову палицю традиційним непальським ножем кукрі...
  Так вимощують кам'янисту дорогу, щоб під час великих опадів  не втрачати сполучення між селами... Ми стали свідками наскільки розмиває грунтові стежки навіть після незначного дощу... 

  Школярка...
   Кожне поселення прикрашають священні тексти, прапорці та ступи...

   Не заходячи в Луклу  ми пройшли далі та зупинились в поселенні Чоплунг... Дощова погода та розмита від дощу дорога нам дуже ускладнила пересування... Таким чином за два дні ми подолали 72 кілометри...
  Ранкові  молитви на шляху...










  Пройшовши поселення Монжо та відмітившись на пропускному пункті входу в національний парк Сагарматха  ми попрямували в бік Намче... Попереду виднілись відомі два мости, розкинуті між ущелинами...
    Чим  вище в гори тим гужовий транспорт стає серйознішим...
   Діставшись поселення Намче Базар, в одній з лоджій ми почули звуки барабанів та дудок... Ми впізнали буддійський мотив та попрямували в напрямку музики... Підійшовши ближче до лоджії ми запитали чи можна зайти... Ввійшовши, ми опинились в оточенні буддистів, які сиділи за столиками та читали священні тексти під ритм барабана... Ми запропонували пограти їм наші мантри, вони погодились... І от ми чекаємо, коли буддисти зроблять паузу щоб ми могли розпочати свій міні виступ...  До нас підходить один з власників лоджій та просить щоб ми не грали... Виявляється, буддисти були запрошені на чотири дні для проведення церемонії похорону, на яку ми випадково потрапили... Нас напоїли масала чаєм та пригостили солодощами... Та найцікавіше було послухати "закритий" буддійський концерт...
  Поселення Намче Базар...
   Місце для посадки гелікоптера ...
   Дорогою в бік поселення Таме...


  Пасовище яків та биків...


  Пройшовши поселення Таме ми прямували до останнього табору перед перевалом Ренджо Ла - Lunden... 
  Вранці четвертого дня ми одразу розпочали підйом на перевал...


  Перевал Ренджо -Ла (5390м)...

   Хороша акліматизація, яку ми отримали після 350-ти кілометрів швидкісного трекінгу в районі Аннапурни, дозволила нам без проблем перенести підйом з висоти 4300 метрів на 5390...  Жодних симптомів "горняшки", так наче ми в рідних Карпатах...  



  Попереду озера Гокіо...

Спустившись з перевалу до висоти 4800 м., не заходячи в поселення ми розпочали підйом на вершину Гокіо Рі... 
 




   Вершина гори Гокіо Рі (5360 м)... З неї відкрились перші види на восьмитисячники - Еверест, Лхотце та Макалу...



  Наш легендарний 28-ми літровий наплічник від Travel Extreme... Крім речей, ми вмістили в свої рюкзаки запас їжі на 9 днів (сніданки, обіди, перекуси, чай та декілька вечерь від Їдло), два балони, пальник, казанок та укулеле...


   Спустившись з вершини Гокіо Рі ми продовжили свій шлях повз поселення Гокіо, через льодовик, до поселення Драгнаг... 
  Отакі вони льодовики...

  На четверту ночівлю ми зупинились під перевалом Чо-Ла в поселенні Драгнаг... Попереду два перевали та вершина Кала Паттар...

   Продовження...
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Кільце навколо Аннапурни. Частина 2

 Підйом на перевал Торонг - Ла був напевно найважчим випробуванням в нашій подорожі... Набір одразу майже 1300 метрів спровокував в мене наслідки висотної недуги... Легке запаморочення, невелика нудота, головна біль та відсутність апетиту... Хоча ми взагалі не заганяли та йшли в гору  не перевищуючи пульс в 120 ударів, що на звичній висоті відповідало б  показникам 80-90 серцевих скорочень в хвилину...   
 Інтерактивна мапа маршруту :
 
  Незважаючи на сонячну погоду та яскраве небо, на вершині перевалу через сильний вітер та мінусову температуру було досить холодно... Ми вдягнули майже всі речі зі свого арсеналу...  
   Спуск з перевалу...




   Зазвичай кільце Аннапурни туристи проходять в іншому напрямку, який вважається значно легшим... До речі, ми нікого не зустріли хто йшов так як ми - з заду на перед... Головною причиною являється висота розташування останніх лоджій під перевалом... При класичному проходженні, остання лоджія розташована на висоті 4900 метрів, що дозволяє уникнути значного набору висоти, так як до вершини перевалу залишається 516 метрів, а не 1300 як у нас... Цей фактор є дуже важливим для акліматизації організму... 
  Високий табір на висоті 4900 метрів :      

   Далі ми спускались аж до висоти 3800... 

 

  Спустившись на висоту 3800 ми звернули з основного маршруту в бік озера Тілічо, та набравши ще 300 метрів заночували в лоджії неподалік базового табору озера... За четвертий день ми пройшли понад 30 кілометрів, подолавши перевал Торонг-Ла та вийшовши на маршрут до високогірного озера...
   Ранок пятого дня ми розпочали з підйому по сипучим стежкам...


 Сильний вітер, холод та замерзле озеро оповите хмарами, розташоване на висоті 4919 м...
   Ми достатньо обгоріли на сонці напередодні, а тут ми трохи підморозились, діставшись висоти 5000 метрів...  
   За весь час нашого сходження ми не зустріли жодного туриста...


   На зворотньому шляху ми зупинились пообідати своєю кашею в базовому таборі озера Тілічо...
   Вулички містечка Мананг...




  П'яту ночівлю ми провели в селищі Бхакра, в якому розміщений буддійський храмовий комплекс та монастир... 



