Архив категории »adventure «

330 км по Альпах. Швейцарія

  Шостий день шляху розпочався з кемпінгу поселення Церматт... Наступні п'ять днів мій маршрут проходив територією Швейцарії, а на десятий я перейшов черговий перевал  та в другій половині дня вже опинився на Італійській стороні... Одинадцятого дня після обіду я завершив маршрут в італійському містечку Аоста, подолавши за весь час походу трохи більше 330 кілометрів...   
  Мапа Маршруту :
  Вийшовши як завжди близько шостої ранку з кемпінгу, я попрямував далі маршрутом Tour Monte Rose (TMR)... З висоти відкрились види на доволі велике поселення Церматт, та на культову гору Швейцарії - Маттерхорн, вершинка якого була весь час прикрита хмарою, хоча навколо було відносно чисте небо...
  Та все ж таки мені пощастило побачити і пік Маттерхорна...

  Траверс яким йшов маршрут TMR, був мега крутим та дуже живописним... 
   Монте Роза та Маттерхорн на одній лінії...


  Особливо вражали проходи по тунелям... Там де стежка впиралась в скелю, просто продовбали   туннель... До того ж в тунелі є освітлення... Входячи ти вмикаєш світло, а виходячи вимикаєш вимикач, наче в себе в кімнаті... 


  Там де трохи небезпечні ділянки, там протягнуті мотузки... Якщо можлива ймовірність каменепаду - облаштовані місця де сховатись... Одним словом, стільки різних рішень щоб даний маршрут був реалізований пересічним туристом вздовж скелястого схилу хребта, що просто розумієш, що таке може бути тільки тут... 
  Чого вартий тільки підвісний пішохідний міст Шарля Куонена, який на час побудови в 2017 році був найдовшим в світі... Довжина мосту сягає 494 метри,  та  протягнутий міст на висоті 85 метрів від дна ущелини...


  Траверс проходить в середньому на висоті 2300 метрів, а вершини хребта, вздовж якого цей траверс тягнеться, доходять до 4550 метрів...


   Та як зачасту буває в Альпах - мінлива погода та опади після обіду... Зійшовши з траверса, та спустившись в поселення Санкт-Ніколас, я перечекав поки пройде дощ, та почав підйом на інший хребет, перейшовши на маршрут під назвою "Alpenpasse" (Альпійські перевали), яким продовжував рухатись наступні чотири дні. Подолавши за день 38 кілометрів та 2400 набору висот, я розмістив свій тент на схилі хребта на висоті 1700 метрів поруч з гірським струмком, під селищем Юнгу...
  Вранці як завжди відносно чисте небо та фантастичні кольори...

  Селище Юнгу розташоване на висоті майже 2000 метрів. Сполучення з містечком Санкт-Ніколас організоване фунікулером, ось так все просто у швейцарців...

    Перевал Аугсборд (2890 м)...


  Поселення Грубен...
  Підйом на наступний перевал..
  Потужні швейцарські корівки...





   Озеро Meidsee...
  Перевал Maidpass (2790 м)...
  Чим цікавий формат проходження великої відстані за один похід, так це постійною зміною "картинки", трохи інші природні зони зумовлюють появу вже інших природних структур...


  Класичний вигляд Швейцарії - зелені луги на фоні засніжених вершин...

  На ночівлю я зупинився після 32 кілометрів шляху та загального набору висоти 2550 метрів... Напевно найскладнішим завданням являється знайти оптимально місце під намет в горах, так як в гарних та зручних місцях зазвичай розташовані  пасовища, в зоні дерев, по правилам, також не можна ночувати, а в долині незручно бо всюди приватна власність, та не всюди є кемпінги... Тому не завжди виходить і пройти побільше і гарно розміститись на ночівлю, а крадькома порушувати правила не хочеться, просто через те що не приємно щось робити в такий спосіб... Тому зачасту, я розкладав тент досить рано, та мав багато часу щоб насолоджуватись краєвидами, по-читати невелику книжку, яку взяв з собою, чи послухати музику...      
  Наступного дня продовжуючи свій шлях по маршруту Alpenpass, мені потрібно було зробити петлю довжиною майже 6 кілометрів, так як на основному маршруті пройшов обвал і його переспрямували... Швейцарські маршрути проходять по досить небезпечним зонам, де може трапитись і камнепад і зсув грунту... Та вони настіль підтримують їх в порядку і слідкують за безпекою та актуальністю, що з одного боку їхній небезпечний маршрут є безпечнішим багатьох "наших" безпечних ...
 Діставшись гори Corne de Sorebois (2895 м), я розпочав спуск до озера  Lac de Moiry...

  Гребля висотою 148 метрів, побудована ще в 1958, утворила це живописне озеро на висоті 2250 метрів... 
  
  З іншої сторони схилу видно звідки озеро постачається водою... 
 
 Перевал Col de Torrent (2919 м)...
  

  Подолавши 41 кілометр та 2660 метри загального набору висоти я зупинився на ночівлю в кемпінгу поселення Аролла... Середня ціна розміщення в кемпінгах Швейцарії, в перерахунку з франків на евро, становить близько 16 евро (де близько 8 евро ціна за намет, а 7 -7,50 за особу)... В кемпінгах окрім місця під намет, є туалет, душ, кухня та безкоштовний WiFi... Якщо приходити в кемпінги після 20:00, в більшості випадків адміністрація вже буде закрита, та можна спокійно ночувати безкоштовно і сплатити за проживання коли адміністрація відкриється, а це не раніше 8:00 ранку... Та я завжди приходив раніше восьмої вечора, коли адміністрація була ще відкрита... 
  Ранком наступного дня я продовжив шлях маршрутом "Альпійські перевали"... Швейцарські готелі в горах вражають своїм оформленням... Живими квітами тут усіяні майже всі фасади будівель ...  

  Та піднявшись трохи вище, вражати починають гори... Найкрутіше в горах зустрічати перші промені сонця...  

  Перевал Col de Riedmatten (2919 м)...


 Найбільше озеро Альп, розташоване вище 2000 метрів - Lac des Dix...






   Перевал Col des Roux (2804 м)...
   Не завжди в горах приємні стежки та "няшні" вигляди... Каміння, грубий пейзеж, болотяні струмки, все це також трапляється на шляху... 
   

 Перевал Col de Prafleuri (2987 м)...
 
 
  Перевал Col de Louvie (2921 м)...
  Найкрутішим  місцем для ночівлі в подорожі стало наступне... Спускаючись з перевалу погода різко почала погіршуватись, та небо повністю затягнуло хмарами... Було зрозуміло, що насувається дощ, і що на цей раз він буде тривалим... Я вже подолав 28 кілометрів та в загальному мій набір висот цього дня перевалив за 2000 м... Я планував пройти ще хоча б 7 кілометрів, та от перспектива повністю промокнути не радувала... Як тільки перші краплини зливи почали падати з неба, я зайшовши за край гори побачив укриття з каменю...  Це було просто як супер подарунок... 
  Місце було досить аскетичне, але чисте, те що я дуже люблю... Всередині розміщувався настил з дерева на три лежачі місця... Тут я і зупинився на ночівлю близько четвертої пополудні... Решту частину дня та всю ніч, лише з не великими перервами, лив дощ.  Задньою стінкою в цій хижині слугував великий камінь, навколо якого і було вибудовано укриття... Дощ був настільки сильний, що з цього каменю почала стікати на землю вода, та все ж всередині було відносно сухо та комфортно... Складалось відчуття що знаходишся в хатці гобліна... 
  На ранок хмари спустились в долину та на деякий час небо розвиднілось...

