Архив категории »TheRunningPilgrims «

Скітур по Боржавському хребту

За три дні скітуру по Боржавському хребту ми находили 65 км з сумарним набором висот понад 4800 метрів... Провели дві ночівлі в притулку дитячого альпійського руху України, який знаходиться в селі Подобовець та являється "базовим табором" юних альпіністів... 
  В перший день ми перейшли хребет та спустились в село Подобовець до притулку юних альпіністів, розташованого одразу на повороті від основної дороги до гірськолижного курорту села... Крутий та дешевий варіант ночівлі, тільки не варто залишати цінні речі в кімнаті, так в нас поцупили пальник з газовим балоном і губну гармошку...  
Інтерактивна мапа та фото першого дня (посилання на трек) :
 
  Підйом на гору Цицьку...
   Гори в стилі "нуар" :


  Вершина гори Великий Верх :
  На другий день ми зробили кільцевий маршрут протяжністю 25 км та перепадом висот близько 2000 метрів... 
 Інтерактивна мапа другого дня (посилання на трек):
 
 Село Пилипець та підйомник на г.Гимба :
  Взимку стовпчики з маркуванням переживають важкі умови... Засипані снігом більше ніж на половину,вони дають уявлення про товщину снігового покрову...

   Вітру на хребті не було і ми насолоджувались тишею... 

   Карнизи вздовж хребта...

  Третього дня ми перейшли хребет та спустились в Воловець, встигнувши на післяобідній потяг до Ужгорода...
  Інтерактивна мапа третього дня (посилання на трек) :
  
  Вершина гори Великий Верх...
   Цього дня погода була найсуворішою, ми навіть зайшли відігрітись на станцію Укртелекома, що розташована на вершині г.Плай... Добре мати знайомих в таких місцях... Там був найсмачніший гарячий чай... За годину, ми на лижах спустились аж до залізничної станції...
Категория: Ski touring, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Зимовий скітур табір на Явірнику

  Вперше в цьому році ми вирушили на чотири дні в гори поскітурити... Завдяки співпраці з Туристичним товариством "Карпатські стежки", ми мали змогу провести свій тренувальний збір на базі нещодавно відбудованого гірського притулку Явірник... Комфортні умови, гарна погода та надзвичайні пейзажі, все це ми отримали в даній локації...
 Інтерактивна мапа наших покатушок :
Електричкою ми доїхали до села Сіль, Великоберезнянського району, та одразу встали на лижі, розпочавши підйом до притулку Явірник...
Діставшись будиночку ми опинились в справжній зимовій казці... Засніжені дерева свідчили про постійний мінус та значну вологість, а на низинах дерева були "голі"...
  Притулок Явірник знаходиться неподалік від однойменної вершини, що відноситься до масиву Полонинський Бескид, в межах Великоберезнянського району... Явірник чимось нагадав нам іспанський альберг під час нашої тогорічної пробіжки по Camino del Norte...
 Приємно усвідомлювати що в нас з'являються гірські притулки європейського рівня... А можливим це стало завдяки Туристичне товариство «Карпатські стежки» , які відбудували наново культовий притулок Явірник... Сонячні батареї на даху та генератор живлять будинок електроенергією... Добре продумана система опалення не дасть змерзнути взимку... На першому поверсі будинку знаходиться кухня з плитою та холодильником і велика зала з каміном, яка за одним столом може вмістити понад 20 туристів... На другому поверсі дві кімнати на 10 та 5 ліжок... А затишні та просторі балкончики на першому та другому поверхах дають змогу на свіжому повітрі насолоджуватись гарними краєвидами або ж виконувати вправи з йоги...
 Ми залишили речі в притулку та пішли скітурити хребтом... Дуже гарна місцевість для піших та скітурних прогулянок...
   Ввечері на нас чекав захід сонця, гарячий чай та вечеря в залі біля каміну...
   Кімнати для ночівлі в притулку виконані зі смаком... Нічого зайвого, все на своїх місцях... 
  Основним принципом побудови наших денних маршрутів було не спускатись нижче 650 метрів, так як вже на цій межі лижами починали чіпляти землю... Таким чином ми ходили хребтом та спускались-підіймались всіма можливими його відрогами...
  Спускатись-підійматись по замерзлому лісі було просто фантастично...
   За чотири дні ми наїздили колії, по яким щодня проїздили повз вершину хребта...  
   Краса не завжди сильно високо в горах... 
  Гойдалка біля притулку...
   Набираємо в 6-ти літрові баклажки питну воду... Джерело нижче притулку близько 500 метрів...    
   Прикольно на скітурах їздити за водою...
  Ми провели гарні чотири дні та находили на лижах близько 80-ти кілометрів, добре відпочили та урізноманітнили свою підготовку до подорожі в Непал...
Категория: Ski touring, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