   Шостий день розпочався з підйому до озера Ice Lake, розташованого на висоті 4650 метрів...




   Озеро виправдало свою назву та було вкрите льодом...

  Механізм повітряного обертання молитвенного барабану...
   Спуск з озера...
   Контраст холоду та тепла... Збігаємо з гори до ущелини...
  Ворота в буддійське селище...
  Стелі та стіни проходу розписані в стилі індуїзму та буддизму...
   Ступи розташовані вздовж струмка з молитовними барабанами всередині, які починають обертатися під натиском води на лопасті що прикріплені до їх осі... 
   Ще один буддійський монастир... Саме поруч з цим монастирем ми знайшли два помаранчеві шарфи з буддійською символікою, які  стали трофейною окрасою наших наплічників... 

   Ступи...


   Типові кам'яні селища на шляху...
   Погода під вечір повністю зіпсувалась та почав накрапати дощ...
  Природні хмарочоси...
  Дорога прокладена вздовж скелястої гори... На кам'янистій породі ще видно місця в які закладалась вибухівка під час побудови проходу... 
  На шосту ночівлю ми зупинились в селищі  Тхалеку... А  ранком сьомого дня нас вже чекали зелені пейзажі низини...


   Місцеві...


   Ще один приклад доріг "витесаних" в гімалайських скелях...
 
  Один з численних водоспадів на шляху...
   Міст між берегами бірюзової річки...

  Гірські корівки...
  В кілометрі від містечка Джагарт ми спустились до гарячих сірководневих джерел...
  Тут ми застали місцевих непальских жінок за купанням та пранням одягу... Після прийнятих сірководневих ванн, Діма обмазався їхньою олійкою для тіла...  
   а я пограв їм мантри...

   Чим нище ми спускались, тим більше життя ми бачили на своєму шляху...


    Обробка землі в стилі "Old School"...

  Непал - країна шість сьомих території якої займають хребти гімалайської гірської системи... Основна галузь економіки це сільське господарство (76% зайнятості, 35 % ВВП). Люди навчились відвойовувати у гір клаптики землі для обробки... Так виникли терасні землегосподарства, якими вкриті безліч гірських хребтів країни...




  На сьомий день, подолавши близько 50 км, ми фактично закінчили свій маршрут... Ранком нам залишалось дістатись автостанції в містечку Бесісахар... Наступним нашим етапом слідував трек під назвою "Три перевали", розташований в районі базового табору Евереста...

 Продовження... 
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Кільце навколо Аннапурни. Частина 1

  З поселення Ghandruk ми розпочали маршрут кільцем Аннапурни, протяжністю 275 км... Наш темп зріс вдвічи, в середньому ми долали 40 кілометрів за день... Нам цікаво було перевірити, як ми зможемо на висотах проходити-пробігати великі відстані, чітко усвідомлюючи наслідки висотної хвороби... По суті, пройдений акліматизаційний трек до базового табору Аннапурни дав нам акліматизацію тільки до висоти 4200 метрів, а попереду нас чекав перевал висотою 5416 метрів, який ми планували пройти без належної акліматизації... Час на пристосування до дефіциту кисню не входив в плани нашого швидкісного проходження...
Інтерактивна мапа маршруту (мапа відстані та висот на сайті gpsies) :
 
  Стежка від поселення Ghandruk проходила лісовою частиною, а на одній з ділянок ми наче опинились в королівстві турів...    
   Також, в цей період розпочалось цвітіння непальської національної рослини - рододендрон...

   Поселення Ghorepani... Дитина грається з маленьким ягням...
   Зійшовши трохи з маршруту ми дістались оглядового місця Poonhill...


   Місцевий шпиталь...

   Непальске селище...






   Непальські поля...
  Автобус якому байдуже бездоріжжя...
  Та радісні пасажири...
   Бджолині вулики зроблені з поліна та розташовані на зовнішній стіні другого поверху будинку...  

  Після 40 кілометрів шляху ми зупинились на ночівлю в поселені Gharap... На території лоджії знаходився сад з мандариновими деревами, які забезпечили нас фруктами на вечір і на ранок... 
  Ранкова молитва біля пагоди...   
   Виготовлення корзини з бамбуку...

  Військові також йшли в похід... З їхніх слів, їх наплічники важили близько 30 кг...
  Тропа продовжувала йти траверсом гір...

  Цього дня ми цілком випадково стали учасниками свята кольорів - Holi... Минаючи одне з поселень, місцеві  діти розфарбували наші лиця в різні кольори...

   Шлях долиною...

   Школа в серці Гімалаїв... Тут навчаються місцеві дітки...
   Отак виглядають шкільні класи у підніжжя гір...
   Діставшись міста Марфа ми вирішили зупинитись в ньому на ночівлю... Тут ми відвідали буддійський храм та прогулялись вузенькими автентичними вуличками...
   Вперше звернули увагу як зберігають заготовлені дрова на стріхах будинків...
   Також, можна було побачити маленькі дворики в яких тримають худобу...
   Вузенькі вулички міста...


   Відвідали змагання непальських лучників...
   А ввечері насолодились нашою улюбленою стравою - смажені спагеті з овочами та яйцем...
   Ранок третього дня... Виходимо з містечка Марфа... На шляху непалець робить зарядку... 
   Звернувши трохи з маршрути ми піднялись на гору щоб поглянути на долину з висоти...
   Ступа на вершині гори...


  Дорога йшла протилежною стороною містечка Джомсон - адміністративного центру району Мустанг... 
  Автостанція в Джомсоні...
   Пустельні пейзажі, засніжені вершини та кам'янисті ущелини...
   До містечка Кагбені ми йшли альтернативним маршрутом, звернувши в бік поселення Лупра... 

