Архив категории »adventure «

800 км за 20 днів по Піренеям

Пройти від Середземного моря до Атлантики через Піренеї було давньою метою. Адже надихає вже тільки той факт, що ти горами перетинаєш цілий континент… До того ж протяжність маршруту сягає близько 800 кілометрів, що являється  оптимальною дистанцією для формату швидкісного проходження за 20 днів...
Існує три основні піренейські маршрути що простягаються від Атлантичного океану до Середземного моря... Найвідоміший проходить французькою стороною та має назву GR10. Він починається від поселення Андай, біля океану, та закінчується в середземноморському містечку Баньюльс-сюр-Мер. Менш відомий, але також дуже мальовничий та добре промаркований маршрут GR11 проходить територією Іспанії.  Та найкрутішим і найскладнішим являється маршрут HRP, який проходить найвищими піренейськими горами по території Іспанії, Франції та маленької Андорри. Цей маршрут майже не маркований та орієнтуватись потрібно по картам та GPS...
Звісно, що за основу проходження був обраний саме HRP, який так само як і GR10 має ту саму стартову та кінцеву точку – містечко Андай та Баньюльс-сюр-Мер відповідно.  Пройти хотілось в зворотному напрямі, в порядку зростання пріоритету водойм – від моря до океану, тобто від Баньюльса до Андайя...
Дати: 29.07-16.08.2019 р.
Інтерактивна мапа маршруту :
Добирання : Я летів лоукостом Ryanair з Каунаса в Жирону, а звідти вже автобусами доїжджав до старту в містечко Баньюльс-сюр-Мер... З аеропорту Жирони (так само як і з Барселони) найдешевше їхати автобусом Flixbus (краще заздалегідь купляти квиток на сайті компанії) до містечка Перпіньян, а потім пересісти на місцевий автобус № 400  до Баньюльс-сюр-Мер (відправлення з 15-ї платформи тієї ж автостанції куди прибуває Flixbus, оплата водію, одне євро). Добирання автобусами мені зайняло сумарно близько 3-х годин.
Завершивши маршрут в  французькому поселенні Андай, та провівши два дні біля океану, я перейшов в сусіднє іспанське місто  Ірун, з якого прямим автобусом поїхав в Барселону. Найдешевшим був перевізник Monbus (краще заздалегідь купити квиток на сайті компанії).
Ми на старті...
За всю мандрівку Піренеями я один раз зупинявся на ночівлю в рефуджії (16 евро) та один раз в альберзі  іспанського поселення Ісаба (14 евро), що було зв'язано з поганою погодою та відсутністю кабан і шелтерів поблизу, а подорожував я без тенту. Більшість ночівель я проводив під зоряним небом на фольгованій підстилці  в пуховому спальнику та бівуачному мішку з тайвеку. Декілька разів ночував в кабанах, які є безкоштовними, та один раз від невеликого дощу вночі мене врятував туристичний шелтер (саме таку назву мають на мапі досить погано пристосовані для ночівлі укриття)…

Лайфхак… Надзвичайно корисним  для навігації та планування кожної наступної ночівлі був додаток Mapy.cz (він значно кращий за всі інші тестовані до цього, та економно “їсть” батарею). Перед мандрівкою я завантажив в цьому додатку оффлайн мапи всього району Піренеїв, на яких були нанесені маршрути GR10, GR11, HRP та актуальне місце знаходження рефуджій, кабан, шелтерів та джерел…

До відома, ночівля в високогірних  рефуджіях коштує близько 20 євро, та зазвичай в  них необхідно ще обов'язково брати вечерю з сніданком, що може в сумі обійтись в 40-50 євро... Хороша альтернатива безкоштовні кабани, але особливо розраховувати на них не варто, деякі можуть бути зачинені або в поганому стані (без " нарів", тільки бетонна підлога), або ж взагалі зайнята персоналом що випасають корів,овець,коней… В мене був один випадок, коли я дістався після заходу сонця  планової кабани біля озера на висоті понад 2200, а вона зайнята... Там розмістились чоловік з жінкою, які в долині випасали коней. Погода явно псувалась, небо сильно затягнуло хмарами і ночувати просто неба не хотілось. Я розговорився з чоловіком... Він мені каже, що там за наступною горою є гарна кабана та в ній можна зупинитись на ночівлю...  Дивлюсь на мапі, дійсно є кабана, та щоб до неї дістатись треба підійнятись ще на гору зійшовши добряче з маршруту... Стежки на карті не видно та вже добряче стемніло, а ліхтаря в мене нема... Та от заради ночівлі в теплі я буквально забіг до кабани і не прогадав, під ранок дощило та був сильний туман.
Одна з найкрутіших кабан в яких я ночував...
 В подорож я відправився разом з моїм хорошим другом та напарником по проекту “The Running Pilgrims” - Дімою Джмілем. Перші вісім днів ми йшли разом по маршруту HRP...
 Цікаво було пройти повз ліс напівоголених дерев - коркових дубів, з кори яких виробляють корок... 
 Доволі швидко, вже на другий день, ми підібрались до вершин-перевалів вистою понад 2700 м...