400 км за 9 днів Лікійською стежкою

 Класичний маршрут Лікійської стежки розпочинається неподалік міста Fethiye  в поселенні Ovacik, та закінчується в селі Hisarçandır, в 30-ти кілометрах від Анталії. Та ми розпочали пробіг з заду наперед... Ну як завжди...
  За дев'ять днів ми набігали 300 кілометрів та проїхали близько 100 кілометрів автостопом... Ми захопили найгарніші частини Лікійки, проїжджаючи відверто нецікаві ділянки, та зробили висновок, що біг в поєднанні з автостопом для даного маршруту найкращий варіант...
  До початку маршруту нас підкинули на своєму пікапі сирійські робітники, яких ми застопили на майже безлюдній дорозі. Їхати в кузові вантажівки та споглядати гори було водночас цікаво та драйвово... Ми намагались якось жестами по-спілкуватись з молодими сирійцями, та вивчили  одне з нових слів на турецькій - güzel (гарний). Дійсно, гарні краєвиди та люди...
  Поплавали у прозорих водах каньйону Goynuk...
   За перший день ми пробігли каньйони Goynuk, та набравши трохи висоти, зупинились на ночівлю в селі Gedelme, поруч з магазином Ay Market... Господар дозволив розміститись на його території під каштаном, та користуватись водою і туалетом.
  На другий день ми прямували на вершину гори Tahtali (2365 м)... Каміння, каміння, та ще раз каміння... Дерева вже навіть адаптувались до таких умов, та ростуть багато років посеред кам'яних схилів....
 Невдовзі рослинність повністю зникла, та підйом на саму вершину йшов кам'янистими стежками...
  До вершини гори Tahtali також можна дістатись на фунікулері з міста Кемер, зрештою більшість людей вибирає саме такий шлях...Тому для багатьох було дивним, коли ми підіймались на вершину переступаючи натягнуту навколо огорожу...
   Вершина гори була затягнута хмарами... 
  Після спуску ми знову опинились в рослинному світі...
  Пробігли повз "вогні Химери" - місце вивільнення природного газу на схилі гори Янарташ...
  Доречі, неподалік вогнів можна розкласти намет та використати природний феномен для приготування вечері...
  Ми планували ночівлю на гарному пляжі в бухті Maden... Здалеку бухта виглядає дуже гарно, але гарних пляжів так і не знайшли, дуже багато сміття та чорний пісок... 
  Та все ж прозора вода змиває всі негативні враження від засміченого узбережжя. Тільки на третьому пляжі ми знайшли криницю зі стоячою дощовою водою, яка навіть трохи попахувала... Тут ми і зупинились на ночівлю, кинули речі та пішли плавати в теплому морі...
  Вранці ми вибігли до поселення  Чиралі... 
 Лікійська стежка проходила повз руїни античного міста Олімпус, в яке ми ввійшли зі сторони моря пробігши широким пляжем курортної зони. Пройшовши головним проспектом історичного міста в оточені скель, ми уявно поринули в античність...
   На нашому шляху з фруктами не було жодних проблем... Безліч гранатів та винограду вздовж дороги, який здається взагалі ніхто не зриває. Багато дерев з інжиром, як вже засохшим так і свіжим... Зелені апельсини також солодкі та смачні... Та найцікавіше - плоди кактуса, які потрібно дуже обережно розкривати, адже заради смачної серединки можна загнати в пальці безліч мілких колючок...
   Засохший інжир...
   Свіжий інжир...
  Плоди кактуса...
   Зелені апельсини...
  Неподалік поселення Andrasan ми натрапили на трейлранерів, які приймали участь у шестиденному забігу по Лікійці... На одному з пунктів харчування ми зустріли також і організаторів змагань, які застерегли про відсутність води по маршруту, та надавали нам кілька пляшок. Ми планували зупинитись на ночівлю біля маяка, так як знали що десь там має бути вода... Тож попрямували далі узбережжям...    
   Так і сталося, вода знаходилась у криниці-резервуарі поруч з маяком. Перед цим, за кілька кілометрів, ми знайшли залишені кимось на стежці лоток з яйцями та макарони, які стали хорошим додатком до нашої вечері та сніданку... Завдяки теплим надувним килимкам, змогли заночували на бетонному бордюрчику під маяком, сховавшись від вітру...
  Захід сонця в Середземному морі...
   В наших планах було вранці сплавати від маяка до найближчих островів... Та саме в той час, коли був запланований заплив, піднялись великі хвилі. Та все ж ми спробували... спустились від маяка хащами до моря, так як стежки туди не ведуть... залізли з каміння в воду, незважаючи на великі хвилі... проплили трохи більше 100 метрів, та вирішили повернути назад, побачивши як хитає моторні човни, що пропливали попереду нас.
 Наступні запливи вже в спокійній воді, були більш вдалими... Прозоре море вздовж деяких скелястих бухт так і манило нас досліджувати природно створені напів-печери...
  При вході на громадський пляж, подеколи можна побачити невеликі місця для молитви :
    Частину від села Karaoz до міста Finike ми проїхали автостопом,так як тропа перейшла в   тротуар вздовж магістраліпротяжністю близько 30 км... Місто Finike : 
   Ділянка маршруту Лікійської стежки відFenike доDemre, була одною з найцікавіших... Ця частина не є популярною серед туристів... Ми опинились в справжній глушині...
   В 10 км від міста Fenike ми натрапили на садибу бабки з дідом, які тут проживають та випасають кіз... Дідусь щось майстрував на ганку, а бабка поралась по хазяйству. Нас "райдужно" зустріли два великих пса, які напевно раді були побачити ще когось... Дід побачивши нас почав кричати собакам, але вони його не слухали, тоді він жбурнув в їхній бік декілька каменюк... Ми стояли та спостерігали...
  Потім, ми запитали чи можемо набрати в них води... Дідусь посміхаючись керував діями своєї бабки, яка дістала з криниці прохолодну воду та пригостила нас...
  Пройшовши ще трохи, ми зупинились на ночівлю в будиночку пастухів, обтягнутому поліетиленом...
  На протязі тридцяти п'яти кілометрів ми набирали воду виключно з досить специфічних колодязів - підземних резервуарів, яких доволі багато вздовж всієї Лікійської стежки. Вода в них переважно дощова та зі специфічним присмаком. Зазвичай ми її кип'ятили, та бувало що пили і без дезінфекції...
    По дорозі до колишньої столиці Лікії - Міри... або до сучасного міста Демре... :
  В саме місто ми під'їхали в кузові трактора... 
   Від міста Demre до міста Kaş, Лікійська стежка пішла вздовж узбережжя...
  На ночівлю ми зупинились на пристані в барі Smugglers Inn... Цікаво, що "smugglers" перекладається як контрабандисти... Ми зайшли просто запитати, чи можна набрати води... Та розговорившись з господарем закладу були запрошені на ночівлю. Причому, в нашому доступі була кухня та свіжі овочі для салату. Виявилось, господар Smugglers Inn має дружину українку, та в цей час знаходився разом з її восьмирічним сином Колею на пристані... Ми весело провели вечірній час граючи під укулеле різні пісні,а також розважили Колю, поки його вітчим  припаркував яхти неподалік пристані...
Вранці ми вирушили в Каш... 
   Різновид криниці з дощовою водою...
   Пейзажі вздовж стежки...
   Вулканічне узбережжя... 
   Діставшись міста Каш, ми зупинились на ночівлю використавши Couchsurfing у веселої дівчини Зеккі, яка працює медсестрою у "швидкій".  Місто Каш :   
   Наступний день був цілком присвячений автостопу... З міста Каш ми прямували до пляжу Патара... З міста Кінік до самого пляжу, нам пощастило застопити невеликий трактор... Нас підібрала до себе в кузов місцева сім'я... Батько сидів за кермом, а троє дітей разом з матір'ю в кузові... Їдучи в кузові ми розважали їх своїми піснями, а  діставшись пляжу, сім'я запросила нас на пікнік...       
   Восьмого дня ми вирушили на останній відрізок нашого шляху, від пляжу Патара до поселення Ovacik.
 Старе оливкове дерево неймовірних розмірів :
 Ще одна нетипова криниця... Схожа на цілий храм...
  Стежка вздовж узбережжя...
   Розвилка до пляжу Кабак, на який ми вирішили спуститись... 
   Під час спуску ми натрапили на мальовничий водоспад :
   Відпочивши трохи на пляжі, ми знову набрали висоту та побігли далі стежкою...  
  Під вечір ми дістались до Butterfly valley - мальовничої долини розташованої між скелями... 
  Вздовж спуску, на особливо крутих ділянках, місцями прокинуті мотузки. В долині ми планували зупинитись на ночівлю, але виявляється це приватна територія на яку зазвичай завозять туристів на човнах... Ми дістались пляжу, покупалися в морі, а потім "господарі" провели нас до підйому, щоб пересвідчитись, що ми не залишимось в долині на ніч. Тому ночівлю ми провели на вершині скелі...
    Наступного ранку ми пробігли ще близько 15 кілометрів до поселення Ovacik... Так, вранці дев'ятого дня  ми завершили планований маршрут ...
    Загалом, Лікійська стежка нам запам'яталась гарними краєвидами, морем з прозорою водою, палючим сонцем, місцями відсутністю прісної води, та не дуже хорошим маркуванням на менш туристичних ділянках... Окремо хочеться виділити саме стежки... 85% стежок Лікійки вкриті камінням, по яким не вдавалось нормально та стабільно бігти... Зрештою, тому ми трохи і зменшили плановані об'єми забігу...
Категория: Lycian way (400 km), TheRunningPilgrims  комментарии отключены

120 км за 3,5 дні хребтами Piatra Craiului та Făgăraş

  Швидкісне проходження маршрутом через найвищі вершини Румунії - хребти Piatra Craiului та Făgăraş, протяжністю близько 120 кілометрів, ми закінчили вранці четвертого дня... Підйоми та спуски по скелястій поверхні, ночівлі в "рефуджіях" - безкоштовних туристичних будиночках на висоті понад 2000 метрів, а також печери в скелях - нам запам'ятались найбільше...
 Перейшовши пішки кордон України з Румунією в смт. Солотвино, ми одразу ж опинились в румунському містечку Сігету Марматей, з якого на нічному потязі поїхали до міста Брашов... Прибувши з самого ранку в Брашов, ми взяли квитки на електричку до  містечка Зернешті, з залізничної станції якого розпочався наш похід...
Інтерактивна мапа маршруту :
  Близько 10-ї ранку ми розпочали підйом на хребет... 
 Хмари то прикривали хребет, то розвіювались, час від часу освячуючи нас  краплинами дощу... 
 На хребтах Piatra Craiului та Făgăraş, навіть на висотах понад 2000 метрів, розташовані невеликі безкоштовні притулки для туристів, які мають назву Рефуджії (Refugio)... В них можна перечекати непогоду, або ж заночувати, головне запастись необхідною кількістю води, так як не всюди вона є поруч... Всі ночівлі ми провели саме в рефуджіях, так і не розпаковуючи тент  : 
  Piatra Craiului перекладається як "каміння принца"... Ми спробували пробігтись цим камінням, та вузенькі стежки повз скелясті обриви не давали сильно розбігтись... Хребет абсолютно не схожий на інших карпатських побратимів...
  Навіть найвища вершина хребта - La Om (2238 м), носить абсолютно нетипову назву... Закликаючи кожного промовити сакральний звук вічності - ОМ...
  Подолання хребта Piatra Craiului зайняло майже цілий день, та замість вже звичного середнього темпу 50 км в день, ми пройшли тільки 24... Пізній старт,складний рельєф та важкуваті наплічники, а також неймовірні пейзажі не давали нам рухатись швидше... Трохи пробігти змогли лише під кінець спуску на ночівлю... 
  Першу ночівлю ми провели в рефуджії, трохи відійшовши від основної стежки що йде між хребтами  Piatra Craiului та Făgăraş... Нижче від рефуджії, в двохстах метрах була вода.  Всередині з нами  ночувала ще одна пара з Польщі.    
  Наступного дня переходячи галявиною щільно вкритою кущами з малини, між хребтами Piatra Craiului та Făgăraş, ми побачили великого ведмедя... Почувши нас, ведмідь майнув до лісу, а ми побігли далі своєю тропою... А потім зрозуміли, що звернули не в той бік, та повернули назад шукати свою тропу...
 За другий день ми подолали 44 кілометри ... 
  Друга ночівля в рефуджії на висоті 2300 м... В середині все досить аскетично, зате можна добре укритись від вітру, та й тепліше ніж назовні. Матрасів майже на всіх ліжках не було. Знайшовши один метровий шматок, ми використали його підставивши під спини...  
   Ця рефуджія,як і більшість їй подібних, знаходилась в дуже мальовничому місці на самому хребті...
  Наступного дня, з самого ранку, ми піднялись на найвищу точку Румунії, вершину гори Молдовяну :
  Ідеальна видимість дозволяла нам насолоджуватись краєвидами...
   Якщо в перші два дні ми майже не бачили туристів, то на третій день їх було вдосталь... Причина тому доступність... До прикладу, дуже легко дістатись на хребет від Трансфєгєрашсьокого шосе...  
  Піднявшись з траси на хребет, витративши менше години на підйом, можна споглядати ось такі краєвиди...  
  Дуже хороше місце щоб зробити привал... 
  Далі краєвиди ставали все "суворішими"...
  Першим знаком того, що наш план добігти до кінця вже цього дня не збудеться, став скелястий підйом на  другу по висоті вершину Румунії - Negoiu (2535 м)... Хоча можна було підійматись більш простішим  траверсом, але ми не хотіли сходити з червоної марки...
  Далі, скелясті переходи між вершинами Negoiu та Serbota стали ще стрімкіші... Недарма вони вважаються найскладнішою ділянкою хребта Făgăraş...