 




   В Кагбені ми не спускались, обійшовши його гірським траверсом...
   Нашим здивуванням було вийти на асфальтовану дорогу, що вела від поселення Кагбені... 
   Звалище бочок... Діма припустив, що це бочки від фарби якою пофарбували статую Будди, яку ми побачили попереду... :)    
   Так непальці виготовляють наші улюблені речі з шерсті яка...
   Дорогою в Муктінатх...

   Буддійський монастир в поселенні Джхаркот... Зайшовши в середину ми хотіли пограти буддистам мантри,але вони були на підпитку і бажання до них підходити в нас відпало...  
  Зображення буддійського кільця циклічності існування...
   Сонячні промені використовуються для приготування чаю,їжі... 
  І от ми ввійшли в священну долину Муктінатх...




 Тут знаходиться храмовий комплекс з однойменним храмом Муктінатх - символом симбіозу індуїзма та буддизма...
   Неподалік знаходяться 108 джерел, омившись в яких,кажуть, можна досягнути стану Будди...
   Будда...
   Дане місце являється місцем паломництва індійських садху... Ми пограли їм мантри, вони нас пригостили своїми цукровими кристаликами та розповіли що прийшли з індійського містечка Пушкар... Так зустрілись побратими-пілігрими...
  Буддійський храм...
   Піднімаючись вище, до місця третьої ночівлі, ми зустріли садху, які йшли зі сторони перевалу... Ми пограли їм мантри та трохи поспілкувались... 


   Третю ночівлю ми провели на висоті 4150 метрів під перевалом Торонг-Ла...
 
 Продовження... Вранці четвертого дня ми розпочали сходження на висоту 5416...   
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Базовий табір Аннапурни


 Нашим першим етапом швидкісного проходження гімалайськими стежками став акліматизаційний похід до базового табору Аннапурни... За чотирири дні ми подолали 70 кілометрів високогірного шляху з перепадом висот 6,5 тисячі метрів. На перший етап до компанії "пілігримів" приєднались ще двоє наших друзів - Микола та Андрій... Микола не тільки нам фінансово допоміг з реалізацією подорожі, він ще й погодився пройти один з маршрутів...
   Перші два дні в Непалі ми присвятили прогулянкам по долині Катманду, а також оформленню дозволів для проходження національними парками...
  Вранці третього дня ми виїхали автобусом в Покхару, з якої вже під вечір на таксі дістались поселення Nayapul ...  
Інтерактивна мапа  пройденого маршруту (більш детальна мапа:
 
   Наступного дня ми вийшли на маршрут, пересікнувши межі заповіднної зони району Аннапурни...
   Усміхнені місцеві жителі...
  Терасне господарство...

 


  Дорогою ми бачили як місцеві жінки збирали каміння для будівництва дороги...

 
   Так в селах з бамбуку сплітають стріху та огорожу...
   Буйвол та  туристи...
   
   За перший день ми дістались поселення Jhinu Danda... 
   Одразу від поселення йде тропа вниз до гарячих  джерел з сірководневою мінеральною водою... Залишивши речі в номері однієї з лоджій, ми спустились до джерел...
   Тут зроблено два невеликі басейни, які наповнюються гарячими сірководневими водами... Вода витікає з недр гімалайських гір... Басейни розміщені одразу біля гірського струмка, в холодні води якого ми поринали розпарившись в термальному джерелі...      
   Повернувшись до лоджії, Андрюха одразу завалився спати... Так розморили перші 20 кілометрів шляху та сірководневі ванни... 
   На ранок всі були в строю...
   Другий день...


   Дуже цікава табличка зустрілась на нашому шляху ввійшовши в поселення Chomrong -  "Дорогі та  почесні туристи (трекери), ми хотіли б попросити Вас не їсти м'ясо курки, свині та буйвола в цьому особливому районі від Sinuwa до Annapurna Base Camp, в зв'язку зі старовинними віруваннями, священним храмом та  природною святістю гір. В іншому випадку, можуть трапитись природні катаклізми та особисті нещасні випадки. Тому ми  просимо слідувати інструкціям. Дякуємо"  :

 Другу ночівлю ми провели в поселені Himalaya... Сильний град вмотивував нас не йти до поселення Deurali, в якому ми планували заночувати... Тут вже не було розеток в кімнатах, тому ми заряджали смартфони від основного світла за допомогою перехідникая, який завчасно купили в Катманду...  
   В кімнаті було прохолодно... Та ми зігрівались теплими піснями та хорошим настроєм...
  Після граду та великої хмарності вчорашнього дня, прийшло чисте небо та сонце, яке супроводжувало нас цілий день... 



  Ми зупинились на чай в базовому таборі Мачапучаре...  Вершину священної гори освітлювали промені ранішнього сонця...


   Залишивши частину речей в лодіжії ми продовжили підйом до базового табору Аннапурни...
   Гелікоптери один за одним пролітали повз нас...
   Микола махає рукою пілоту...






  Ну от ми і на місці... В обід третього дня дістались  базового табору Аннапурни (4130 м)...

   Дійшовши до лоджій ми замовили обід... Микола та Андрій залишились в таборі насолоджуватись відпочинком, а ми з Дімою піднялись вище до меморіалу трьом корейським альпіністам...

   Види на вершини Гангапурна, Аннапурна ІІІ та Мачапучаре... А знизу лоджії базового табору...  
   