  Перевал Col Sarshlau (2622 м)...
  В повному тумані я підійшов до підніжжя 250-ти метрової греблі  Mauvoisin... Вихід до  штучно створеного озера Lac de Mauvoisin проходив через тунель в скелі, де вздовж проходу були розвішені історичні фото побудови греблі  Mauvoisin в 1951-1957 роках... 



  Вийшовши з тунелю, дорога йшля вздовж всього озера...


   Безліч водоспадів  стікали з гір наповнюючи водойму...


   Останній перевал Fenetre de Durand (2806 м) та кордон Швейцарії та Італії, про що символізує кам'яний  стовпчик...
  Озеро Lac De La Baseja...
  На ночівлю я зупинився в  Bivacco Regondi-Gavazzi, подолавши за день 33 кілометри з загальним набором висоти 2560 метри...
  Якщо в попередніх італійських Bivacco компанію мені складали інші туристи, то в цьому  альпійському притулку я був один... На ночівлю я зупинився досить рано, о третій годині, та в мене було купа часу щоб спуститись  до озера за водою та відпочити в цьому крутому місці між скелястих Альп... Тим паче на дворі продовжував хазяйнувати не сприятливий погодний циклон, що переслідував мене вже другий день... 
  На ранок стовпчик термометра показав чотири градуси морозу, а на дворі випав свіжий сніг... Ось такий початок серпня, а висота тільки 2600 м...
  Вранці мене зустрів все той же туман та сильний вітер, що спонукало рухатись в бік сонячної долини... 



   Долина Аости... 

  Пройшовши 28 кілометрів, одинадцятого дня опівдні я дістався Аости... Моя ціль була досягнута... Маршрут видався дуже насиченим, живописним та надзвичайно цікавим...При плануванні я зосереджувався на практичних моментах його подолання та зовсім не читав про місця які буду проходити, тому для мене було великою несподіванкою бачити одну за іншою греблі, які являються одними з найбільших в світі, проходити найдовшим підвісним мостом, проходити повз скелі через тунелі, та багато чого іншого... Хотілось просто бути весь час походу якомога вище, тому я мав з собою розрахунок їжі на весь період, та тент для ночівлі під відкритим небом... Та основною практикою було спробувати побути наодинці...        
Категория: adventure, Alps, Mountains, RunAlps, Swissland  комментарии отключены

330 км по Альпах. Італія

 Спланований маршрут по Альпах, протяжністю понад 330 кілометрів, проходив територіями двох держав - Італії та Швейцарії... Перші п'ять днів я йшов високогірними стежками італійської частини Альп, та перейшовши перевал Теодул, дістався швейцарського поселення Церматт... На ночівлю я тричі зупинявся у високогірних альпійських Bivacco, та одного разу провів ніч під тентом в штормових умовах на висоті понад 2000 метрів...   Трекінг я розпочав з містечка Домодосола, до якого було дуже зручно дістатись прямим автобусом з аеропорту Мілан Мальпенса... Саме через зручну логістику моєю початковою точкою стала Домодосола...  Мені хотілось вранці вилетівши зі свого міста вже після обіду  бути в Альпах на маршруті... 
  Прикупивши газовий балон в місцевому магазині будівельних матеріалів та вийшовши за межі містечка, я вже повноцінно опинився на стежці альпійських гір...  
  З собою я мав їжі на десять днів загальною вагою 3 кг (500 гр сухої ваги на день), та максимально легкий який в мене був набір речей... Ось перелік основних з них - наплічник Osprey Talon 44,тент пірамідка "Легковес" (500 гр, разом з кілками,відтяжками та адаптером для трекінгових палиць), трекінгові палиці (450 гр), пуховий спальник (475 грамм та 10 градусів комфорт), бівачний мішок (тайвек, 200 гр), фольгований килимок (95 гр), термобілизна (250 гр), штурмовка (150 гр), пуховка (250 гр),бафи (2 шт), півлітрова стальна кружка, пальник, аптечка, налобний ліхтарик, формочка з закруткою для заварювання каш, ложка, два телефони та павербенк...
  Повноцінно розпочати похід мені вдалося о 15:00...  Близько 21:00 я дійшов до місця  своєї першої ночівлі - Bivacco Emilio Marigonda, подолавши 20 кілометрів та 2000 м загального набору висоти. Трохи про такі місця як альпійські Bivacco в Італії... Bivacco це будівлі для ночівлі розміщенні на високогір'ї союзом італійських альпіністів. В середині зазвичай близько 12 "койко місць", є пічка та газова плита, зачасту з великим газовим балоном. На всіх Bivacco встановлені сонячні батареї, які забезпечують освітлення всередині, а також можливість зарядити телефон, але з собою треба мати 12v адаптер, такий як для зарядки телефону від машинного прикурювача. Bivacco є завжди відкритими та призначені для ночівлі альпіністів під час сходжень... Туристам, які не входять в союз альпіністів, також не забороняється безкоштовна зупинка на ночівлю в Bivacco, але по правилам, можна зупинятись  тільки на одну ніч... В окремих випадках в притулку вказані реквізити рахунку союзу альпіністів, куди можна "задонатити" 3-5 евро за проведену ніч...  
  Наступного дня маршрут проходив виключно високогірними стежками повз озера... 
   Lago di Camposecco... Велике озеро з греблею... 

   В холодні та прозорі води цього озера мені вдалось декілька разів зануритись...  

  Дуже прикольним  був перехід крізь гору по тунелю, протяжністю в два з половиною кілометри... Я одразу не міг повірити, що маркування вказує саме на вхід у шахту...
   Маршрут проходив вздовж труби, якою сполучені  два озера, та вода з одного перетікає в інше...

  Lago di Cingino...

  Пройшовши трохи більше 22-х кілометрів з загальним набором 2500 м, я зупинився на ночівлю в Bivacco Cingino (2250 м)... Знайшовши таке круте місце для ночівлі вже нікуди не хочеться йти, навіть якщо ще досить багато часу... 
  Всередині було 15 місць для ночівлі, стіл з стільцями та залишені туристами газові балони... Зовсім поруч знаходилось джерело... Цю ночівлю я провів з компанією італійських підлітків, які вибрались до цього притулку щоб гарно провести вечір...  
 На ранок мене чекав підйом на перевал Passo di Antigine (2834), перейшовши який я на деякий час опинився на швейцарській стороні Альп...   



  Озеро Mattmark...

   Пройшовши близько 7 кілометрів  швейцарською стороною, я розпочав підійом на перевал Monte Moro (2870 м), за яким знаходиться вже італійська територія... Починаючи з цього підйому, я почав рухатись по класичному маршруту TMR (Tour Monte Rosa).  Цікаво ще, що в той же відрізок часу погода на італійській стороні кардинально відрізнялась від сонячної Швейцарії...

  На перевалі  встановлений монумент Діви Марії...  
  Туман містично оповив всю гору, та звідкись лунала якась мелодія... Мені стало дуже цікаво що це, та звідки йдуть звуки... І от  на спуску, біля озера Smeraldo, я зустрів  літню пару з Швейцарії, які з маленькими наплічниками проходили маршрутом, а чоловік ще ніс на плечі розкладний швейцарський горн... Я вирішив зупинитись та по-спостерігати за ними...
  Зупинившись біля озера - місця з хорошою акустикою, чоловік  розчехлив та зібрав  національний інструмент своєї країни... Близько десяти хвилин він грав ті самі мелодії, які так мене зацепили... Весь цей час я був вірним та єдиним поціновувачем, не враховуючи його вірної супутниці ...  
  На спуску я був абсолютно один, так як більшість туристів спускались на фунікулері...
  Поселення Макуньяга, саме туди тривав мій шлях та віз туристів фунікулер...