  За день пройшли вздовж всієї Андорри...

















На восьмий день ми розділились та я перейшов на маршрут GR10... Так як аптечка, ліхтар, пічка "Бонда" та тент були одні на двох, я продовжив свій шлях без цих аксесуарів... Найбільше не вистачало тільки ліхтаря та спирту для дезінфекції... Пічка мені взагалі була не потрібна, так як я перейшов на харчування без використання вогню в поході. А відсутність тенту тільки додало мотивації краще планувати ночівлі, щоб в погану погоду знаходитись біля укриття...











Увага! Ще один важливий момент на який варто звернути увагу... На маршруті велика кількість кліщів, всього я витягнув близько семи - всі в перші 350 кілометрів від Баньюльс-сюр-Мер...






  Під час самостійного проходження я мікшував всі три маршрути - HRP, GR10 та GR11... У вікно хорошої погоди та гарної видимості, з маршруту GR10 я знову повернувся на HRP...
   Найвища вершина на моєму шляху - Petit Vignemale...







  Хтось вибрав собі гарне місце під намет...








Потім погода погіршилась і я вирішив спуститись на іспанську сторону маршруту GR11... В цьому і є зміст вільного проходження... Коли завдяки сучасним технологіям та здібностям в орієнтуванні та використанні мапи з GPS, ти можеш підлаштовувати маршрут під себе, а не навпаки... Адже в горах ніколи не можна все розпланувати наперед...






  Пройшовши туманною долиною поміж безлічі молоденьких телят та конів, вже дорогою вниз, що вела в ущелину, біля мене зупинився хлопець віком до 23-х років  на невеликому "джипі" та запропонував підвезти... Я зрозумів, що він працює на випасі, та вирішив розпитати про його роботу, так як пасовища корів мені зустрічались дуже часто на шляху... Він розповів, що вирощує телят для продажу, що 5-6 місячне теля чоловічої статі продає за 800 евро, а жіночої по 600, так як там менше м'яса, та більше жиру... Що випас в горах триває близько 8-9 місяців в році, на різних схилах... Що йому дуже до вподоби робота і він радий хорошому заробітку, та збирається ще поповнити свій загін для більшої репродукції... Тобто, він вивозить на сезон корів в долину і вони там самі пасуться з дзвіночками та бірками в вухах, а потім генерують потомство... 
  До речі, всі виходи пасовищ обнесені колючим дротом або ж дротом з невеликою напругою. По маршруту пасовищ дуже багато, та за весь час я майже не бачив пастухів...

 Діставшись місця перетину GR11 та гірської частини маршруту пілігримів - Camino de Santiago, я в черговий раз перейшов  Піренеї та дістався культового містечка  Сен-Жан-П'є-де-Пор...
 Пілігрим йде своє Camino...Коли ти наодинці, справжній шлях пілігрима ти проходиш всередині себе...

 Містечко Сен-Жан-П'є-де-Пор... Тут починається Camino для більшості пілігримів, та концентрація натхненної енергетики зашкалює... Адже в цьому містечку більшість тільки починає свій шлях протяжністю понад 800 км, та для багатьох цей похід по Camino - виклик всього життя... Чомусь саме в цьому місці мені захотілось запалити свою свічку...

 В мене була ідея максимально наситити подорож не тільки горами та гірськими пейзажами, але й іншими моментами... Знову поринути в цю магічну атмосферу пілігримів на Camino, відвідати колоритні гірські селища Іспанії та Франції, зайти в старовинні храми, та відчути дух не тільки природних творінь. Головною метою було не прив'язуватись до вибраного маршруту та задачі будь якою ціною швидко його пройти… Основним було не втрачати відчуття радості моменту в якому знаходишся та відчуття повної свободи...