 Прохід цих ділянок, на фоні втоми, остаточно збив наш темп, дозволивши подолати лише 30 кілометрів... На ночівлю ми зупинились в переповненій рефуджії за вершиною Serbota...
  Подолавши найважчі ділянки, ранком четвертого дня нам залишалось  збігти в село Sebesu de Sus...
  Типова ознака цивілізації - кладовище... 
Спустившись в село, ми поступово почали автостопом вибиратись до міста Сібіу... 
      Потім ми попрямували автостопом по Румунії в напрямку Угорщини... Заночували в  сотні кілометрів від румунсько - угорського кордону, а наступного дня дістались Угорщини... Через кордон нас перевіз хлопець  з байдаркою та велосипедом, прикріпленими на даху автомобіля...  
  
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

200 км за 4 дні Закарпатським туристичним шляхом


  За сприяння громадської організації  Туристичне товариство «Карпатські стежки» , яка маркує Карпати, популяризує туристичний рух в Україні та виступає за збереження природи в Українських Карпатах, за чотири дні ми пробігли частину "Закарпатського туристичного шляху" від села Ділове до Міжгір'я, довжиною понад 200 кілометрів... Сфотографували та відмітили на карті стан 46-ти стовпчиків. Актуальну інформацію ми передали нашому другу з організації  - Олександру Бурсанову, який далі формує план по заміні або реставрації стовпчиків та знаків... Водночас, ми були раді допомогти та глибше проникнути в "кухню" маркування та відновлення карпатських стежок...
  В Українських Карпатах є два основні маршрути - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ), протяжністю близько 400 кілометрів, та Східно-карпатський туристичний шлях, довжина якого майже 200 кілометрів. Це є основою... Дані маршрути позначені червоною маркою,а всі інші являються другорядними та місцями сполучаються з основними. Вибрана нами частина ЗТШ включала най високогірнішу її половину. 
  Інтерактивна мапа нашого маршруту : 
 Формат наших бігових подорожей включає максимальний контакт з місцевим населенням... Ми намагаємось не зупинятись на ночівлю в готелях,хостелах, тощо... Нам важлива комунікація з місцевими, які не заангажовані грошовими відносинами... 
 Так і цього разу, в селі Ділове, ми зупинились на ночівлю в одного старця - діда Федіра, якому вже 86 років. Він проживає сам, його дружина померла кілька років тому... Діти працюють закордоном та інколи провідують...
  Дід сидів у своєму дворі на лавиці, та з самотнім виглядом споглядав як тягнеться ще один день життя... Ми підійшли до нього та запитали чи можемо зупинитись в його хаті на ночівлю... Сказали що нам потрібно тільки місце на підлозі та можливість приготувати свою їжу. Бачачи, що дідусю гроші не завадять, запропонували ще 100 грн... Дід погодився...
  Всередині будинку панувала чистота та порядок і навколишня територія також була дуже охайно прибрана. Навіть туалет з душем були у діда облаштовані в середині хати, а не на вулиці як у більшості. Найбільшим нашим здивуванням було те, що на його "кухні", з крану текла сірководнева вода... Напевно це і являється секретом довголіття дідуся...
  До того як натрапити на його садибу, ми пройшли близько десяти хатин, але ніхто не мав бажання нас прихистити. Та одинокий старець не пожалкував... Як тільки ми "розчехлили" укулеле у нього в саду та заграли декілька пісень, сусіди навпроти підійшли також послухати... Дід Федір аж пожвавішав побачивши такий інтерес... На його обличчі, хоч і на мить, та засяяла посмішка... Після концерту в саду, сусіди вже самі пропонували заночувати у них, та ми залишились у діда, повечеряли разом і послухали його історії... Як каже дідусь, його тут всі кличуть "венгром", бо ходить до греко-католицької церкви, а не до православної... Та з запалом додає, що він взагалі "чех"... Отаке воно колоритне Закарпаття...   
  Наступного ранку ми вибігли на мармароський хребет, заставши Мармароси в тумані...



   Від Попа Івана Мармароського до його Чорногірського тезки нас вже супроводжувало сонце...   

   Отже, за день, стартувавши з села Ділове, ми піднялись на вершину гори Піп Іван Мармароський, пробігли кордоном з Румунією, та подолавши 53 кілометри заночували на вершині гори Піп Іван Чорногірський в обсерваторії "Білий Слон"...

  Тут ми познайомились з рятувальником та водночас головним членом організації "Карпатські Стежки" -  Василем Фітсаком. Він являється ініціатором маркування ЗТШ та в поза службовий час,активно займається відновленням маркованих маршрутів... Саме він розповів нам про паспорти до кожного з них, про те що відновлювати маркування необхідно кожні 3-4 роки, а також, що на теперішній час необхідно відновлювати понад 1000 кілометрів маркованих стежок... Відновлення полягає в розчищені стежки від завалів та нанесені свіжого маркування...
 Щодо обсерваторії, то саме в цей час рятувальники проводили ремонтні роботи по утепленню приміщення, для більш комфортного знаходження на вершині... На ночівлю ми зручно розмістились на підлозі біля вікна"кухні". На бетонну підлогу нам постелили товсті листи пінопласту та надали додатково ковдри. Ми щиро вдячні хлопцям за їхню роботу, цікаву інформацію та прийом.
  Вранці ми пробігли Чорногірським хребтом  до руїн турбази біля села Кваси, де цього року розташовувалось наметове містечко пластунів - Крайовий мандрівний вишкільний табір "Говерля" , куди нас запросили розповісти українським скаутам про наш проект та поділитись досвідом в організації довготривалих подорожей...
  Головною нагородою, як завжди, були гарні пейзажі та гірська тиша...





  Наші наплічники на вершині Говерли...
  Ввечері ми були гостями в таборі українських скаутів... Вони нас почастували своєю вечерею, після чого ми провели для них невелику мотиваційну лекцію присвячену  подорожам, розповіли про наш забіг на 1000 кілометрів паломницьким шляхом Camio del Norte, а також зіграли під укулеле декілька своїх пісень...
  На ранок нас чекав Свидовець...     




  Третього дня ми пробігли Свидовецький хребет та зупинились на ночівлю в унікальному селі - Руська Мокра. Назву виправдовує клімат села...За рахунок тісного розташування між горами та частих опадів, тут постійно висока вологість, а сніг лежить в середньому 162 дні в році...
Нас у себе вдома прийняв рятувальник Іван Кузьміч. Від нього ми дізнались, що всього в Закарпатській області 66 рятувальників та що майже кожного року їх збирають на навчання... Розповів про наслідки повені 1998 та 2001 роках... Коли село було повністю відрізане від сполучення та доставка хліба проводилась гелікоптером... Про трагічний випадок, коли під час паводку вночі знесло та затопило цілу будівлю, поховавши заживо всю сім'ю - чоловіка з дружиною та двох дітей,тіла яких відкопували з намулу один за одним...
  На наступний день ми пробігли хребтом Красна та Пішконею, подолали за день 60 кілометрів та заночували на Синевірському перевалі, в 8-ми кілометрах від Міжгір'я... Позаду залишились понад 200 кілометрів шляху та 4 насичені дні...
  Хребет Красна :


  Село Колочава... :
  Хребет Пішконя :

 Всі ми, виходячи на маршрут, сподіваємось побачити орієнтир в якому напрямку рухатись та скільки кілометрів до бажаної вершини... Не кажучи вже, що даного роду інформація часом може врятувати життя... До прикладу, на стовпчиках розташований номер телефону рятувальної служби, який зі слів самих рятувальників, активно використовують наші та іноземні туристи для виклику допомоги... З огляду на те, що майже ніхто не реєструється в рятувальній службі виходячи в гори, цінність інформації зростає в рази... Також, маркування надає змогу зорієнтуватись за нульової видимості, адже саме погодні умови перетворюють дружелюбні Карпати на суворого "звіра"...
 Так от, стовпчики з інформацією та маркування, кожного року псуються в силу погодних та "нелюдських" явищ ... Ураганний вітер, намерзання снігу, вандалізм - простріли табличок з рушниці нашими земляками... 
 Тому стовпчики постійно необхідно відновлювати та шукати все нові способи монтажу і матеріалів, що являється одним з головних напрямків яким займаються члени некомерційної та неприбуткової організації Туристичне товариство «Карпатські стежки»... Майже все тримається на ініціативі та небайдужості до наших гір людей... 
Категория: TheRunningPilgrims  комментарии отключены

215 км за 4 дні по Camino Primitivo

 Після завершення нашого основного пробігу по Camino del Norte, ми виріши пробігти найгарнішу частину  Camino Primitivo - шлях який нам дуже розхвалювали бувалі пілігрими...  За 4 дні ми планували пробігти понад 200 кілометрів кантабріанськими горами від містечка Луго до Ов'єдо...
Інтерактивна мапа маршруту :
Від Фіністери, за день, ми автостопом дістались містечка Луго. Пройшовши основною площею повз кафедральний собор, ми вийшли за межі міста...