  Чим вирізняються круті гірські курорти від просто хороших, так це туристичними "ніщаками"... До прикладу, в цьому поселенні, поруч з офісом інформації, знаходилась невелика туристична будівля для буккросингу, де я опівдні дуже спекотного дня зміг дуже круто відпочити та зарядити смартфон...
  Пройшовши за день 30 кілометрів, з загальним набором висоти 2100 метрів, я зупинився на ночівлю в Bivacco Emiliano Lanti... В притулку 12 ліжок з матрасами та ковдрами, а в господарчій будівлі з каменю знаходилась ще й газова плитка, підключена до великого газового балону... Поруч з притулком також було джерело... 
   Спочатку було важко повірити, що в Альпах є такі місця, і в них можна просто так безкоштовно зайти і переночувати...  В Швейцарії такої "шари" не було...
  Неподалік з притулком паслись альпійські гірські козли...

   Новий ранок і новий перевал... За звичаєм, я  майже завжди снідав на ранкових перевалах...  



  Зійшовши з класичного маршруту TMR, щоб лишній раз не скидати висоту спуском до поселення Аланья, я пішов альтернативним та не досить добре маркованим шляхом...  


  Винагородою стали гарні пейзажі водоспаду Cascata delle Pisse...
  На перевалі Col d'Olen (2887 м)...


  На спуску до гірськолижного поселення Стафал, що відноситься до муніципалітету Грессоне-Ла-Триніте, хмари почали затягувати все небо, та почав накрапати дощ... Мені пощастило до початку сильної зливи сховатись під стріхою автобусної зупинки вже в поселенні... Та почекавши не більше ніж пів години знову виглянуло сонце... Дощ скінчився та я продовжив підйом в гору...
  Залишивши 31 кілометр шляху та 2600 метрів набору позаду, поруч з джерелом на висоті 2400 я вибрав місце під намет... Грозові хмари знову затягли все небо, ще сильніше та страшніше ніж перед цим... Буквально за пять хвилин розпочався шквал та почав падати сильний дощ, який перейшов в град... Постійний грохот грому та спалахи блискавки не давали розслабитися... Я наче в шторм на палубі за штурвалом корабля, підтримував трекінгові палиці, основу моєї конструкції, щоб тент нікуди не унесло... Залишалось тільки сподіватись що блискавка пройде якомога далі та відтяжки витримають сильні пориви вітру...  За пів години все закінчилося та навіть з'явилася райдуга ... А грозова хмара вже наводила шороху далі в долині...
  А потім взагалі вийшло сонце... Ось така дуже мінлива погода в Альпах, наче наше сприйняття...
  О шостій годині ранку я зазвичай розпочинав маршрут... Мені подобалось зустрічати світанок по вище в горах... Я не снідав відразу після пробудження, тому вранці мені треба було тільки вдягнутись, зібрати тент та спальник і упакувати речі в наплічник...  Снідав я за дві - три години після підйому, зазвичай в якомусь крутому місці...     
  Так виходило, що людей на маршруті я зустрічав зовсім не багато, хоча йшов в самий сезон... Тільки на популярних локаціях спостерігався наплив туристів. В загальному, більшість йде радіально до якогось відомого озера чи перевалу, до прикладу від рефуджії, повертаючись  потім назад... Мені ж повертатись назад не потрібно, так як маршрут завжди веде мене в перед, до того ж,  мої ночівлі зачасту значно  вище від розташування рефуджій, та й ранішній вихід дозволяє заходити першим на перевал та бути там одному... Снідати та  насолоджуватись світанком...   



  Рефуджія на перевалі Теодуло... Тут я зустрів непальця, який працює в цій рефуджії... Він якраз розмовляв по відеозв'язку зі своєю родиною, показуючи льодовик на Швейцарскій стороні... Перекинувшись з ним вітаннями я спустився на стежку, перейшовши на швейцарську сторону...  

  Від перевала Теодуло, по льодовику проходить гірськолижний спуск... Навіть в серпні місяці траса є заретраченою, та ніхто не катається... Спуск пологий, тому абсолютно легко спускатись по ретраченому снігу в звичайних кросівках, хоча ноги після снігу в мене повністю й промокли...  Коли планувався цей маршрут, в мене були сумніви з приводу цього спуску... Я хотів ще брати кішки для кросівок, та  в реальності нести весь маршрут кішки заради лише цього перевалу не було жодного сенсу ...
  На спуску я побачив лише одну пару туристів які піднімалися на перевал... Вони звісно йшли в кішках та черевиках, що було значно комфортніше... Спустившись вздовж підйомників, та зайшовши за гору, мені відкрився вид на інший льодовик...


  Чим більше скидаючи висоту, тим більш зеленими ставали  краєвиди навколо...  

  На околицях поселення Церматт розташоване дуже живописне швейцарське село Цум-Зеє...   
  Швейцарський ліс також вражав своєю не схожістю... Ліс північної сторони Альп, відрізнявся від південної італійської ...
  Спустившись в  поселення Церматт, я попрямував в кемпінг, розташований неподалік залізничної станції. Містечко вражає своєю крутістю на кожному кроці, та якось велика кількість туристів під кінець насиченого дня в самоті відбило бажання фотографувати цей курорт... Але відчуття що ти знаходишся в особливому місці не покидали. З 1931 року, тут заборонено використання часних автомобілів... Лише готелі, таксі та обслуговуючі структури мають право пересуватись автотранспортом, який до того ж виключно на електриці... До міста можна дістатись залізничною дорогою, залишивши свій авто в шести кілометрах в сусідньому містечку Теш...  Фунікулери "літають" над самим містом як один з видів громадського транспорту... Безліч готелів,магазинів, кафе, ресторанів... Входи до будинків на дальніх пагорбах організовані крізь тунелі, крутішою інфраструктури в горах я ще не зустрічав. Мені спало на думку, що людей на стежці я не бачив саме через те, що просто стежками тут мало хто ходить, настільки багато різного типу підйомників... В той же час стежки промарковані дуже добре...   

  Діставшись до Церматта, та залишивши позаду сьогоднішнього дня 37 кілометрів та 2000 метрів набору, я дістався кемпінгу. Після п'яти днів походу я подолав  140 кілометрів альпійських стежок Італії ...  Наступні п'ять днів пройдуть під прапором Швейцарії...
Категория: adventure, Alps, Italy, Mountains, RunAlps  комментарии отключены

Фінляндія. Острів Великий Ворон

 

  Острів Великий Ворон або Iso Korppi фінською, розташований на озері Піелінен, в чотирьох кілометрах від берегу. Він також відноситься до національного парку Колі та на ньому є облаштоване місце для намету... Діставшись безлюдного острову опівдні, ми мали повно часу щоб поплавати, назбирати грибів, приготувати смачну вечерю та по-запускати свого повітряного фотографа...
  Мапа маршруту...
  Вигрузивши речі на берегу озера, ми відігнали машину на безкоштовний паркінг в пятистах метрах... Надувши каяк та вдягнувши жилети ми попрямували на острів...  


  

  Менше ніж за годину ми дістались острову...