Від містечка Сен-Жан-П'є-де-Пор я продовжив шлях по GR10,  та вже через два з половиною дні дістався океану в курортному містечку Андайя. Я завершив свій маршрут на дев'ятнадцятий  день, в середньому долаючи по 40 кілометрів щоденно...


Харчування в поході : Головний практичний досвід з подорожі це повний перехід на харчування без використання вогню з наявних в супермаркетах по маршруту продуктів - кускус, пшенична каша, вівсянка, тайські нудлси, родзинки, фініки, горішки, суміш горішків з сухофруктами. Загальний принцип харчування - всі каші заливаються холодною водою та настоюються протягом різного періоду часу, тому треба відповідно розраховувати прийоми їжі. Кашам, які варяться до 5 хвилин вистачає до готовності простояти в воді близько 4 години, вівсянці та тайським “нудлсам” (типу "мівіни" але без хімії, та що коштують значно дорожче) по 30 хвилин.
Формат харчування :
1) Сніданок... Залита в формочці з вечора каша ( зазвичай та яка найдовше готується) з розрахунку 125 гр каші + 50 гр родзинок або фініків (якщо важко знайти родзинки чи фініки, можна використовувати цукор, без глюкози дуже важко ). Перший прийом їжі через дві години після старту, що дозволяє швидко зібратись, вилізши з теплого спальника не мерзнути, та зігрітись на маршруті... А коли організм пробудиться - поснідати в мальовничому місці половиною порції, наступну частину з’їсти ще через 3 години, та залити наступну порцію іншої каші з таким же розрахунком.
2) Вдень можна заливати вівсянку, яка швидко готується, або пшеничну кашу "французьку перловку" (їй треба 3 години)... В якості перекусу найкраще для мене 150 гр горішків з сухофруктами, або 150 гр фініків з арахісом, або тільки 150 гр. арахісу на день. В крайньому випадку печиво, близько 200 гр на день.
3) На вечір заливав тайські нудлси - 80 гр, додавав тертий сир, кетчуп, інколи консервовану сочевицю.
4) Як бонус, під час кожного відвідування супермаркету я брав молоко з випічкою.

Лайфхак... Пачка каші вагою 500 гр ділиться на чотири порції (виходить по 125 гр, пакується одразу по кулькам для компактності). Підійде все що вариться до 5 хвилин. Сухі сніданки найгірший варіант, найслабше “тримають”... Якщо йти виключно маршрутами GR10 або GR11, з середнім темпом 40 км в день, маркети зустрічаються мінімум раз в день, тож можна взагалі нести з собою мінімум їжі... Можна брати консервовані боби (сочевицю, нут) пересипати в фольгований пакет та мати гарний додаток до каш або нудлсів.

Варіант закупки на 4 дні в маркеті Франції : 1. Пачка кускуса (напів-готовий, дуже круто розмокає) - 500 гр 2. Пачка вівсянки або пшенична каша (типу перловки, кращий варіант) - 500 гр 3. Пачка тайських нудлсів - 250 гр 4. Тертий сир - 250 гр 5. Кетчуп в пластмасовій фляшці - 300 гр 6. Родзинки - 400 гр 7. Мікс горішків, або тільки арахіс - 600 гр Загалом : 2800 гр (700 гр на день)


Спорядження :
1. Наплічник Travel Extreme 28 - 710 гр
2. Килимок(фольгований) - 95 гр
3. Бівачний мішок(тайвек) - 200 гр
4. Спальник - 475 гр
5. Казанок 1,8л - 266 гр
6. Термо білизна (верх) - 135 гр
7. Термо білизна (низ) - 116 гр
8. Фліс - 230 гр
9. Кепка - 100 гр
10. Носки для ночівлі теплі - 45 гр
11. Носки для треку запасні (три пари) - 60 гр
12. Формочка з кришкою ( 500 мл) - 56 гр
13. Ложка з дерева (міцна та легка) - 10 гр
14. ПЕТ пляшка 750мл - 30 гр
15. ПЕТ пляшка 500мл - 25 гр
16. Зубна паста - 80 гр
17. Зубна щітка - 10 гр
18. Гребінець - 20 гр
19. Кульковий дезодорант - 60 гр
20. Штурмовка Ultralight -150 гр 
21. Телефон Xiaomi Redmi Note 7 - 200 гр
22. Зарядний пристрій з кабелем  -100 гр