   В базовому таборі нас чекав обід - рис з овочами...
   В одній з лоджій висів портрет відомого радянського альпініста  Анатолія Букреєва, який загинув під час сходження на Аннапурну в 1998 році... Під фотографією альпініста знаходився  текст в якому Букреєв описав своє відношення до життя та до гір... :
  Після обіду ми піднялись до його меморіала, який знаходиться в найкращій оглядовій точці :
   Звідси відкривались види на північну Аннапурну та Аннапурну І... 




   Панорама льодовика, та основних вершин...

  Отак ми насолоджувались краєвидами гір, та раптом зірвався один з карнизів, спровокувавши лавину...   
   На ночівлю ми спустились до базового табору Мачапучаре...  А наступного  дня, пройшовши понад 25 км, дістались поселення Ghandruk...  
 Вранці п'ятого дня ми розпрощались з хлопцями та продовжили швидкісне проходження треку вже вдвох...

Продовження... Попереду в нас було 275 кілометрів стежок та доріг маршруту навколо Аннапурни...  


Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Скітур по Боржавському хребту

За три дні скітуру по Боржавському хребту ми находили 65 км з сумарним набором висот понад 4800 метрів... Провели дві ночівлі в притулку дитячого альпійського руху України, який знаходиться в селі Подобовець та являється "базовим табором" юних альпіністів... 
  В перший день ми перейшли хребет та спустились в село Подобовець до притулку юних альпіністів, розташованого одразу на повороті від основної дороги до гірськолижного курорту села... Крутий та дешевий варіант ночівлі, тільки не варто залишати цінні речі в кімнаті, так в нас поцупили пальник з газовим балоном і губну гармошку...  
Інтерактивна мапа та фото першого дня (посилання на трек) :
 
  Підйом на гору Цицьку...
   Гори в стилі "нуар" :


  Вершина гори Великий Верх :
  На другий день ми зробили кільцевий маршрут протяжністю 25 км та перепадом висот близько 2000 метрів... 
 Інтерактивна мапа другого дня (посилання на трек):
 
 Село Пилипець та підйомник на г.Гимба :
  Взимку стовпчики з маркуванням переживають важкі умови... Засипані снігом більше ніж на половину,вони дають уявлення про товщину снігового покрову...

   Вітру на хребті не було і ми насолоджувались тишею... 

   Карнизи вздовж хребта...

  Третього дня ми перейшли хребет та спустились в Воловець, встигнувши на післяобідній потяг до Ужгорода...
  Інтерактивна мапа третього дня (посилання на трек) :
  
  Вершина гори Великий Верх...
   Цього дня погода була найсуворішою, ми навіть зайшли відігрітись на станцію Укртелекома, що розташована на вершині г.Плай... Добре мати знайомих в таких місцях... Там був найсмачніший гарячий чай... За годину, ми на лижах спустились аж до залізничної станції...
Категория: Ski touring, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Зимовий скітур табір на Явірнику

  Вперше в цьому році ми вирушили на чотири дні в гори поскітурити... Завдяки співпраці з Туристичним товариством "Карпатські стежки", ми мали змогу провести свій тренувальний збір на базі нещодавно відбудованого гірського притулку Явірник... Комфортні умови, гарна погода та надзвичайні пейзажі, все це ми отримали в даній локації...
 Інтерактивна мапа наших покатушок :
Електричкою ми доїхали до села Сіль, Великоберезнянського району, та одразу встали на лижі, розпочавши підйом до притулку Явірник...
Діставшись будиночку ми опинились в справжній зимовій казці... Засніжені дерева свідчили про постійний мінус та значну вологість, а на низинах дерева були "голі"...
  Притулок Явірник знаходиться неподалік від однойменної вершини, що відноситься до масиву Полонинський Бескид, в межах Великоберезнянського району... Явірник чимось нагадав нам іспанський альберг під час нашої тогорічної пробіжки по Camino del Norte...
 Приємно усвідомлювати що в нас з'являються гірські притулки європейського рівня... А можливим це стало завдяки Туристичне товариство «Карпатські стежки» , які відбудували наново культовий притулок Явірник... Сонячні батареї на даху та генератор живлять будинок електроенергією... Добре продумана система опалення не дасть змерзнути взимку... На першому поверсі будинку знаходиться кухня з плитою та холодильником і велика зала з каміном, яка за одним столом може вмістити понад 20 туристів... На другому поверсі дві кімнати на 10 та 5 ліжок... А затишні та просторі балкончики на першому та другому поверхах дають змогу на свіжому повітрі насолоджуватись гарними краєвидами або ж виконувати вправи з йоги...
 Ми залишили речі в притулку та пішли скітурити хребтом... Дуже гарна місцевість для піших та скітурних прогулянок...
   Ввечері на нас чекав захід сонця, гарячий чай та вечеря в залі біля каміну...
   Кімнати для ночівлі в притулку виконані зі смаком... Нічого зайвого, все на своїх місцях... 
  Основним принципом побудови наших денних маршрутів було не спускатись нижче 650 метрів, так як вже на цій межі лижами починали чіпляти землю... Таким чином ми ходили хребтом та спускались-підіймались всіма можливими його відрогами...
  Спускатись-підійматись по замерзлому лісі було просто фантастично...
   За чотири дні ми наїздили колії, по яким щодня проїздили повз вершину хребта...  
   Краса не завжди сильно високо в горах... 
  Гойдалка біля притулку...
   Набираємо в 6-ти літрові баклажки питну воду... Джерело нижче притулку близько 500 метрів...    
   Прикольно на скітурах їздити за водою...
  Ми провели гарні чотири дні та находили на лижах близько 80-ти кілометрів, добре відпочили та урізноманітнили свою підготовку до подорожі в Непал...
Категория: Ski touring, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