  На острові є піщаний пляж, сарай з дровами, кострище та туалет...   
 
  На острові ми були одні... Цілий пляж був в нашому розпорядженні... А також ліс в якому можна було назбирати білих грибів, чудове місце для намету, та кострище з необмеженою кількістю дров...   

   Захід сонця на острові...



  Світанок...




  Вранці наступного дня ми повернулись на берег, та висушивши каяк поїхали шукати сауну...
   Неподалік поруч з озером ми знайшли ресторанчик, в якому можна було також замовити приватну сауну... Невеликі приміщення з приватними саунами знаходились на нижньому поверху ресторану. Всередині невеликого приміщення розміщувався диванчик, туалет, та за ще одними дверима душ і дверцята в парну... Близько пів години ми чекали поки сауна розігріється та нас запросять паритись... Максимальна температура в сауні була 140 градусів і ми дійсно прокайфували... Здавалось би стільки в нас тих фінських саун і в Україні і в Литві, чим може здивувати справжня фінська сауна десь на околицях Фінляндії... Але я слабо пам'ятаю щоб "в нас" в сауні температура доходила  легко до 140 градусів, а я вже більше 10-ти років регулярний клієнт такого роду закладів... 
  Ще однією особливістю сауни, чого я не бачив раніше в нас, були скляні дверцята, які аж на 15 сантиметрів не доходили до підлоги, причому вентиляційні отвори були облаштовані і всередині парної. Спочатку я подумав що це провал, та ми викинули гроші в пусту... Та коли температура підскочила з  90 до 140 за десять хвилин, я просто обалдів, це була якась магія... При такій температурі підливати воду на каміння дійсно треба зовсім небагато...  
    Охолодитись можна було в справді холодному душі, або ж в озері ... 
  На такій мажорній ноті ми завершили наше знайомство з національним парком Колі та опівдні поїхали в напрямку столиці Фінляндії...
Категория: adventure, Finland, Kayaking, Lakes  комментарии отключены

Фінляндія. Національний парк Колі

  В обід ми прибули на безкоштовну автопарковку в національному парку Колі. Тут ми залишили на три дні машину та зібравши наплічники вирушили в похід протяжністю 38 кілометрів... Тут з кам'янистих вершин парку відкривається захоплююча панорама на озеро Піелінен, на якому розташовано понад 1200 островів... Мапа маршруту...
  Від основного входу в парк, на безкоштовному фунікулері ми підійнялись до виходу на стежку... До речі, вхід до всіх національних парків Фінляндії безкоштовний...  Найгарніші краєвиди відкриваються в перші два кілометри від входу, тому багато хто приїздить прогулятись тільки цією частиною...   









  Та решта частина маршруту не менш цікава...   




  Поштова скринька зі свіжою прессою, неподалік певно розташована садиба... 
  Часом стежка проходить повз болотяні місця, та проходи зроблені по помостам з дошки...
  Вздовж стежки море чорниці, яка просто над великих розмірів і дуже смачна...  
  Також досить багато лісової малини...
   Стежки по маршруту дуже різноманітні та добре облаштовані... 

  В деяких місцях розташовані інформаційні дошки, де можна прочитати про ту чи іншу особливість місцевості в якій перебуваєш... 

  
  В національному парку є спеціально облаштовані безкоштовні місця де можна ставити намет...  Поруч завжди є чоловічий та жіночий компостний туалет, кострище та дрова. На ночівлю ми зупинились біля озера в кемпінговій зоні Лаккала...
  Вранці наступного дня ми продовжили похід дуже цікавим маршрутом... 
   Для переправи на інший бік озера, щоб вийти далі на стежку, тут застосовується канатний паром...
   Традиційна фінська димова сауна... Основний принцип якої полягає у відсутності димаря...


  Також, на ночівлю можна зупинятись в таких от безкоштовних укриттях, які називаються Лааву... 
  Всередині, по обидві сторони спальні місця, а посередині місце для вогню та приготування їжі...

 Грибів просто неймовірна кількість... Йдучи по тропі можна назбирати цілий наплічник підберезників буквально за півгодини, та на сьогоднішню вечерю ми вибирали виключно молоді білі гриби... 


   Парк Колі це царство озер, островів, соснового лісу, болот, моху, каміння, а також ягод та грибів... А добре організовані стежки та місця для ночівлі додають ще більше комфорту під час прогулянки цим царством...

   Оглядовий майданчик зі скринькою на вершині, де відвідувачі залишають свої відмітки...

  О другій годині дня ми дійшли до дуже крутої колиби, та незважаючи на досить ранній час для привалу,  залишились в ній на ночівлю...
  Це було ідеальне місце для приготування грибів, яких ми сьогодні назбирали... В колибі було все необхідне, навіть сковорідка та оливкове масло... 


  Як завжди, поруч з такого роду місцем, на дворі розташоване кострище...
Жіночий та чоловічий компостний туалет... 

  Сарайчик з дровами, топором та пилкою...
   Вранці наступного дня нам залишилось пройти всього вісім кілометрів до машини по надзвичайно гарним та цікавим стежкам... 


  Мурашники, вздовж всього нашого маршруту, постійно звертали на себе увагу... Ми проходили повз цілі мегаполіси мурах, деякі з яких досягали двометрової висоти...  

   Останні три кілометри проходили тою ж тропою що і початок маршруту, та ми ще раз насолодились краєвидами озера Піелінен... 
 Нам залишалось дійти до парковки та переїхати по-ближче до озера, щоб вже каяком дістатись одного з островів під інтригуючою назвою - Iso Korppi, що в перекладі означає Великий Ворон  (виділено червоним на фото). На цьому острові  ми планували провести нашу наступну ночівлю...  
Категория: adventure, Finland, Lakes  комментарии отключены

Фінляндія. Озеро Саймаа

  Завершивши каякінг по озеру Саймаа ми поїхали в іншу частину найбільшого озера Фінляндії, в заповідник - Хребет Пункахарью... Квадрокоптер нам відкрив всю красу озера Саймаа, яке не переставало вражати своїми масштабами та дивакуватими формами островів... Від містечка Анттола ми поїхали мальовничою дорогою що проходила вздовж озера...
  Побачивши знак з позначкою оглядового майданчика ми зупинились, щоб поглянути на озеро ще з одного боку... 



Діставшись до міста Савонлінна ми відвідали замок Олавінлінна, заснований ще у 15 столітті ...  


   В тридцяти кілометрах від Савонлінни розташований заповідник Хребет Пункахарью, наша головна ціль цього дня...



   Неподалік заповідника ми зупинились на ночівлю в кемпінгу...

   А коли сонце почало заходити ми пішли на пляж, щоб запустити  свого крилатого фотографа зробити вечірні знімки все того ж безмежного озера Саймаа...


  Вранці наступного дня ми вже прямували в наступну локацію нашої подорожі - національний парк Колі... 
  Нам так сподобались фінські автобусні зупинки розташовані вздовж дороги, що ми не втримались та зупинились, щоб роздивитись їх поближче...
  Останнім найбільшим містом на нашому шляху до національного парку був центр провінції північна Карелія - місто Йоенсуу... Воно розташоване на узбережжі озера Пюхяселька, що є частиною озерної системи Саймаа...


  Центр міста...



  Нам залишалось зовсім трошки до головної локації нашої фінської подорожі - національного парку Колі...