  Ночівлю провели в кращих традиціях пілігримів - під старовинним мостом :
  На наступний день ми розпочали пробіжку...
  Вітряками були вкриті майже всі високогірні ділянки вздовж нашого шляху...




   Під вечір ми прибігли в містечко Фонсаграда, неподілік якого зупинились на ночівлю в альберзі...
  Вже по відлагодженій схемі ми сходили в супермаркет за продуктами, та приготували вечерю на своїй міні пічці...

  Коли ми бігли по Camino del Norte, в альберзі Більбао познайомились з французом Жаном, який якраз збирався не йти до кінця по Camino del Norte, а звернути на  Camino Primitivo... За рахунок нашої швидкості, ми дуже хотіли зустріти Жана на зворотньому шляху... І таки зустріли... 
  Памятники не тільки пішохідним пілігримам, але і двоколісним...


 Також, запам'яталась зустріч з австралійцем Лінтоном, неподалік живописного водосховища... 

  Водосховище Саліме :



  Пробігли по дамбі гідроелектростанції, яка заввишки 125 метрів, та продовжили підйом в гору... :

  Під вечір ми прибігли в гірське селище Лаго... Щоб уникнути намокання пухових спальників, на ночівлю ми розмістились під стріхою ґанку одного з пустуючих будинків... Таке рішення було вкрай вдалим, бо на ранок ми прокинулись в повній імлі... Хмари того дня майже весь час супроводжували нас... 
  Піднявшись вище в гори ми стали свідками оптичного ефекту який називають - брокенський привид, коли навколо тіні людини наче з'являється німб... 

  Скинувши висоту, ми підбігли до дуже мальовничого містечка Тінео...


  На ночівлю ми зупинились в альберзі містека Ла Еспіна... Ми хотіли заночувати в альберзі селища Боденая, який знаходився на кілометр далі, та він виявився заповненим, тому ми повернулись назад... 
 Альберг в Боденая нам порекомендував наш друг пілігрим Жан... Незважаючи на те що ми не ночували в ньому, ми все ж прибігли наступного ранку поспілкуватись з його господарем, який нас ще вчора запросив на ранішній чай... Ми дуже круто поспілкувались, пограли на гітарі декілька пісень, і отримали від нашого нового друга невелике завдання... Він попросив нас доставити невеликий пакунок в інший альберг міста Ов'єдо... Тож ми вже стали свого роду поштовими пілігримами...       
 Останній біговий день та ми вперше натрапили на персикові дерева... Тільки персиків не вистачало нам для повного фруктового іспанського букету... 
     Пробігаючи одне з поселень ми знайшли ось такі модні дерев'яні черевики, для пересування по болоту...

  
   Отже, ми прибігли в Ов'єдо, віддали пакунок за вказаною адресою, як і обіцяли, та пішли на зустріч з хостом (каучсерфінг), який нас приймав в себе вдома.   
  Кафедральний собор міста :
  Нашим хостом в Ов'єдо була дівчина з Перу - Хельда, яка приїхала в Іспанію на навчання в університеті. Залишивши нас самих вдома, вона пішла на тренування, а ми знайшовши ваги, вирішили дізнатись скільки кілограмів скинули після наших забігів...

   Ваги були явно неточними, показали майже мінус 8 кілограм у кожного... Та все ж, ми одразу розпочали надолужувати втрачені калорії...
  Наступного дня ми вирушили автостопом в Сантандер... Зупинились на ночівлю в 20 кілометрах від міста, на балконі закинутого будинку... А вранці дістались Сантандера...
   Наступні два дні перед вильотом ми відпочивали на Біскайській затоці, на одному з пляжів міста...
   На пляжі  познайомились з парою емігрантів з Росії, які запросили нас до себе на ночівлю... 

  Наступного дня ввечері наш повітряний корабель відлетів в Україну, та ми повністю завершили своє іспанське Camino... 