400 км за 9 днів Лікійською стежкою

 Класичний маршрут Лікійської стежки розпочинається неподалік міста Fethiye  в поселенні Ovacik, та закінчується в селі Hisarçandır, в 30-ти кілометрах від Анталії. Та ми розпочали пробіг з заду наперед... Ну як завжди...
  За дев'ять днів ми набігали 300 кілометрів та проїхали близько 100 кілометрів автостопом... Ми захопили найгарніші частини Лікійки, проїжджаючи відверто нецікаві ділянки, та зробили висновок, що біг в поєднанні з автостопом для даного маршруту найкращий варіант...
  До початку маршруту нас підкинули на своєму пікапі сирійські робітники, яких ми застопили на майже безлюдній дорозі. Їхати в кузові вантажівки та споглядати гори було водночас цікаво та драйвово... Ми намагались якось жестами по-спілкуватись з молодими сирійцями, та вивчили  одне з нових слів на турецькій - güzel (гарний). Дійсно, гарні краєвиди та люди...
  Поплавали у прозорих водах каньйону Goynuk...
   За перший день ми пробігли каньйони Goynuk, та набравши трохи висоти, зупинились на ночівлю в селі Gedelme, поруч з магазином Ay Market... Господар дозволив розміститись на його території під каштаном, та користуватись водою і туалетом.
  На другий день ми прямували на вершину гори Tahtali (2365 м)... Каміння, каміння, та ще раз каміння... Дерева вже навіть адаптувались до таких умов, та ростуть багато років посеред кам'яних схилів....
 Невдовзі рослинність повністю зникла, та підйом на саму вершину йшов кам'янистими стежками...
  До вершини гори Tahtali також можна дістатись на фунікулері з міста Кемер, зрештою більшість людей вибирає саме такий шлях...Тому для багатьох було дивним, коли ми підіймались на вершину переступаючи натягнуту навколо огорожу...
   Вершина гори була затягнута хмарами... 
  Після спуску ми знову опинились в рослинному світі...
  Пробігли повз "вогні Химери" - місце вивільнення природного газу на схилі гори Янарташ...
  Доречі, неподалік вогнів можна розкласти намет та використати природний феномен для приготування вечері...
  Ми планували ночівлю на гарному пляжі в бухті Maden... Здалеку бухта виглядає дуже гарно, але гарних пляжів так і не знайшли, дуже багато сміття та чорний пісок... 
  Та все ж прозора вода змиває всі негативні враження від засміченого узбережжя. Тільки на третьому пляжі ми знайшли криницю зі стоячою дощовою водою, яка навіть трохи попахувала... Тут ми і зупинились на ночівлю, кинули речі та пішли плавати в теплому морі...
  Вранці ми вибігли до поселення  Чиралі... 
 Лікійська стежка проходила повз руїни античного міста Олімпус, в яке ми ввійшли зі сторони моря пробігши широким пляжем курортної зони. Пройшовши головним проспектом історичного міста в оточені скель, ми уявно поринули в античність...
   На нашому шляху з фруктами не було жодних проблем... Безліч гранатів та винограду вздовж дороги, який здається взагалі ніхто не зриває. Багато дерев з інжиром, як вже засохшим так і свіжим... Зелені апельсини також солодкі та смачні... Та найцікавіше - плоди кактуса, які потрібно дуже обережно розкривати, адже заради смачної серединки можна загнати в пальці безліч мілких колючок...
   Засохший інжир...
   Свіжий інжир...
  Плоди кактуса...
   Зелені апельсини...
  Неподалік поселення Andrasan ми натрапили на трейлранерів, які приймали участь у шестиденному забігу по Лікійці... На одному з пунктів харчування ми зустріли також і організаторів змагань, які застерегли про відсутність води по маршруту, та надавали нам кілька пляшок. Ми планували зупинитись на ночівлю біля маяка, так як знали що десь там має бути вода... Тож попрямували далі узбережжям...    
   Так і сталося, вода знаходилась у криниці-резервуарі поруч з маяком. Перед цим, за кілька кілометрів, ми знайшли залишені кимось на стежці лоток з яйцями та макарони, які стали хорошим додатком до нашої вечері та сніданку... Завдяки теплим надувним килимкам, змогли заночували на бетонному бордюрчику під маяком, сховавшись від вітру...
  Захід сонця в Середземному морі...
   В наших планах було вранці сплавати від маяка до найближчих островів... Та саме в той час, коли був запланований заплив, піднялись великі хвилі. Та все ж ми спробували... спустились від маяка хащами до моря, так як стежки туди не ведуть... залізли з каміння в воду, незважаючи на великі хвилі... проплили трохи більше 100 метрів, та вирішили повернути назад, побачивши як хитає моторні човни, що пропливали попереду нас.