Категория: adventure, Finland, Lakes  комментарии отключены

Фінляндія. Каякінг на озері Саймаа

 З Гельсінкі ми попрямували до маленького поселення Анттола, що знаходиться північніше міста Міккелі. В цій локації  був запланований 35 кілометровий маршрут по одній з віддалених частин озера Саймаа, який ми хотіли подолати на своєму каяку з двома ночівлями на островах... 
  Мапа маршруту :
  
 Залишивши машину на паркінгу поруч з пристанню та зібравши речі, ми надули каяк та близько шостої вечора розпочали маршрут по дикій частині найбільшого озера Фінляндії... Озеро Саймаа...    
  На першу ночівлю ми зупинились відпливши всього на два з половиною кілометри від пристані...
Захід сонця...
  
  На ранок, підкріпившись  ягодами, ми вирушили далі по маршруту...  






   Через дві години, підпливши до одного  з островів по маршруту, ми зупинились поснідати...



  Невеликі кам'яні острови вкриті мохом та соснами...
   
   Пообідати ми зупинились вже  на іншому острові...



   Після 18-ти кілометрів каякінгу ми встали на ночівлю на невеликому та дуже затишному острові... 


   Місце для намета було дуже крутим... В найвищій точці острову, на відносно рівній ділянці вкритій мохом та в оточенні сосен...  
   В ранці на нас чекало спокійне озеро та дим над водою...


  Вперше ми відчули наскільки це круто пливти по озеру наче по дзеркалу... 




  Для орієнтиру, щоб не блукати по заводям звивистого водяного шляху, розташовані кольорові стовпчики... Маркування шляху по озеру, це справді щось нове для нас... 






  В обід ми завершили свій невеликий маршрут, подолавши останні 14 кілометрів... Здавалось би, що вже може здивувати, вже стільки різних варіацій походів та ночівель на природі за плечима, та каякінг з ночівлями на островах був чимось особливим і неймовірним...
Категория: adventure, Finland, Kayaking, Lakes  комментарии отключены

800 км за 20 днів по Піренеям

Пройти від Середземного моря до Атлантики через Піренеї було давньою метою. Адже надихає вже тільки той факт, що ти горами перетинаєш цілий континент… До того ж протяжність маршруту сягає близько 800 кілометрів, що являється  оптимальною дистанцією для формату швидкісного проходження за 20 днів...
Існує три основні піренейські маршрути що простягаються від Атлантичного океану до Середземного моря... Найвідоміший проходить французькою стороною та має назву GR10. Він починається від поселення Андай, біля океану, та закінчується в середземноморському містечку Баньюльс-сюр-Мер. Менш відомий, але також дуже мальовничий та добре промаркований маршрут GR11 проходить територією Іспанії.  Та найкрутішим і найскладнішим являється маршрут HRP, який проходить найвищими піренейськими горами по території Іспанії, Франції та маленької Андорри. Цей маршрут майже не маркований та орієнтуватись потрібно по картам та GPS...
Звісно, що за основу проходження був обраний саме HRP, який так само як і GR10 має ту саму стартову та кінцеву точку – містечко Андай та Баньюльс-сюр-Мер відповідно.  Пройти хотілось в зворотному напрямі, в порядку зростання пріоритету водойм – від моря до океану, тобто від Баньюльса до Андайя...
Дати: 29.07-16.08.2019 р.
Інтерактивна мапа маршруту :
Добирання : Я летів лоукостом Ryanair з Каунаса в Жирону, а звідти вже автобусами доїжджав до старту в містечко Баньюльс-сюр-Мер... З аеропорту Жирони (так само як і з Барселони) найдешевше їхати автобусом Flixbus (краще заздалегідь купляти квиток на сайті компанії) до містечка Перпіньян, а потім пересісти на місцевий автобус № 400  до Баньюльс-сюр-Мер (відправлення з 15-ї платформи тієї ж автостанції куди прибуває Flixbus, оплата водію, одне євро). Добирання автобусами мені зайняло сумарно близько 3-х годин.
Завершивши маршрут в  французькому поселенні Андай, та провівши два дні біля океану, я перейшов в сусіднє іспанське місто  Ірун, з якого прямим автобусом поїхав в Барселону. Найдешевшим був перевізник Monbus (краще заздалегідь купити квиток на сайті компанії).
Ми на старті...
За всю мандрівку Піренеями я один раз зупинявся на ночівлю в рефуджії (16 евро) та один раз в альберзі  іспанського поселення Ісаба (14 евро), що було зв'язано з поганою погодою та відсутністю кабан і шелтерів поблизу, а подорожував я без тенту. Більшість ночівель я проводив під зоряним небом на фольгованій підстилці  в пуховому спальнику та бівуачному мішку з тайвеку. Декілька разів ночував в кабанах, які є безкоштовними, та один раз від невеликого дощу вночі мене врятував туристичний шелтер (саме таку назву мають на мапі досить погано пристосовані для ночівлі укриття)…

Лайфхак… Надзвичайно корисним  для навігації та планування кожної наступної ночівлі був додаток Mapy.cz (він значно кращий за всі інші тестовані до цього, та економно “їсть” батарею). Перед мандрівкою я завантажив в цьому додатку оффлайн мапи всього району Піренеїв, на яких були нанесені маршрути GR10, GR11, HRP та актуальне місце знаходження рефуджій, кабан, шелтерів та джерел…

До відома, ночівля в високогірних  рефуджіях коштує близько 20 євро, та зазвичай в  них необхідно ще обов'язково брати вечерю з сніданком, що може в сумі обійтись в 40-50 євро... Хороша альтернатива безкоштовні кабани, але особливо розраховувати на них не варто, деякі можуть бути зачинені або в поганому стані (без " нарів", тільки бетонна підлога), або ж взагалі зайнята персоналом що випасають корів,овець,коней… В мене був один випадок, коли я дістався після заходу сонця  планової кабани біля озера на висоті понад 2200, а вона зайнята... Там розмістились чоловік з жінкою, які в долині випасали коней. Погода явно псувалась, небо сильно затягнуло хмарами і ночувати просто неба не хотілось. Я розговорився з чоловіком... Він мені каже, що там за наступною горою є гарна кабана та в ній можна зупинитись на ночівлю...  Дивлюсь на мапі, дійсно є кабана, та щоб до неї дістатись треба підійнятись ще на гору зійшовши добряче з маршруту... Стежки на карті не видно та вже добряче стемніло, а ліхтаря в мене нема... Та от заради ночівлі в теплі я буквально забіг до кабани і не прогадав, під ранок дощило та був сильний туман.
Одна з найкрутіших кабан в яких я ночував...
 В подорож я відправився разом з моїм хорошим другом та напарником по проекту “The Running Pilgrims” - Дімою Джмілем. Перші вісім днів ми йшли разом по маршруту HRP...
 Цікаво було пройти повз ліс напівоголених дерев - коркових дубів, з кори яких виробляють корок... 

 Доволі швидко, вже на другий день, ми підібрались до вершин-перевалів вистою понад 2700 м...















  За день пройшли вздовж всієї Андорри...

















На восьмий день ми розділились та я перейшов на маршрут GR10... Так як аптечка, ліхтар, пічка "Бонда" та тент були одні на двох, я продовжив свій шлях без цих аксесуарів... Найбільше не вистачало тільки ліхтаря та спирту для дезінфекції... Пічка мені взагалі була не потрібна, так як я перейшов на харчування без використання вогню в поході. А відсутність тенту тільки додало мотивації краще планувати ночівлі, щоб в погану погоду знаходитись біля укриття...