Категория: Camino Primitivo (215 km), TheRunningPilgrims  комментарии отключены

1000 км за 19 днів по Camino del Norte . Частина 2

Camino del Norte. Day 11
 Сьогодні ми по-справжньому відчули накопичену за весь час втому... Протягом 10 днів ми рухались з випередженням плану по кілометражу, та цього разу скинули оберти, зрозумівши що продовжувати рух в напівпритомному стані не прикольно... Причому "накрило" нас одночасно...
 Нам знову відкрились пейзажі узбережжя... Та ми вперше натрапили на пляжі з чорним піском, так як неподалік знаходиться промислова зона...
  Вкотре зупинились в альберзі у якому немає фіксованої ціни, які називаються - donativo alberge (альберг за пожертвування). Даного типу притулки для паломників являються головною прикрасою Camino... В них живе дух єднання, комунікації та відкритості... Їхні господарі є носіями цього духу та всіляко допомагають паломникам відчути та зрозуміти, що таке Camino... Традиція спільної вечері, приготованої господарем, коли всі пілігрими збираються за одним столом та за трапезою знайомляться і комунікують, являється головною особливістю даного типу альбергів... Люди різних культур та націй,об'єднані спільною ідеєю Camino, зливаються в єдиний абсолют. Чому б не перенести дану практику відношення один до одного і до нашого звичайного життя?
Утримуються дані альберги волонтерами-фанатами духу Camino, які не ставлять за мету наживу, а в першу чергу насолоджуються тим що вони є постійною часткою дивовижного шляху... Сама система "Donativo" нівелює розподіл на бідних та багатих... За наданий притулок, вечерю та сніданок, кожен залишає стільки скільки може... А там де нема рамок, там по справжньому відчувається душа...
І наостанок... Як сказав наш друг - господар альберга San Martin de Laspra , Jose Antonio Gonzalez Gonzalez - "Каміно дає тобі те що потрібно та забирає те що зайве... "
Позначаємо на карті місто з якого ми приїхали... Ужгород та село Чертеж відмічено  :). За 10 місяців існування альберга, його відвідало 4 українці, та ми додали ще 2 пункти в "наш" актив ... До прикладу, німців близько 300... 
Camino del Norte. Day 12
 Першу половину дня лив сильний дощ. Буквально за десять хвилин ми вже були повністю мокрі. Погода спонукала до руху, щоб не змерзнути... На одній з стежок ми натрапили на блок з йогуртами, просто пілігримам тяжко нести свої великі наплічники та вони потрохи скидають баласт... Тим самим підгодовуючи нас... Не знають вони нашого правила: не можеш нести - з'їж... Сьогоднішні краєвиди нагадали нам рідні Карпати, тільки з додатковою опцією - видом на океан...
  На ночівлю ми зупинились під навісом біля альбергу, та як справжні паломники спали на вулиці... Вперше використали пічку та казанок, приготувавши пасту з соусом і чай...
Camino del Norte. Day 13
За нашою спиною 650 км Camino... Ми продовжуємо насолоджуватись шляхом та з кожним днем відчуваємо дію накопиченої втоми... Разом з тим організм вже адаптувався до щоденних навантажень.Більшу частину часу шлях проходить вздовж сільських доріг, повз ферми та приватні господарства. Багато асфальту, але трапляються і трейлові ділянки на яких ми відриваємось на повну ... Рельєф в основному холмистий, рівних ділянок небагато.
  Рибацьке містечко Luarka :
Фрукти вже навіть не купуємо, так як під час дня об'їдаємось апельсинами, мандаринами, та трохи нісперо і черешнями зібраними з дерев ... 
  Наш традиційний перекус :
 Розмітка просто вражає... Так не маркують ні на яких змаганнях... Кожний поворот позначений стрілочкам та знаками Camino... Маршрут буває проходить дуже несподіваними провулками, тунелями та мостами... Біг вздовж магістралі, повз магістраль , вибігаючи та вбігаючи в ліс... Природними та промисловими зонами...
  Мультинаціональна зустріч та комунікація в альберзі вже в порядку речей... Сьогодні з нами в кімнаті ночують пілігрими з Бразилії, Аргентини, Колумбії, Китаю, Італії, Франції...
Camino del Norte. Day 14
   Вчора в альберзі познайомились з хлопцями з Бразилії та Аргентини, яких дуже зацікавив наш біговий формат проходження Camino, а також спорядження, яке ми взяли з собою... Всіх дивують наші маленькі 18-ти літрові наплічники... А коли ми з них ще дістаємо мініатюрні - пічку Бонда, казанок, спальники, це призводить цілий фурор зацікавленості... Пригадується, як один паломник з Тайвані настільки зацікавився пічкою , що сфотографував її просто в усіх можливих ракурсах... Тема взуття також одна з основних... Більшість проходить Camino в похідних черевиках, постійно маючи проблеми з ногами... В свою чергу, ми після  700 км пробігу в кросівках, не маємо жодних проблем... Так само наплічники... Незважаючи, що ми бігаємо з вагою майже 5 кг, наші плечі та спина за весь час без жодних натирань та подразнень... Навіть не використовуємо вазелін...
   Цього дня ми перетнули умовний кордон регіону Астурія та вбігли в гірський район Галісії... Місцями краєвиди нагадують наші Бескиди :
   Традиційне місце для зберігання продуктів :
  Нам хотілось поєднати цілих три типи ночівлі під час проходження Camino... Тим самим урізноманітнити свою пригоду та поділитись перевагами кожного... Ночівлі в альбергах надають можливість комунікації з іншими пілігримами , ночівлі використовуючи Couchsurfing дозволяють поспілкуватись з місцевими жителями... Та самий крутий рівень ночівлі паломників - просто неба на свіжому повітрі... Дозволяє поспілкуватись з собою...Сьогодні наша друга ночівля на природі... Під спів пташок, шум вітру та перкусію невеликого дощу... Знайшли круте укриття, неподалік господарських угідь, м'яко влаштувавшись на сіні...
Camino del Norte. Day 15
 Вбігши в район Галісія, на кожному стовпчику відмічається скільки кілометрів залишається до головного місця паломництва - Сантьяго де Компостели... Ми сьогодні перебігли відмітку на стовпчику в 100 км... Зупинившись на 85-му кілометрі від Сантьяго... Зараз у нас за спиною близько 785 км. До фінішу на мисі Фіністерре,до якого ми направляємось через муніципалітет Мушія, нам залишилось близько 215 км...
  Місце для зберігання зерна :
  Дуже популярний різновид кладовищ...
 В Сантьяго де Компостела ми маємо отримати так звану Компостелу - сертифікат проходження паломницького шляху, а потім побігти далі до Атлантики... Та трошки "лірики"... Секрет того як Camino єднає людей зі всього світу, напевно криється в тому, що кожен хто виходить на шлях, лишає свою звичну оболонку за спиною рюкзака - свій дім, країну, культуру... Виходить зі своєї звичної зони комфорту... Та опиняється серед таких же людей як він... Шляхи Єднання - це позбавлення обумовленості викликаної поділом на країни, релігії та соціальний статус...
 Сьогодні ми подолали за день 73 км, до цього нашим максимумом було 65 км... Ми дуже добре виспались, найкраще за весь час... Все ж таки ідея ночівлі на сіні під стріхою  була вкрай вдалою... До того ж майже цілий день маршрут проходив тропами в затінку дерев...А ми так зголодніли по гірській місцевості та тропам, що не хотілось зупинятись...
Camino del Norte. Day 16
Останню ночівлю ми провели в невеликому поселенні Miraz під зорями на території кладовища біля церкви... Вночі температура опустилась до 8 градусів, а разом з високою вологістю, здавалось ще нижче... Спальники набрали вологи, та ми вночі трохи померзли... Також, в цьому селі не знайшлось магазинчика, тому ввечері та вранці прийшлось перебиватись невеликим запасом печива та плиткою шоколаду... До найближчого маркету, який знаходився в 25 км, вранці добігали на пустий шлунок...
 Пейзажі по маршруту, за всі сьогоднішні 64 км, майже нічим не здивували... Хіба що монастирем Собрадо :
 Класичні іспанські церкви :
 Сьогодні ми вибігли на фінішну пряму до Сантьяго де Компостела і одразу кількість пілігримів збільшилась в чотири рази... В містечку Arzua з'єднались два головні маршрути - Camino del Norte та Camino France ...
  Цікаво, що кожен день ми бачимо різних людей, в той час коли інші пілігрими завжди рухаються в околі одного й того ж оточення... Щоб зустрічати постійно нових пілігримів на шляху, треба або йти дуже повільно або так як ми - пробігти...
Camino del Norte. Day 17
 Сьогодні з самого ранку вибігли в Сантьяго де Компостелу, до якої залишалась напівмарафонська дистанція... Ми опинились просто в цілому потоці паломників, які буквально штурмом йшли до "Мекки" всіх Camino... Діставшись до головного кафедрального собору міста - собору Святого Якова , ми тим самим завершили шлях пілігримів по Camino del Norte... Та розпочали інший маршрут, який має назву Camino a Finisterre...
  Собор Святого Якова знаходився в стані тотальної реставрації, тому ми не змогли сповна насолодитись його красою...
 Натомість картини вуличних художників з зображенням храму, сповна передали його красу... Уява завжди малює картинку кращою ніж є насправді...
  В Сантьяго, зайшовши в офіс для пілігримів де видають Компостели - сертифікати про завершення паломницького шляху, ми зіткнулись з величезною чергою...
  Компостели не зробили, але сфотографували як вони виглядають :
 В наші плани не входило  стояти  половину дня у  черзі заради папірця, замість цього ми пішли прогулятися площею... Там ми познайомились з цікавим хлопцем Люком... Він займається маркуванням Camino, а також являється організатором багатомісячного паломницького походу від Сантьяго де Компостели до Єрусалиму, фішкою якого є те, що його учасники грають на музичних інструментах під час проходження ...
 Тут навіть знайшли прикольний пам'ятник ногам... Що не кажіть, а ноги такої пошани заслуговують... :
 За цей день по Camino a Finisterre ми вже пробігли перші 33 кілометри... До фінішу - мису Фіністерре, який з давніх давен, ще з часів "плоскої землі" рахувався кінцем світу,  залишилось трохи менше 100 км запланованого шляху... За 17 днів ми подолали 906 кілометрів складених з асфальту, стежок, піску, каміння та морської води...
 Camino del Norte. Day 18
  Атлантичний океан... Містечко Мушія... До фінішу залишилось 40 км...
 Camino del Norte. Day 19
  Весь день ми бігали краєм землі, відчуваючи силу прибою, та заряджаючись енергією утвореною єднанням океана з землею...
  Покидаємо Мушію...
   Панорами з Фіністери...
   Край світу...
  Ми завершили пробіжку довжиною понад 1000 кілометрів на один день скорше запланованого часу та дістались "кінця землі" - саме так перекладається назва мису Finisterre... Під час Camino, зустрічаючись та спілкуючись з пілігримами та місцевими жителями, ми інколи просили їх підписати наш український прапор, який розтягнули в кінцевій точці маршруту...
  Тут знаходиться символічний нульовий кілометр, від якого продовжується наше Camino протяжністю в життя...
  Традиційно пілігрими діставшись даного місця спалюють своє взуття та одяг в якому вони долали кілометри за кілометрами тривалого шляху... Залишають позаду старе сприйняття власного життя, та дещо осмистивши, на свіжу голову, йдуть в новому для себе напрямі. Та ми нічого спалювати не будемо, щоб не забруднювати довкілля та не шокувати оточення, так як запасного взуття в нас нема ...
  По завершенні свого бігового паломництва в містечку Фіністерра наш паспорт пілігрима набув довершеного вигляду... Всі клітинки були проштамповані... :
  Також нам видали сертифікати про завершення паломництва... :
  На "краю землі" ми провели два дні - відіспались та покупались в холодних водах Атлантичного океану ... 

 В містечку Фіністерра ми тісно познайомились та подружились з членами спільноти World Family, провівши в їх оточені два дні... Як тільки ми переступили поріг їхнього будинку, ми відчули себе як вдома... Відкритість єднає, та щасливі люди - є вільними людьми...
  World Family організувалась близько пяти років тому, та стала справжнім носієм духу Camino... В спільноту входять люди які закінчили своє Camino, та діставшись "кінця землі" вирішили тут залишитись... Перші три роки вони проживали на пляжі, та потім після змін в керівництві муніципалітета, змушені були покинути пляж в зв'язку з забороною влаштовувати кемпінг та вогнища... Після чого один з ініціаторів - Девід, винайняв будинок, на першому поверсі влаштував дуже харизматичний бар, а на двох інших поверхах живе зі своїми однодумцями - помічниками, та влаштовує на нічліг близьких по духу... Дане місце не являється альбергом чи хостелом, але тут можна заночувати та похарчуватись... Взамін ти не платиш гроші, а маєш допомогти з роботою по дому - бару ... Поприбирати, вимити посуд... Ми два рази вранці допомагали прибирати бар...
  Ось як виглядає вхід в бар :
Правила перебування :
  Вітання для Пілігримів :
  Всередині неформально, в стилі хіпі...


  З керівником закладу - Девідом та його дредастим помічником...
  Наш проект підійшов до кінця... В нашій нестандартній біговій подорожі ми намагались поєднати енергію природи, енергію комунікації між людьми та енергію бігу... Краєвиди заряджали нас духом природи... Спілкування з пілігримами різних національностей та місцевими жителями - переконувало нас в тому що ми є неділимою частинкою одного цілого - абсолюту... А біг - як форма руху, надавав нам саме те радісне відчуття свободи...
   Але наша подорож не закінчується...
  Застопивши будиночок на колесах ми попрямували в напрямку міста Луго, від якого планували пробіг по найгарнішій частині ще одного Camino - Camino Primitivo... 