 Наступні запливи вже в спокійній воді, були більш вдалими... Прозоре море вздовж деяких скелястих бухт так і манило нас досліджувати природно створені напів-печери...
  При вході на громадський пляж, подеколи можна побачити невеликі місця для молитви :
    Частину від села Karaoz до міста Finike ми проїхали автостопом,так як тропа перейшла в   тротуар вздовж магістраліпротяжністю близько 30 км... Місто Finike : 
   Ділянка маршруту Лікійської стежки відFenike доDemre, була одною з найцікавіших... Ця частина не є популярною серед туристів... Ми опинились в справжній глушині...
   В 10 км від міста Fenike ми натрапили на садибу бабки з дідом, які тут проживають та випасають кіз... Дідусь щось майстрував на ганку, а бабка поралась по хазяйству. Нас "райдужно" зустріли два великих пса, які напевно раді були побачити ще когось... Дід побачивши нас почав кричати собакам, але вони його не слухали, тоді він жбурнув в їхній бік декілька каменюк... Ми стояли та спостерігали...
  Потім, ми запитали чи можемо набрати в них води... Дідусь посміхаючись керував діями своєї бабки, яка дістала з криниці прохолодну воду та пригостила нас...
  Пройшовши ще трохи, ми зупинились на ночівлю в будиночку пастухів, обтягнутому поліетиленом...
  На протязі тридцяти п'яти кілометрів ми набирали воду виключно з досить специфічних колодязів - підземних резервуарів, яких доволі багато вздовж всієї Лікійської стежки. Вода в них переважно дощова та зі специфічним присмаком. Зазвичай ми її кип'ятили, та бувало що пили і без дезінфекції...
    По дорозі до колишньої столиці Лікії - Міри... або до сучасного міста Демре... :
  В саме місто ми під'їхали в кузові трактора... 
   Від міста Demre до міста Kaş, Лікійська стежка пішла вздовж узбережжя...
  На ночівлю ми зупинились на пристані в барі Smugglers Inn... Цікаво, що "smugglers" перекладається як контрабандисти... Ми зайшли просто запитати, чи можна набрати води... Та розговорившись з господарем закладу були запрошені на ночівлю. Причому, в нашому доступі була кухня та свіжі овочі для салату. Виявилось, господар Smugglers Inn має дружину українку, та в цей час знаходився разом з її восьмирічним сином Колею на пристані... Ми весело провели вечірній час граючи під укулеле різні пісні,а також розважили Колю, поки його вітчим  припаркував яхти неподалік пристані...
Вранці ми вирушили в Каш... 
   Різновид криниці з дощовою водою...
   Пейзажі вздовж стежки...
   Вулканічне узбережжя... 
   Діставшись міста Каш, ми зупинились на ночівлю використавши Couchsurfing у веселої дівчини Зеккі, яка працює медсестрою у "швидкій".  Місто Каш :   
   Наступний день був цілком присвячений автостопу... З міста Каш ми прямували до пляжу Патара... З міста Кінік до самого пляжу, нам пощастило застопити невеликий трактор... Нас підібрала до себе в кузов місцева сім'я... Батько сидів за кермом, а троє дітей разом з матір'ю в кузові... Їдучи в кузові ми розважали їх своїми піснями, а  діставшись пляжу, сім'я запросила нас на пікнік...       
   Восьмого дня ми вирушили на останній відрізок нашого шляху, від пляжу Патара до поселення Ovacik.
 Старе оливкове дерево неймовірних розмірів :
 Ще одна нетипова криниця... Схожа на цілий храм...
  Стежка вздовж узбережжя...
   Розвилка до пляжу Кабак, на який ми вирішили спуститись... 
   Під час спуску ми натрапили на мальовничий водоспад :
   Відпочивши трохи на пляжі, ми знову набрали висоту та побігли далі стежкою...  
  Під вечір ми дістались до Butterfly valley - мальовничої долини розташованої між скелями... 
  Вздовж спуску, на особливо крутих ділянках, місцями прокинуті мотузки. В долині ми планували зупинитись на ночівлю, але виявляється це приватна територія на яку зазвичай завозять туристів на човнах... Ми дістались пляжу, покупалися в морі, а потім "господарі" провели нас до підйому, щоб пересвідчитись, що ми не залишимось в долині на ніч. Тому ночівлю ми провели на вершині скелі...
    Наступного ранку ми пробігли ще близько 15 кілометрів до поселення Ovacik... Так, вранці дев'ятого дня  ми завершили планований маршрут ...
    Загалом, Лікійська стежка нам запам'яталась гарними краєвидами, морем з прозорою водою, палючим сонцем, місцями відсутністю прісної води, та не дуже хорошим маркуванням на менш туристичних ділянках... Окремо хочеться виділити саме стежки... 85% стежок Лікійки вкриті камінням, по яким не вдавалось нормально та стабільно бігти... Зрештою, тому ми трохи і зменшили плановані об'єми забігу...
Категория: Lycian way (400 km), TheRunningPilgrims  комментарии отключены