Увага! Ще один важливий момент на який варто звернути увагу... На маршруті велика кількість кліщів, всього я витягнув близько семи - всі в перші 350 кілометрів від Баньюльс-сюр-Мер...






  Під час самостійного проходження я мікшував всі три маршрути - HRP, GR10 та GR11... У вікно хорошої погоди та гарної видимості, з маршруту GR10 я знову повернувся на HRP...
   Найвища вершина на моєму шляху - Petit Vignemale...







  Хтось вибрав собі гарне місце під намет...








Потім погода погіршилась і я вирішив спуститись на іспанську сторону маршруту GR11... В цьому і є зміст вільного проходження... Коли завдяки сучасним технологіям та здібностям в орієнтуванні та використанні мапи з GPS, ти можеш підлаштовувати маршрут під себе, а не навпаки... Адже в горах ніколи не можна все розпланувати наперед...






  Пройшовши туманною долиною поміж безлічі молоденьких телят та конів, вже дорогою вниз, що вела в ущелину, біля мене зупинився хлопець віком до 23-х років  на невеликому "джипі" та запропонував підвезти... Я зрозумів, що він працює на випасі, та вирішив розпитати про його роботу, так як пасовища корів мені зустрічались дуже часто на шляху... Він розповів, що вирощує телят для продажу, що 5-6 місячне теля чоловічої статі продає за 800 евро, а жіночої по 600, так як там менше м'яса, та більше жиру... Що випас в горах триває близько 8-9 місяців в році, на різних схилах... Що йому дуже до вподоби робота і він радий хорошому заробітку, та збирається ще поповнити свій загін для більшої репродукції... Тобто, він вивозить на сезон корів в долину і вони там самі пасуться з дзвіночками та бірками в вухах, а потім генерують потомство... 
  До речі, всі виходи пасовищ обнесені колючим дротом або ж дротом з невеликою напругою. По маршруту пасовищ дуже багато, та за весь час я майже не бачив пастухів...

 Діставшись місця перетину GR11 та гірської частини маршруту пілігримів - Camino de Santiago, я в черговий раз перейшов  Піренеї та дістався культового містечка  Сен-Жан-П'є-де-Пор...

 Пілігрим йде своє Camino...Коли ти наодинці, справжній шлях пілігрима ти проходиш всередині себе...

 Містечко Сен-Жан-П'є-де-Пор... Тут починається Camino для більшості пілігримів, та концентрація натхненної енергетики зашкалює... Адже в цьому містечку більшість тільки починає свій шлях протяжністю понад 800 км, та для багатьох цей похід по Camino - виклик всього життя... Чомусь саме в цьому місці мені захотілось запалити свою свічку...


 В мене була ідея максимально наситити подорож не тільки горами та гірськими пейзажами, але й іншими моментами... Знову поринути в цю магічну атмосферу пілігримів на Camino, відвідати колоритні гірські селища Іспанії та Франції, зайти в старовинні храми, та відчути дух не тільки природних творінь. Головною метою було не прив'язуватись до вибраного маршруту та задачі будь якою ціною швидко його пройти… Основним було не втрачати відчуття радості моменту в якому знаходишся та відчуття повної свободи...


Від містечка Сен-Жан-П'є-де-Пор я продовжив шлях по GR10,  та вже через два з половиною дні дістався океану в курортному містечку Андайя. Я завершив свій маршрут на дев'ятнадцятий  день, в середньому долаючи по 40 кілометрів щоденно...


Харчування в поході : Головний практичний досвід з подорожі це повний перехід на харчування без використання вогню з наявних в супермаркетах по маршруту продуктів - кускус, пшенична каша, вівсянка, тайські нудлси, родзинки, фініки, горішки, суміш горішків з сухофруктами. Загальний принцип харчування - всі каші заливаються холодною водою та настоюються протягом різного періоду часу, тому треба відповідно розраховувати прийоми їжі. Кашам, які варяться до 5 хвилин вистачає до готовності простояти в воді близько 4 години, вівсянці та тайським “нудлсам” (типу "мівіни" але без хімії, та що коштують значно дорожче) по 30 хвилин.
Формат харчування :
1) Сніданок... Залита в формочці з вечора каша ( зазвичай та яка найдовше готується) з розрахунку 125 гр каші + 50 гр родзинок або фініків (якщо важко знайти родзинки чи фініки, можна використовувати цукор, без глюкози дуже важко ). Перший прийом їжі через дві години після старту, що дозволяє швидко зібратись, вилізши з теплого спальника не мерзнути, та зігрітись на маршруті... А коли організм пробудиться - поснідати в мальовничому місці половиною порції, наступну частину з’їсти ще через 3 години, та залити наступну порцію іншої каші з таким же розрахунком.
2) Вдень можна заливати вівсянку, яка швидко готується, або пшеничну кашу "французьку перловку" (їй треба 3 години)... В якості перекусу найкраще для мене 150 гр горішків з сухофруктами, або 150 гр фініків з арахісом, або тільки 150 гр. арахісу на день. В крайньому випадку печиво, близько 200 гр на день.
3) На вечір заливав тайські нудлси - 80 гр, додавав тертий сир, кетчуп, інколи консервовану сочевицю.
4) Як бонус, під час кожного відвідування супермаркету я брав молоко з випічкою.

Лайфхак... Пачка каші вагою 500 гр ділиться на чотири порції (виходить по 125 гр, пакується одразу по кулькам для компактності). Підійде все що вариться до 5 хвилин. Сухі сніданки найгірший варіант, найслабше “тримають”... Якщо йти виключно маршрутами GR10 або GR11, з середнім темпом 40 км в день, маркети зустрічаються мінімум раз в день, тож можна взагалі нести з собою мінімум їжі... Можна брати консервовані боби (сочевицю, нут) пересипати в фольгований пакет та мати гарний додаток до каш або нудлсів.

Варіант закупки на 4 дні в маркеті Франції : 1. Пачка кускуса (напів-готовий, дуже круто розмокає) - 500 гр 2. Пачка вівсянки або пшенична каша (типу перловки, кращий варіант) - 500 гр 3. Пачка тайських нудлсів - 250 гр 4. Тертий сир - 250 гр 5. Кетчуп в пластмасовій фляшці - 300 гр 6. Родзинки - 400 гр 7. Мікс горішків, або тільки арахіс - 600 гр Загалом : 2800 гр (700 гр на день)


Спорядження :
1. Наплічник Travel Extreme 28 - 710 гр
2. Килимок(фольгований) - 95 гр
3. Бівачний мішок(тайвек) - 200 гр
4. Спальник - 475 гр
5. Казанок 1,8л - 266 гр
6. Термо білизна (верх) - 135 гр
7. Термо білизна (низ) - 116 гр
8. Фліс - 230 гр
9. Кепка - 100 гр
10. Носки для ночівлі теплі - 45 гр
11. Носки для треку запасні (три пари) - 60 гр
12. Формочка з кришкою ( 500 мл) - 56 гр
13. Ложка з дерева (міцна та легка) - 10 гр
14. ПЕТ пляшка 750мл - 30 гр
15. ПЕТ пляшка 500мл - 25 гр
16. Зубна паста - 80 гр
17. Зубна щітка - 10 гр
18. Гребінець - 20 гр
19. Кульковий дезодорант - 60 гр
20. Штурмовка Ultralight -150 гр 
21. Телефон Xiaomi Redmi Note 7 - 200 гр
22. Зарядний пристрій з кабелем  -100 гр