Категория: Camino del Norte (1000 km), TheRunningPilgrims  комментарии отключены

1000 км за 19 днів по Camino del Norte . Частина 1

 Головною метою проекту "Шляхи Єднання" було показати нашому суспільству, що немає бар'єрів між людьми. Бар'єри  синтетично створені розподілом на країни, релігії, нації. Коли людина виходить за межі оболонки цих умовностей, тоді виникає розуміння, що ми являємось єдиним цілим... Біговий формат проходження шляху привертав до нас увагу. Ми дуже багато спілкувалися з мультинаціональними іноземцями - пілігримами, розповідали їм про свої ідеї та, мотивуючи інших, самі заряджались енергією єднання...
  Також метою було поєднати  біг, комунікацію, споглядання природи... Поєднати дух двох абсолютно різних маршрутів - нашого карпатського на 560 км, наповненого енергією тиші, та паломницького шляху Святого Якова на 1000 км, основою сили якого є мультинаціональна комунікація... Поєднати різні культури, різні нації, різні світи... Сформувати новий образ українців - здорових, духовно та культурно багатих...
  Протягом 19 днів, ми в середньому щодня долали 55 кілометрів ...Формат проходження шляху включав в себе багато цікавих особливостей... Важливим моментом успішної реалізації проекту було розподіл сил між бігом, комунікацією, веденням щоденних репортажів та закупкою і приготуванням їжі... Треба було розраховувати темп та час, тримаючи певний баланс, щоб організм встигав відновлюватись від постійних навантажень...
 Важливою складовою відновлення було харчування... Оскільки ми мали обмежений бюджет, основні продукти були вибрані з огляду на вартість та максимальну корисність... В Іспанії основними нашими продуктами були - молоко, йогурти, консервовані боби (чечевиця,нут), спагеті, томатний соус, оливки, арахіс, печиво... Ціна на які була в середньому нижчою ніж в Україні. Фрукти їли у великій кількості щодня та купували тільки банани і декілька разів апельсини... Дерева з черешнями, мандаринами, апельсинами, мушмули та лимонами, супроводжували нас протягом всього шляху... Білки нам потрібні були для відновлення, вуглеводи для енергії, а вітаміни для загартованості, тому молочка, паста, печиво та фрукти були основними інгредієнтами нашого бюджетного раціону...          
  Оскільки ми планували більшу частину маршруту пробігти, нам потрібно було максимально зменшити вагу та об'єм наплічників... Середня вага кожного складала близько 5 кг, разом з їжею та водою... В нас був мінімальний набір одягу, аптечка, підстилки та ультра малі - спальники, пічка, казанок, кружки, вилко-ложки... Їжу розраховували так, щоб з собою під час пробіжки мати лише перекуси у вигляді печива, арахісу, шоколаду та частини страви приготовленої на сніданок... Середня вага перекусу була - по 700 грам на кожного... Продукти на обід, вечерю та сніданок ми підкуповували в супермаркетах і рівно в тій кількості, яка б вистачала на один прийом, щоб не тягнути зайвого... Тільки двічі ми трохи не розрахували з харчами та бігли на голодний шлунок...
  Формат ночівель також був неоднозначний... Ночівлі в альбергах (притулках для паломників), ночівлі по Каучсерфінгу, ночівлі за містом під мостом, на цвинтарі поруч з церквою, в селі на сіні під стріхою, на балконі закинутого дому, на ганку заміського будинку, на березі океану (декілька разів), в будинку спільноти World Family (за надання житла та їжі треба було допомогти поприбирати в барі)...
  Також, хотілось у максимально компактному вигляді презентувати  красу природи та духу магічного Шляху Святого Якова, протяжністю 1000 кілометрів...          
 Посилання на трек - http://www.gpsies.com/map.do?fileId=ixbupgzuotrhjxvb
Інтерактивна мапа маршруту :
    Нариси зі щоденних репортажів які велись в соціальній мережі :
Camino del Norte. Day 1
  От і розпочався наш забіг. Ми подолали перші 50 км... В іспанському містечку Ірун, що знаходиться на самому кордоні з Францією, ми оформили паспорта паломників ...
Перейшли міст, який сполучає дві держави, та стартанули з французького містечка Андай ... Перший день був насичений зустрічами з цікавими людьми на нашому шляху... Розмовляли із чоловіком з Уельсу, який являється друїдом та збирався подолати Camino річками на своєму каное... Зустріли француза, який вже повертався з пішої подорожі, що тривала в нього  більше року... Він пройшов з Франції до Сантьяго де Компостела, перелетів до латинської Америки де провів майже рік пішої подорожі , після чого повернувся до Сантьяго де Компостела, та йшов назад в Париж :
  Також запам'яталась жінка з США, яка йшла по дорозі та співала пісню, яку буквально щойно вигадала. Вона розповіла нам про групу молодих людей на Camino, які вирішили поєднати всі три головні паломницькі міста християнства... Йдучи з Сантьяго де Компостела до Риму, а потім в Єрусалим, причому кожен з них має при собі музичний інструмент, на яких вони разом виконують різні композиції. Гарні люди та гарні пейзажі наче переплітались між собою...
   Містечко Сан Себастьян :
  Заночували використавши Couchsurfing в місті  Зараутц, у дуже крутого хлопця Ібана, який розповів нам про специфіку країни Басків та з яким ми відчули темперамент цієї народності...
Camino del Norte. Day 2
 Розпочали день під супровід нашого гостинного друга баска, який на велосипеді приєднався на декілька кілометрів до нашої пробіжки... 
  Вже другий день зустрічаємо двох португальців, які рухаються в нашому ж темпі, але на велосипедах, які жартома один одного називають Астерікс і Обелікс за схожі пропорції...
  Продовжили рухатись вздовж Біскайської затоки та насолоджуватись краєвидами ...
  Вперше заночували в альберзі - притулку для паломників. Прийшовши в притулок під вечір, вже була готова вечеря... Даний альберг відноситься до альбергів за пожертвування... Проживання та спільна вечеря надається за грошову пожертву, скринька для яких знаходиться в спальному приміщенні...
Camino del Norte. Day 3
 Після ночівлі у дуже колоритному альберзі біля монастиря ми вирушили в путь. На шляху поміж десятків пілігримів ми зустріли хлопця з США, якого звати Метью. Він йде по Camino del Norte та готує інформацію для написання путівника... Ми розговорились з ним та поділились ідеєю свого проекту. До речі, Метью нам розповів, що саме Camino del Norte вважається самим важким та водночас самим мальовничим маршрутом серед всіх Camino, за рахунок єднання гірських та узбережних пейзажів. В своєму описі він також згадав нас :
These two Ukrainians, Viktor and Dima, are trail running the Camino del Norte from Irún to Santiago. Traveling around 50km each day, they're moving a bit faster than we are! If you want to learn more about their journey, follow them at Ushl'opky.
 Чим далі ми відбігали від узбережжя, тим кардинальніше змінювались краєвиди... Ми більше почали звертати увагу на архітектуру будівель...
  Цього дня нас супроводжувала спека... Маршрут відійшов від узбережжя і м'яка прохолода змінилася палючим сонцем... В обід ми навіть зробили привал на сієсту :
   Маркування вздовж маршруту :
  Позаду понад 158 км... Ми зупинились на ночівлю в місті Більбао - столиці країни Басків...
Camino del Norte. Day 4
 Цього дня ми покидали країну Басків... Регіон, який являється частиною Іспанії, але так на неї не схожий... Навіть мова кардинально відрізняється... Тепер замість вже звичного для нас баського привітання "оупа" переходимо на класичне вітання іспанською "олла"... Взагалі, відношення до пілігримів на маршруті зі сторони місцевих жителів вражає... До прикладу, вибравши у місцевому магазині один великий апельсин та лимон, продавець, побачивши що ми пілігрими,навіть не взяв з нас грошей...
  Містечко Португалетте :  
  Наші тіні люблять асфальт більше ніж ми...
Нарешті знову опинились біля узбережжя, вкотре відчувши його красу... Ось такий обідній відпочинок пілігрима: 
   Маркування по маршруту :
  Старий міст для завантаження суден корисними копалинами, які колись добувались в прибережних зонах... 
  Містечко Кастро-Урдьялес :
Camino del Norte. Day 5
Сьогодні ми отримали чергову порцію крутих пейзажів... Шлях проходив вздовж морського узбережжя з одної сторони та скелястих гір з іншої... 
 До місця сьогоднішньої ночівлі дістались доволі рано, тому підкріпившись апельсинами, пішли відпочивати на пляж... Знайшовши зручне місце біля затоки, ми позасипали... Прокинулись від того, що морський прилив почав нас підтоплювати... Ночівлю провели скориставшись Couchsurfing. Нас тепло прийняли у себе вдома музикант Пабло та художниця Лаура...
Camino del Norte. Day 6
Цього дня ми випадково потрапили на марафон в містечку Santona... Вирішили підтримати його учасників пробігши з ними перші кілометри, після чого продовжили рух своїм шляхом ... 
    Сьогодні не ми вибирали місце під сієсту, а місце вибрало нас...
 Цікаво, що основний маршрут проходить через декілька заток, берега яких не сполучені мостами. Можна обходити магістралями, а можна скористатись переправою... Ми зазвичай бігли додаткові 5-10 км магістраллю, щоб обігнути води затоки. Та одного разу все ж вирішили зробити як нормальні пілігрими та скористались паромом :
  Залишивши позаду понад 300 км Camino, ми зупинились на нічліг в альберзі за пожертву... Нас одразу покликали до столу... Дуже класна традиція, коли всі пілігрими збираються за вечерею та діляться враженнями... В альберзі знайшлась навіть гітара, тому ми влаштували невеликий концерт...
Camino del Norte. Day 7
Сьогодні цілий день було хмарно, та з обіда почався дощ... Шлях проходив повз невеликі поселення на віддалі від берега та в основному по асфальту... Гірський рельєф змінився холмистим... Здавалось цей день вже нічим не здивує, але потім ми забігли в містечко Santillana del Mar... В ньому дійсно відчувався дух середньовіччя :
  Відсутність магазинчиків в маленьких містечках, які ми пробігали, не дозволило нам поповнити запас їжі, тому деякий час нам прийшлось поголодувати... До того ж, якщо ми і знаходили маркет, він виявлявся зачиненим з 14:00 до 18:00... 
  На ночівлю ми зупинились в альберзі La Pena у місті Comillas, який розташований в старій в'язниці на віллі, побудованій у 1879 році :
Camino del Norte. Day 8
Цього дня ми покинули регіон Кантабрія та перейшли до Астурії... 
   Так ми зазвичай поповнювали свої запаси води :
  Асфальт маркованого маршруту Camino нам почав набридати, тому ми вирішили намотами зайві декілька кілометрів, та пробігтись узбережжям... Діставшись одного з диких пляжей, ми так захопились його красою, що буквально по морю та скелям проходили вздовж берега.Спочатку переходили заводі знявши кросівки, а потім вже було байдуже - в кросівках дряпались і по скелях і йшли по воді... 
Знову альберг за пожертву та знову ласкавий прийом та спільна вечеря... З нами за одним столом зібрались пілігрими з Франції , Італії , Німеччини, та Іспанії ... Господар вже знав про нас від своєї подруги, власника попереднього аналогічного альберга, в якому ми ночували два дні тому... Знав, що в нас не традиційний спосіб подолання Camino, та що ми полюбляємо влаштовувати концерти...Тому одразу намагався нам догодити. Ми добряче поспілкувались з іншими пілігримами, розповіли про себе та поспівали українських пісень... Чим цікаво на Camino, так це тим, що комунікація проходить настільки легко, щиро та природно, що ти не відчуваєш ні географічного ні політичного розподілу... Всі як єдине ціле...
Camino del Norte. Day 9
  Пейзажі вздовж берега продовжують дивувати своєю красою. Прозора вода, скелі, білий пісок весь час закликають до себе, та ми все частіше відхиляємось від маршруту, щоб пробігти ближе до узбережжя відзняти гарні пейзажі...
 Зустрічаються цікаві місця присвячені тематиці Camino...  
 Сьогоднішня зупинка в альберзі нам подарувала зустріч з дуже цікавою господаркою... Це була жінка Марія з Франції, яка вже 1.5 роки живе на Camino... Вона тут купила будинок, та зробила альберг... Марія свого часу приймала участь у соціальній програмі виховання "важких" підлітків... Тобто, діти віком 14-16 років, які скоїли злочин, в якості альтернативи соціальній роботі відправлялись з нею на Camino... Одна дитина - один дорослий... Дана подорож тривала більше 2 - х місяців... Так вона проходила шлях десяток разів... Цього дня ми були єдиними пілігримами в її альбергу. Марія приготувала смачну вечерю, та ми разом з її двома юним помічниками, вихідцями з Філіппін, дуже цікаво поспілкувались...
  Після вечері, Марія взяла барабан та почала чуттєво відбивати ритм... Так наче силу та інтенсивність кожного удару їй хтось нашіптував... Сама магічна жінка на нашому шляху...
Camino del Norte. Day 10
  Цього дня ми перетнули екватор нашого Camino... Позаду понад пів тисячі кілометрів. Вчора, після вечері, господарка альбергу Марія настукуючи в свій барабан, наче чаклунка, налаштувала ритм сьогоднішнього дня... Вранці ми опинились в містичній імлі, яка закрила пейзажі узбережжя та сфокусувала увагу на інших деталях... Океан не було видно та ми виразно чули його гомін... Спів пташок, запах евкаліптових дерев та морський бриз додали нашій ранковій пробіжці новий відтінок...
 Зійшовши з маршруту, ми вийшли на фруктовий шлях, де нас чекали дерева з мандаринами, лимонами, черешнями та дуже цікавими фруктами - нісперо, за смаком трохи схожими на сливу...
    Нісперо по іспанські або мушмула по нашому :
  Тут все по іншому... Навіть є місця на шляху, де стоять столи з фруктами, солодощами саме для пілігримів, та скринька для пожертвування ... Якщо в пілігрима нема грошей, він все одно не пропаде, підгодують ...
   Під кінець дня, ритм заданий барабаном харизматочної жінки, допоміг нам буквально за годину знайти місце ночівлі за допомогою Couchsurfing... Так ми познайомились зі світом молодої іспанської сім'ї - Артуром, Лаури та їхнього маленького сина Матео...