120 км за 3,5 дні хребтами Piatra Craiului та Făgăraş

  Швидкісне проходження маршрутом через найвищі вершини Румунії - хребти Piatra Craiului та Făgăraş, протяжністю близько 120 кілометрів, ми закінчили вранці четвертого дня... Підйоми та спуски по скелястій поверхні, ночівлі в "рефуджіях" - безкоштовних туристичних будиночках на висоті понад 2000 метрів, а також печери в скелях - нам запам'ятались найбільше...
 Перейшовши пішки кордон України з Румунією в смт. Солотвино, ми одразу ж опинились в румунському містечку Сігету Марматей, з якого на нічному потязі поїхали до міста Брашов... Прибувши з самого ранку в Брашов, ми взяли квитки на електричку до  містечка Зернешті, з залізничної станції якого розпочався наш похід...
Інтерактивна мапа маршруту :
  Близько 10-ї ранку ми розпочали підйом на хребет... 
 Хмари то прикривали хребет, то розвіювались, час від часу освячуючи нас  краплинами дощу... 
 На хребтах Piatra Craiului та Făgăraş, навіть на висотах понад 2000 метрів, розташовані невеликі безкоштовні притулки для туристів, які мають назву Рефуджії (Refugio)... В них можна перечекати непогоду, або ж заночувати, головне запастись необхідною кількістю води, так як не всюди вона є поруч... Всі ночівлі ми провели саме в рефуджіях, так і не розпаковуючи тент  : 
  Piatra Craiului перекладається як "каміння принца"... Ми спробували пробігтись цим камінням, та вузенькі стежки повз скелясті обриви не давали сильно розбігтись... Хребет абсолютно не схожий на інших карпатських побратимів...
  Навіть найвища вершина хребта - La Om (2238 м), носить абсолютно нетипову назву... Закликаючи кожного промовити сакральний звук вічності - ОМ...
  Подолання хребта Piatra Craiului зайняло майже цілий день, та замість вже звичного середнього темпу 50 км в день, ми пройшли тільки 24... Пізній старт,складний рельєф та важкуваті наплічники, а також неймовірні пейзажі не давали нам рухатись швидше... Трохи пробігти змогли лише під кінець спуску на ночівлю... 
  Першу ночівлю ми провели в рефуджії, трохи відійшовши від основної стежки що йде між хребтами  Piatra Craiului та Făgăraş... Нижче від рефуджії, в двохстах метрах була вода.  Всередині з нами  ночувала ще одна пара з Польщі.    
  Наступного дня переходячи галявиною щільно вкритою кущами з малини, між хребтами Piatra Craiului та Făgăraş, ми побачили великого ведмедя... Почувши нас, ведмідь майнув до лісу, а ми побігли далі своєю тропою... А потім зрозуміли, що звернули не в той бік, та повернули назад шукати свою тропу...
 За другий день ми подолали 44 кілометри ... 
  Друга ночівля в рефуджії на висоті 2300 м... В середині все досить аскетично, зате можна добре укритись від вітру, та й тепліше ніж назовні. Матрасів майже на всіх ліжках не було. Знайшовши один метровий шматок, ми використали його підставивши під спини...  
   Ця рефуджія,як і більшість їй подібних, знаходилась в дуже мальовничому місці на самому хребті...
  Наступного дня, з самого ранку, ми піднялись на найвищу точку Румунії, вершину гори Молдовяну :
  Ідеальна видимість дозволяла нам насолоджуватись краєвидами...
   Якщо в перші два дні ми майже не бачили туристів, то на третій день їх було вдосталь... Причина тому доступність... До прикладу, дуже легко дістатись на хребет від Трансфєгєрашсьокого шосе...  
  Піднявшись з траси на хребет, витративши менше години на підйом, можна споглядати ось такі краєвиди...  
  Дуже хороше місце щоб зробити привал... 
  Далі краєвиди ставали все "суворішими"...
  Першим знаком того, що наш план добігти до кінця вже цього дня не збудеться, став скелястий підйом на  другу по висоті вершину Румунії - Negoiu (2535 м)... Хоча можна було підійматись більш простішим  траверсом, але ми не хотіли сходити з червоної марки...
  Далі, скелясті переходи між вершинами Negoiu та Serbota стали ще стрімкіші... Недарма вони вважаються найскладнішою ділянкою хребта Făgăraş...

 Прохід цих ділянок, на фоні втоми, остаточно збив наш темп, дозволивши подолати лише 30 кілометрів... На ночівлю ми зупинились в переповненій рефуджії за вершиною Serbota...
  Подолавши найважчі ділянки, ранком четвертого дня нам залишалось  збігти в село Sebesu de Sus...
  Типова ознака цивілізації - кладовище... 
Спустившись в село, ми поступово почали автостопом вибиратись до міста Сібіу... 
      Потім ми попрямували автостопом по Румунії в напрямку Угорщини... Заночували в  сотні кілометрів від румунсько - угорського кордону, а наступного дня дістались Угорщини... Через кордон нас перевіз хлопець  з байдаркою та велосипедом, прикріпленими на даху автомобіля...  
  
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

200 км за 4 дні Закарпатським туристичним шляхом


  За сприяння громадської організації  Туристичне товариство «Карпатські стежки» , яка маркує Карпати, популяризує туристичний рух в Україні та виступає за збереження природи в Українських Карпатах, за чотири дні ми пробігли частину "Закарпатського туристичного шляху" від села Ділове до Міжгір'я, довжиною понад 200 кілометрів... Сфотографували та відмітили на карті стан 46-ти стовпчиків. Актуальну інформацію ми передали нашому другу з організації  - Олександру Бурсанову, який далі формує план по заміні або реставрації стовпчиків та знаків... Водночас, ми були раді допомогти та глибше проникнути в "кухню" маркування та відновлення карпатських стежок...
  В Українських Карпатах є два основні маршрути - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ), протяжністю близько 400 кілометрів, та Східно-карпатський туристичний шлях, довжина якого майже 200 кілометрів. Це є основою... Дані маршрути позначені червоною маркою,а всі інші являються другорядними та місцями сполучаються з основними. Вибрана нами частина ЗТШ включала най високогірнішу її половину. 
  Інтерактивна мапа нашого маршруту : 
 Формат наших бігових подорожей включає максимальний контакт з місцевим населенням... Ми намагаємось не зупинятись на ночівлю в готелях,хостелах, тощо... Нам важлива комунікація з місцевими, які не заангажовані грошовими відносинами... 
 Так і цього разу, в селі Ділове, ми зупинились на ночівлю в одного старця - діда Федіра, якому вже 86 років. Він проживає сам, його дружина померла кілька років тому... Діти працюють закордоном та інколи провідують...
  Дід сидів у своєму дворі на лавиці, та з самотнім виглядом споглядав як тягнеться ще один день життя... Ми підійшли до нього та запитали чи можемо зупинитись в його хаті на ночівлю... Сказали що нам потрібно тільки місце на підлозі та можливість приготувати свою їжу. Бачачи, що дідусю гроші не завадять, запропонували ще 100 грн... Дід погодився...
  Всередині будинку панувала чистота та порядок і навколишня територія також була дуже охайно прибрана. Навіть туалет з душем були у діда облаштовані в середині хати, а не на вулиці як у більшості. Найбільшим нашим здивуванням було те, що на його "кухні", з крану текла сірководнева вода... Напевно це і являється секретом довголіття дідуся...
  До того як натрапити на його садибу, ми пройшли близько десяти хатин, але ніхто не мав бажання нас прихистити. Та одинокий старець не пожалкував... Як тільки ми "розчехлили" укулеле у нього в саду та заграли декілька пісень, сусіди навпроти підійшли також послухати... Дід Федір аж пожвавішав побачивши такий інтерес... На його обличчі, хоч і на мить, та засяяла посмішка... Після концерту в саду, сусіди вже самі пропонували заночувати у них, та ми залишились у діда, повечеряли разом і послухали його історії... Як каже дідусь, його тут всі кличуть "венгром", бо ходить до греко-католицької церкви, а не до православної... Та з запалом додає, що він взагалі "чех"... Отаке воно колоритне Закарпаття...   
  Наступного ранку ми вибігли на мармароський хребет, заставши Мармароси в тумані...