  Важливо! Зарядне я брав на три порти, один з яких для режиму швидкої зарядки яку підтримує мій смартфон, інші порти на випадок ліміту розеток в місці підзарядок. Найчастіше заряджав телефон в туристичних офісах, там же є і безкоштовний Wi-Fi... Майже в кожному містечку по маршрутам GR10 та GR11 є туристичні офіси, та на картах в Mapy.cz всюди позначено їх знаходження. В туристичному офісі можна залишити телефон на підзарядку менеджеру і піти гуляти по місту... Все безкоштовно.
  Туристичний офіс містечка Гаварні...
В що був одягнений :
1. Кросівки Altra Lone Peak 3.0 NeoShell Low
2. Бахіли  Altra (не брудняться так носки та кросівки з середини)
3. Шорти  ( переваги - не потрібно "таскатися" з трусами, швидко сохнуть, зручно випрати та вдягнути, не парять ніжні місця :) )
4. Компресійні гетри
5. Майка
6. Нарукавники (зручно знімати-одягати,  якщо прохолодно)
7. Два баффи

Висновки по спорядженню :
 Зі спорядження зайвим був мій казанок на 1,8 літри, який я проносив як реліквію, та який був самим незручним елементом при щоденному пакуванні наплічника. Брався задля готування макаронів на двох, та після 7-го дня не використовувався. Ще міг не брати кепку, яку майже не вдягав,  просто я взагалі не люблю кепки... За це розплачувався добряче підсмаженим на сонці носом...
 Не вистачало найбільше ліхтаря, щипців для витягування кліщів та антисептика... З тентом можливо було б легше планувати місце ночівлі, не було б такої прив'язки до укриттів в погану погоду...
Категория: adventure, Mountains, Pyrenees, Spain, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Литва.Пробіжка Куршською косою

 
 Одними сонячними вихідними я  спробував глибше поринути в природний світ найцікавішого національного парку Литви - Kuršių nerija... В п'ятницю ввечері, діставшись з Клайпеди поромом на півострів, я побіг по прокладеному завчасно маршруту... До заходу сонця залишалось не так багато часу...
  Трохи про саму косу... Довжина її складає 98 кілометрів, з яких  Литві належить близько 50-ти, решта простирається територією Росії... В даному заповіднику збирається додатковий податок на пересування транспортним засобом, до прикладу за автомобіль потрібно заплатити 20 євро за в'їзд в парк... На всій території не дозволяється ночувати в наметах, крім визначеного платного кемпінгу... А також заборонено розводити багаття... Площа коси коливається від 400 метрів до 3,8 кілометри...З одного боку прісні води затоки, а з іншого солонувате море... Так, Балтійське море зовсім не таке солене як інші, а колись воно взагалі було льодовиковим озером... Унікальністю коси є високий рівень біологічного різновиду за рахунок різноманітності ландшафту... Уявіть, на такій відносно невеликій площі - і піщані дюни і хвойні ліси...  Також, коса являється коридором для майже 20 мільйонів мігруючих птахів, значна частина з яких осідає на "до-заправку"...
 Отже, звернувши з основної велосипедної доріжки та прямуючи мальовничою лісною стежкою, одразу по обидві сторони незайманих лісів з неймовірно пухнастою травою, з'явились косулі...

  До заходу сонця я вибіг на побережжя...

   На ночівлю я зупинився в укритті розташованому на дюні, з якого відкривалась панорама побережжя та безкрайого моря...
  З собою я мав маленький спальник, бівачний мішок з тайвеку від вологи та фольговану підстилку для ночівлі біля моря, а також  їжі на два дні.. Близько п'яти кілограм включаючи воду гарно вмістились в 18 -ти літровий наплічник... Я потрохи вирішив відмовлятись від пальника, казанка-кружки, та взагалі від гарячої їжі і чаю в поході... Для зменшення ваги та витрат часу на  приготування їжі... Замість цього, я знайшов півлітрову формочку з кришкою яка закручується... В неї я засипаю порцію (200 гр.) міксу каші з родзинками та горішками (100 гр. гречки, або перловки, або вівсянки, 50 гр. горішків та 50 гр. родзинок),  заливаю холодною водою та закручую кришкою... Вівсянка добре готується вже за пів години, гречка за три, перловка за вісім... Отже, головне розрахувати плановий прийом їжі... Розпорядок прийому  готової порції розбитий на два - три рази, та вживання їжі починається після трьох годин від пробудження ... Поняття сніданку та обіду повністю розмивається...
   Прокинувшись пів на шосту ранку та зібравши речі, я продовжив бігову прогулянку косою... Вершинка на піщано - хвойному хребті...

  Тілом коси являється пісок, який вкритий невеликим рослинним шаром... 



 Ліс наповнений багатоголосим співом пташок, що наче зливається в мелодію, навіть деякі з пам'яток звертають на це увагу... 
   По іншу сторону коси відчувається спокій та тиша прісної затоки...
  Неподалік поселення Юодкранте на  невеликій території  розмістили  понад чотирьох тисяч гнізд великі баклани та сірі чаплі... Це місце стало для мене найцікавішим... 
  Щоб поглянути на бурхливе життя птахів створений оглядовий майданчик неподалік велосипедної та авто дороги, та так як мій маршрут проходив стежкою, я на повну відчув колорит даного місця пробігши через епіцентр пташиного мегаполісу... 
  Божевільний галас тисяч птахів, кущі білі від постійного шквалу екскрементів, запах хвої повністю відійшов на інший план, тут панує їдкий дух морепродуктів - основної їжі бакланів та чапель... 
  Я намагався оббігати найбільше скупчення гнізд, щоб як можна менше отримати порцію фекалій... В той же час з дерев постійно щось  голосно падало на  землю, що мене трохи насторожило...  Виявляється, це були величезні шматки - останки риби, які падали з висоти понад 20-30 ти метрів... От, подумав я - "баклани, розкидаються їжею"...
   Величезні дерева з гніздами на вершинах...
   Так я лісом вибіг до оглядового майданчика... Та звісно вражень, які я отримав в лісі, майданчик не передасть ніколи...

    Для любителів піших прогулянок облаштовані такі цікаві вказівники, з бобром на чолі... До речі бобри мені так на шляху і не трапились, та окрім великої кількості косуль, я зустрів ще одного кабана та декілька доволі великих зайців...
  Діставшись найбільшого поселення - Ніди, я пішов на пляж... Після 50-ти кілометрів піщаних стежок та асфальтованих доріг, трохи забились ноги... 
  Відпочивши декілька годин біля моря, я попрямував вздовж побережжя, придивляючись місце для наступної ночівлі... Через вісім кілометрів мені таке місце приглянулось...         Піднявшись на невелику дюну, яка захищала від вітру, я розклав підстилку та розгорнув спальник... Поруч в лісі зашаруділи дві косулі... 
 Наступного ранку я продовжив прогулянку вздовж Балтійського побережжя  під постійний грохіт хвиль, який водночас і пробуджував і заспокоював...
Категория: adventure, Baltics, Lithuania, Trail running  комментарии отключены