Категория: Camino del Norte (1000 km), TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Тренування в Татрах (135 км)

 Травневий збір в словацьких татрах був останнім етапом нашої підготовки до забігу на 1000 км по Camino del Norte... За чотири дні ми набігали 135 км, поєднуючи біг з невеликими сходженнями, так як наші маршрути пролягали повз засніжені гірські перевали...
Мапа пробіжок :
 Наш "базовий табір" розташовувався в поселенні Татранська Ломниця, до якого ми дістались на електричці з міста Попрад... А до Попрада, з Ужгорода дуже зручно та недорого курсує перевізник Leo Express... Квиток включає в себе комбінований проїзд - автобусом до Кошіце та електричкою до Попрада. 
  Ми зупинились на три ночівлі в бюджетному котеджі Biela Stopa, з якого відкривалась гарна панорама гір, одною з яких була друга по висоті карпатська вершина - Ломницький Штит...
 Поселившись, ми вибігли на перше тренування в Татрах... Сніг починався з 1500 м., а після 2000 ми вже провалювались майже по пояс... 

  Ось так носять провізію до хати на висоті 2015 м... Майже як непальці...
   Підйом місцями переходив у стадію альпінізму...


  Цього дня ми подолали лише 25км., зате забрались на перевал висотою 2350 м, під горою "Siroka vezha"... Ноги декілька разів застрягали у глибині снігу, тому приходилось навіть відкопуватись... Сонце змінювалось дощем, потім снігом з градом...

  Майже весь другий день була мряка та вершини гір  були затягнуті хмарами... За день ми набігали 34 кілометри гірськими стежками, на одній з яких навіть побачили ведмедя...
 На третій день вже розвиднілось, та ми пробігли стежками вздовж основної дороги від Татранської Ломниці до Попрадського Плеса, вийшовши на славнозвісний маршрут "Татранська магістраль"...



 Зігрітись та перекусити ми зупинились у вітальні  гламурного готелю "Sliezsky dom"...   



  Лисиця вже адаптувалась до туристів та звикла що її постійно підгодовують... Наче кішка чекає на свою винагороду...



  Діставшись до "Скальнате плесо" ми збігли в Татранську Ломницю, подолавши маршрут довжиною 52 км...
  На четвертий день ми мали виїздити додому, тому спланували невеликий забіг протяжністю 24 км, основною локацією якого була дуже мальовнича місцина - "хата при Зеленом плесі". Середина травня, а ми наче знову опинились в зимі...





   Аж не віриться, наскільки різноманітні Карпати... То хребти - полонини, то наче гімалайські піки... Справді, одне з найгарніших місць в Татрах :  
  В будь який високогірний будиночок можна зайти зігрітись, відпочити та перекусити своєю їжею... Або ж скористатись їхніми сервісами... До прикладу на "Зеленому плесі", для тих хто приходить зі своєю їжею виділена велика вітальня... Та якщо ви хочете щось замовити, ви проходите до основної зали ресторану...  
   Панорами місця справді вражають :



  Закінчився останній день тренувального збору в Татрах... Погода за чотири дні привнесла багато сюрпризів... То накрапав дощ, то град зі снігом, то вітер починав нарощувати свою потужність... Хмари над вершинами тільки на мить привідкривали сувору красу гір. Бігати новими для нас місцями було по справжньому круто та захоплююче. Краєвиди надихали та надавали ще більше енергії...
Категория: TheRunningPilgrims, Татри  комментарии отключены