   Від Попа Івана Мармароського до його Чорногірського тезки нас вже супроводжувало сонце...   

   Отже, за день, стартувавши з села Ділове, ми піднялись на вершину гори Піп Іван Мармароський, пробігли кордоном з Румунією, та подолавши 53 кілометри заночували на вершині гори Піп Іван Чорногірський в обсерваторії "Білий Слон"...

  Тут ми познайомились з рятувальником та водночас головним членом організації "Карпатські Стежки" -  Василем Фітсаком. Він являється ініціатором маркування ЗТШ та в поза службовий час,активно займається відновленням маркованих маршрутів... Саме він розповів нам про паспорти до кожного з них, про те що відновлювати маркування необхідно кожні 3-4 роки, а також, що на теперішній час необхідно відновлювати понад 1000 кілометрів маркованих стежок... Відновлення полягає в розчищені стежки від завалів та нанесені свіжого маркування...
 Щодо обсерваторії, то саме в цей час рятувальники проводили ремонтні роботи по утепленню приміщення, для більш комфортного знаходження на вершині... На ночівлю ми зручно розмістились на підлозі біля вікна"кухні". На бетонну підлогу нам постелили товсті листи пінопласту та надали додатково ковдри. Ми щиро вдячні хлопцям за їхню роботу, цікаву інформацію та прийом.
  Вранці ми пробігли Чорногірським хребтом  до руїн турбази біля села Кваси, де цього року розташовувалось наметове містечко пластунів - Крайовий мандрівний вишкільний табір "Говерля" , куди нас запросили розповісти українським скаутам про наш проект та поділитись досвідом в організації довготривалих подорожей...
  Головною нагородою, як завжди, були гарні пейзажі та гірська тиша...





  Наші наплічники на вершині Говерли...
  Ввечері ми були гостями в таборі українських скаутів... Вони нас почастували своєю вечерею, після чого ми провели для них невелику мотиваційну лекцію присвячену  подорожам, розповіли про наш забіг на 1000 кілометрів паломницьким шляхом Camio del Norte, а також зіграли під укулеле декілька своїх пісень...
  На ранок нас чекав Свидовець...     




  Третього дня ми пробігли Свидовецький хребет та зупинились на ночівлю в унікальному селі - Руська Мокра. Назву виправдовує клімат села...За рахунок тісного розташування між горами та частих опадів, тут постійно висока вологість, а сніг лежить в середньому 162 дні в році...
Нас у себе вдома прийняв рятувальник Іван Кузьміч. Від нього ми дізнались, що всього в Закарпатській області 66 рятувальників та що майже кожного року їх збирають на навчання... Розповів про наслідки повені 1998 та 2001 роках... Коли село було повністю відрізане від сполучення та доставка хліба проводилась гелікоптером... Про трагічний випадок, коли під час паводку вночі знесло та затопило цілу будівлю, поховавши заживо всю сім'ю - чоловіка з дружиною та двох дітей,тіла яких відкопували з намулу один за одним...
  На наступний день ми пробігли хребтом Красна та Пішконею, подолали за день 60 кілометрів та заночували на Синевірському перевалі, в 8-ми кілометрах від Міжгір'я... Позаду залишились понад 200 кілометрів шляху та 4 насичені дні...
  Хребет Красна :


  Село Колочава... :
  Хребет Пішконя :

 Всі ми, виходячи на маршрут, сподіваємось побачити орієнтир в якому напрямку рухатись та скільки кілометрів до бажаної вершини... Не кажучи вже, що даного роду інформація часом може врятувати життя... До прикладу, на стовпчиках розташований номер телефону рятувальної служби, який зі слів самих рятувальників, активно використовують наші та іноземні туристи для виклику допомоги... З огляду на те, що майже ніхто не реєструється в рятувальній службі виходячи в гори, цінність інформації зростає в рази... Також, маркування надає змогу зорієнтуватись за нульової видимості, адже саме погодні умови перетворюють дружелюбні Карпати на суворого "звіра"...
 Так от, стовпчики з інформацією та маркування, кожного року псуються в силу погодних та "нелюдських" явищ ... Ураганний вітер, намерзання снігу, вандалізм - простріли табличок з рушниці нашими земляками... 
 Тому стовпчики постійно необхідно відновлювати та шукати все нові способи монтажу і матеріалів, що являється одним з головних напрямків яким займаються члени некомерційної та неприбуткової організації Туристичне товариство «Карпатські стежки»... Майже все тримається на ініціативі та небайдужості до наших гір людей... 
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены
Наш кулинарный блог