Медитація Віпасана…

   Маючи за плечима досвід у подоланні виснажливих багатоденних ультра марафонських дистанцій та долаючи на протязі 19 днів щоденно понад 53 кілометри, я вже розумів принцип функціонування  організму, його психічного та фізичного станів в умовах над навантажень та подекуди процесу "відключення" мозку... Та от Віпасана мені була цікава діаметрально протилежним підходом... Тут немає фізичних над навантажень, тут вимикається тіло та на повну вмикається мозок...
  Десятиденний експеримент... Коли тебе повністю позбавляють рутинних справ, щоб ти максимально залишився на одинці з собою... За домовленістю, ти відмовляєшся від будь-якого контакту з іншими людьми - фізичний, вербальний, погляди, жести... Залишаєш на десять днів в камері схову свій багатофункціональний смартфон разом з улюбленою музикою, книжками та різноманітними варіаціями соціальної комунікації... Відмовляєшся писати, читати, працювати та займатись іншими фізичними вправами...  Все що потрібно робити, це дотримуватись режиму курсу... А це 10-ти годинні щоденні медитації, дотримання інструкцій по техніці та дворазове харчування з після обіднім чаєм та фруктом... На всі заходи вас запрошує звук гонга...
 Для чого це все? Чому реєстрація на такі курси закінчується на протязі години? Чому все  безкоштовно, та організовано на дотації людей які хоч раз пройшли курс до кінця? 
  У кожного свій шлях... Для мене головною рушійною силою запису на курс, було дізнатись на власному досвіді що собою являє медитативний стан, а Віпасана  підходила чи не найкраще своїм форматом проведення... Хоча медитація є доволі вживаним та популярним явищем в наш час, та таке враження, що безліч людей використовують це поняття не уявляючи чим воно є насправді... Тому що поки ти на власному досвіді не відчиниш двері до медитативного стану - стану рівноваги, медитація залишиться для тебе тільки набором літер,трендовим словом або ж просто сидінням з зачиненими очима...  На курсі Віпасани створенні всі умови, щоб ти в короткі строки відчув щось зовсім нове - пізнав медитативний стан та навчився безпосередньо техніці Віпасани, яку словами досить важко описувати... Головною метою техніки є позбавлення від страждань (неспокійної незадоволеності, депресій, тощо) шляхом викорінення шаблонів реагування на ті чи інші чинники...  
   Напевно популярність курсів Віпасани зумовлена абсолютно незвичним в наш час форматом та його результатами... З вас не тягнуть гроші, не агітують, фактично застерігають не реєструватись на курс, якщо ви не впевнені що зможете дотримуватись режиму та запропонованих домовленостей... Попереджають про всі деталі... Та в той же час пропонують обумовленість, яка абсолютна не схожа на ту в якій ми живемо... Для людей, які  так прагнуть щось змінити, а таких в нашому депресивному соціумі вдосталь, пропонують не пусті слова та віру в ту чи іншу "істину", а чисту практику спостереження за поверхнею  власної свідомості, поступово спускаючись до її глибини... 
  Безкоштовність курсу зумовлена максимальною його доступністю як для забезпечених так і бідних представників суспільства... По суті, головна ідея дотації щоб саме цю межу повністю стерти... Всі живуть на милостиню попередників... Живуть тим що є, не вимагаючи чогось більшого... Своє Его потрібно максимально відключити... 
  Зала для групових медитацій...  
  Я проходив курс Віпасани в надзвичайно гарному  та усамітненому місці, що знаходиться біля озера Бебрусай литовського поселення Молетей... В курсі приймали участь понад 100 студентів... Територія курсу була обтягнута мотузкою, за межі якої по домовленості не можна було заходити... Жінки та чоловіки під час курсу  жили та харчувались окремо... Для жінок були виділені кімнати в комплексі двоповерхових котеджів...     
   Чоловіки жили в будиночках по 6 чоловік, які розміщувались між величезними соснами...




   Будиночок який на 10 днів став моїм домом...
   З собою на курс потрібно було взяти лише постільну білизну, тарілку, кружку, ложку та засоби гігієни... Не дозволялось брати свої харчі... Дворазового харчування в столовій о 6:30 та об 11:00, чая з фруктами о 17:00, абсолютно вистачало...  
  Всередині будиночку було все саме необхідне - ліжко, туалет та душова кабіна... 
  Озеро Бебрусай... Один і той же пейзаж, що змінював свої фарби в залежності від погоди та частини доби та кожного дня нагадував про мінливість та непостійність подій нашого життя... Анічча...      


 Під час  цього "експерименту" я доволі ясно побачив все те сміття, яке породжується моєю свідомістю... Коли ти на одинці зі своїми думками та можеш об'єктивно їх спостерігати завдяки медитації фактично цілими днями, виникає розуміння наскільки абсурдними ці думки являються... Просто в буденному житті вони працюють в "фоновому" режимі, поки наш мозок зайнятий нагальними проблемами, а тут все наяву... 
  Ясність розуміння що більшість тривог йде від думок пов'язаних з гіпотетичним прогнозуванням розвитку життєвих подій варіацій яких може бути мільйон... що всі страхи являються все тим же гіпотетичним прогнозуванням - що станеться, якщо... Ось головний  досвід який я отримав під час курсу. Медитація стала тим новим інструментом, який допомагає вийти з будь якої суспільної гри - обумовленості (сім'я,робота, улюблена справа, хоббі...) в яку буває поринаєш з головою та перестаєш розуміти, що це тільки гра і хвилювання абсолютно безглузді... Хтось грає в батька, хтось в сина, хтось в керівника, а хтось в підлеглого...  Ми створили мільйони різних ігор щоб надати сенсу своєму існуванню, та настільки в них загрались, що повністю забули - секрет щастя не в грі та її результатах, а в рівновазі та спокою свого всесвіту... Все просто...  
Категория: adventure  комментарии отключены

110 кілометрів за два дні з гамаком

  Швидкісний легкохідний похід протяжністю 110 кілометрів за два дні з ночівлею в гамаках став для нас новим варіантом проходження маршруту... Основною метою, окрім подолання великої дистанції, було в реальних умовах  протестувати ультра легкі гамаки від українського виробника liteway , а саме гамаки simple hammock xl ... 
 Маршрут будувався з урахуванням найпростішого та найдешевшого добирання та повернення... Щоб вранці в Славському розпочати проходження не пізніше 9:00, та встигнути до вечора наступного дня на електричку у Воловці о 19:46... Від залізничної станції Славське до залізниці смт. Воловець, хребтами через Торунський перевал, озеро Синевір, Міжгір'я та Боржаву ... 
  Хребтом до Торунського перевалу...
   Озеро Синевір...
  Підйом на вершину гори Озерна...
   Завали на спуску з Озерної...
  І от найцікавіший момент походу... Ночівля в гамаках у лісі на схилі гори...
  Модель гамака simplex hammock xl від українського магазину liteway нам дуже припала до душі... Основні сильні сторони - якісний та легкий дихаючий матеріал, зручний чохол, компактність...  Але як і все легкохідне спорядження  потребує обережного ставлення. На нашу думку, довжина мотузок з обидвох сторін трохи замала, та якби додати по 2 метри було б  більше варіацій для кріплення...  
  Діма взяв також тент для тесту, та опадів не було...

  Гамак є дуже зручним та компактним варіантом ночівлі в теплу погоду, але обов'язково треба стелити килимок, щоб не продувало спину... Приємно йти з ночівлею в швидкісний похід вмістивши все в 18 літровий наплічник... Гамак вагою 205 грам та який вміщується в долоні, пуховий спальник 500 грам, надувний килимок 400 грам, пальник 25 грам, малий балон з газом та літрова кружка... Решта це запас їжі та трохи речей...     
  І все заради гір.... 



Категория: adventure, TheRunningPilgrims  комментарии отключены
Наш кулинарный блог