560 кілометрів за 15 днів по Карпатам . Частина 3

  Пройдено дві третини маршруту. Ми вже повністю адаптувались до щоденного ритму... Звикли лягати спати до 22:00, вставати о 5:00 навіть без будильника... Складання речей в наплічник відбувається на автоматі, знаєш місце для кожної деталі... Всі функції відточені, та кожен знає за що він відповідає... Швидкий темп та глибоке дихання насичують чистим киснем наші легені до самої останньої альвеоли... Наш мозок очищається, а з ним покращується і наш внутрішній стан... Переходимо в стан дзен...   
 Інтерактивна мапа пройденого маршруту :
  Завантажити та більш детально передивитись трек можна на ресурсі Gpsies, перейшовши за посиланням http://www.gpsies.com/map.do?fileId=jilccuofusscbmuw...    
День 11. Пройдено 385 км (відстань на початок дня)
   Вийшовши на маршрут як завжди під супровід сходу сонця, на пагорбі ми побачили двох буддистів з молитвеними барабанами... Просканувавши інтернет простір я з'ясував, що якраз в цих місцях - на горі біля села Кривопілля, будується буддистський храм... Зустріти в Карпатах буддистів під час молитви, та ще й на сході сонця в такому мальовничому місці, було дуже круто... Ми трохи перейняли від них стан умиротворення та пішли далі... :        
   Потрохи нам почала  відкриватись система гірських хребтів - горгани, з вершиною Хомяк на чолі...
   Вийшли на горганську стежку...
   Майже непальський місток, тільки стрічок малувато...
  Вершина гори Хом'як  :
   Ночівля в будиночку на полонині Хом'яків. Пройдено за день 41 км.
   День 12. Пройдено 426 км.
   Ранок наступного дня ми почали підйомом на хребет Синяк, з якого відкривались гарні види Хом'яка... 
   Види на вершину Малий Горган (попереду) та Довбушанку (позаду) :
   На горі  Малий Горган :
  Продовжуємо слідувати Східно-Карпатським туристичним шляхом обходячи Довбушанський хребет (на панорамі праворуч) :
  Таблички нагадують нам де ми знаходимось...
   Такі прості та гарні моменти навколо нас... Головне їх помічати... 
   Дорога хребтом, перед спуском в село Бистриця :
   Спустившись в Бистрицю, у місцевому магазині ми докупили пряників, халви та печива, на загальну вагу близько кілограма. Далі наш шлях пролягав так само маркованим маршрутом, ущелиною... На ночівлю ми зупинились трохи раніше планованого часу так як побачили гарний будиночок :
   Ночівля в 7-ми кілометрах від полонини Рущина. Пройдено за день 39 км.
  День 13. Пройдено 465 км.
   Прокинувшись вранці на 20 хвилин раніше звичайного та поснідавши кукурудзяною кашею з бринзою, ми ввімкнули ліхтарики та о 6:15 вже вирушили в путь...  
   Ось така наша ранішня кашка :
  Дійшовши до урочища Пекло, сонце вже піднялось, що дало нам змогу помилуватись маленьким карпатським каньйоном :
  Пройшовши полонину Рущина, ми почали свій підйом на Сивулю...
   Підйом на Велику Сивулю, позаду мала... :
   Селфі на Сивулі :
   Панорама з вершини Сивулі :
   Вид на Сивулю після спуску...
   Види з вершини гори Лопушна  :
   Сивульський хребет з підйому на гору Ігровець :
   Гірська сосна на фоні Грофо-Попадинського кільця :
   Панорами хребта Ігровище :
   На протязі всього походу ми просто в безмежній кількості їли  брусницю, чорницю, ожину та трохи менше голубицю і малину... Ну як же можна пройти повз, коли в тебе на шляху така кількість ягід...  
  Голубиця та брусниця  на хребті Ігровище :
  До цього, я вже ходив цим хребтом два рази, та завжди проходив вершину гори Висока траверсом, оскільки так йде основна стежка... Та зараз, ми прямували на вершину... 
   На вершині гори Висока розташований пам'ятний хрест в честь 150-ї річниці від дня народження українського релігійного діяча, Єпископа Української греко-католицької церкви - митрополита Андрія Шептицького : 
  Спуск з вершини...
  Повністю спустившись з хребта в ущелину, подолавши значну кількість завалів, після буревію двотижневої давнини, ми планували якомога ближче підійти до підйому на наступний Грофо-Попадинський масив, зі сторони гори Попадя... 
  На ночівлю ми встали між двома потоками в межі лісу, безпосередньо перед підйомом на хребет. Пройдено за день 38 км.
   День 14. Пройдено 503 км.
 Так само як і минулого дня ми вийшли на маршрут ще до світанку... Ніч була самою холодною в поході... Ночувати біля води в ущелині, яка майже не прогрівається за день... Не самий хороший варіант...
  Вершина  гори Попадя та росток іван-чаю... Ось так вміють рослини пробиватись навіть до кам'янистих вершин... :      
  Стежками горган... :
    Повторення вчорашнього спуску з хребта Ігровище... Цього разу я вже сфотографував наслідки буревію, який пройшовся нещодавно  : 
  Все як завжди, йдеш маркованим маршрутом, тільки дерева з маркуванням треба переступати...
   Панорама з гори Паренки :
  Панорами з вершини Грофи :
   Вид з Грофи на гору Молода :
   Знайшовши на вершині захищене від вітру місце ми влаштували обід...
  Гречка з маслом Гі та бринзою, а на солодке пряники... Смачнішого обіду в межах "цивілізації" не відчуєш...   
  Спустившись з Грофи до ставу Грофецького , ми далі попрямували по червоному маркуванню на гору Молода... 
  Рожевий мох вздовж дороги від ставу Грофецького  до річки Молода :
   Види на Грофо-Попадинське кільце в імлі, з підйому на гору Молода :
  На задньому плані гора Грофа :
   На вершині Молодої... Тут я з'їв з превеликим задоволенням святковий, великий кусень халви, в честь підкорення останньої серйозної гори нашого походу... Про що дуже сильно потім пожалкував... Якось халва мені не пішла, мене весь вечір та наступний ранок від неї мутило... Але ж як класно вона заходила на вершині...
   На першій же поляні з водою, яка нам трапилась на спуску з Молодої, ми встали на ночівлю. Пройдено за день 32 км.
  День 15. Пройдено 535 км.
  Ми продовжували рухатись Східно-Карпатським Туристичним Шляхом, про що нам сповіщали таблички та маркування... 
  Також, продовжували поповняти вже забиті під зав'язку за час походу запаси вітамінів, на цей раз поїдаючи мега велику та солодку ожину :  
   Пройшовши за день всього 25 км, ми дістались до Торунського перевалу... Від нього, в принципі, починається  Східно-Карпатський Туристичний Шлях, та ми фактично пройшли цей маркований маршрут з заду на перед, ну як завжди не так як всі...  
   Наші шиті-перешиті кросівки, після 560 км. :  
  Ми трохи не розрахували з готівкою... Взяли небагато, та всю витратили на покупки під час походу... Тому з Торунського перевалу до Міжгір'я ми добирались автостопом... Машини проїздять цим перевалом доволі не часто, раз в 5 хвилин... Проїхало декілька автівок, аж раптом їде рейсовий автобус. Ми показуємо що в нас нема грошей, та автобус все-одно зупиняється... Ми повторюємо що не маємо грошей вже вербально, та водій нас запрошує до салону... Отже, ми дісталися Міжгірья, а там вже змогли зняти гроші з платіжної картки на дорогу в Ужгород...
   Селфі у вітрині в Міжгір'ї :   
  Ми завершили свій мега похід в дуже чудовому настрої та без серйозних пошкоджень, якщо не рахувати мозолі... Після 15 днів щоденних навантажень я схуд на 2 кг, а Діма на 5... Зовні, на животі, руках і ногах в мене стали сильніше виділятись судини... За тиждень після походу ми набрали скинуті кілограмчики та й зовні тіло прийшло в колишню форму... В перші дні після походу я буквально "підсів" на творог, з'їдав по 500 грам кожного дня, а також більше ніж зазвичай пив молоко та кефір... Організм явно потребував білок для відновлення... Цікавим є те, що до цього я творог майже не їв, та взагалі по життю його не дуже люблю... А зараз він став моїм улюбленим продуктом.
  Негативним фактором після походу стало моє переїдання, та я думаю це тимчасово... Позитивним стало збільшення загальної загартованості організму  - холодний душ вранці зараз приймати значно легше ніж було до походу...   
   Похід збагатив мене новим, дуже корисним та практичним досвідом... Одним з головних здобутків є пізнання можливостей свого організму, та його реакції при тривалому над навантаженні...
  Якщо порівнювати навантаження даного походу з навантаженнями під час марафонських та ультра-марафонських забігів по горах, то головною особливістю являється процес відновлення... Хоча в поході зовсім інший темп ніж на марафоні, втома від повсякденно пройденої, фактично марафонської  відстані, ще й з серйозними перепадами висот, та наплічниками по 8 -15 кг (в залежності від ділянки та залишку харчів) за спиною, накопичується з кожним днем, а на повне відновлення не вистачає часу... А марафон пройшов, і ти маєш купу часу для відновлення... Тому,  пережиті відчуття накопичення втоми стали головним відкриттям цього походу...
  Ну і на завершення, головним моментом, який більшість часу супроводжував нас в поході,  була тиша... А тиша - кращий засіб почути себе...    
Категория: Carpathian Ways (560 km), TheRunningPilgrims, Карпатський шлях (560 км)  комментарии отключены
Наш кулинарный блог