  Важливо! Зарядне я брав на три порти, один з яких для режиму швидкої зарядки яку підтримує мій смартфон, інші порти на випадок ліміту розеток в місці підзарядок. Найчастіше заряджав телефон в туристичних офісах, там же є і безкоштовний Wi-Fi... Майже в кожному містечку по маршрутам GR10 та GR11 є туристичні офіси, та на картах в Mapy.cz всюди позначено їх знаходження. В туристичному офісі можна залишити телефон на підзарядку менеджеру і піти гуляти по місту... Все безкоштовно.
  Туристичний офіс містечка Гаварні...
В що був одягнений :
1. Кросівки Altra Lone Peak 3.0 NeoShell Low
2. Бахіли  Altra (не брудняться так носки та кросівки з середини)
3. Шорти  ( переваги - не потрібно "таскатися" з трусами, швидко сохнуть, зручно випрати та вдягнути, не парять ніжні місця :) )
4. Компресійні гетри
5. Майка
6. Нарукавники (зручно знімати-одягати,  якщо прохолодно)
7. Два баффи

Висновки по спорядженню :
 Зі спорядження зайвим був мій казанок на 1,8 літри, який я проносив як реліквію, та який був самим незручним елементом при щоденному пакуванні наплічника. Брався задля готування макаронів на двох, та після 7-го дня не використовувався. Ще міг не брати кепку, яку майже не вдягав,  просто я взагалі не люблю кепки... За це розплачувався добряче підсмаженим на сонці носом...
 Не вистачало найбільше ліхтаря, щипців для витягування кліщів та антисептика... З тентом можливо було б легше планувати місце ночівлі, не було б такої прив'язки до укриттів в погану погоду...


Категория: adventure, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Литва.Пробіжка Куршською косою

 
 Одними сонячними вихідними я  спробував глибше поринути в природний світ найцікавішого національного парку Литви - Kuršių nerija... В п'ятницю ввечері, діставшись з Клайпеди поромом на півострів, я побіг по прокладеному завчасно маршруту... До заходу сонця залишалось не так багато часу...
  Трохи про саму косу... Довжина її складає 98 кілометрів, з яких  Литві належить близько 50-ти, решта простирається територією Росії... В даному заповіднику збирається додатковий податок на пересування транспортним засобом, до прикладу за автомобіль потрібно заплатити 20 євро за в'їзд в парк... На всій території не дозволяється ночувати в наметах, крім визначеного платного кемпінгу... А також заборонено розводити багаття... Площа коси коливається від 400 метрів до 3,8 кілометри...З одного боку прісні води затоки, а з іншого солонувате море... Так, Балтійське море зовсім не таке солене як інші, а колись воно взагалі було льодовиковим озером... Унікальністю коси є високий рівень біологічного різновиду за рахунок різноманітності ландшафту... Уявіть, на такій відносно невеликій площі - і піщані дюни і хвойні ліси...  Також, коса являється коридором для майже 20 мільйонів мігруючих птахів, значна частина з яких осідає на "до-заправку"...
 Отже, звернувши з основної велосипедної доріжки та прямуючи мальовничою лісною стежкою, одразу по обидві сторони незайманих лісів з неймовірно пухнастою травою, з'явились косулі...

  До заходу сонця я вибіг на побережжя...

   На ночівлю я зупинився в укритті розташованому на дюні, з якого відкривалась панорама побережжя та безкрайого моря...
  З собою я мав маленький спальник, бівачний мішок з тайвеку від вологи та фольговану підстилку для ночівлі біля моря, а також  їжі на два дні.. Близько п'яти кілограм включаючи воду гарно вмістились в 18 -ти літровий наплічник... Я потрохи вирішив відмовлятись від пальника, казанка-кружки, та взагалі від гарячої їжі і чаю в поході... Для зменшення ваги та витрат часу на  приготування їжі... Замість цього, я знайшов півлітрову формочку з кришкою яка закручується... В неї я засипаю порцію (200 гр.) міксу каші з родзинками та горішками (100 гр. гречки, або перловки, або вівсянки, 50 гр. горішків та 50 гр. родзинок),  заливаю холодною водою та закручую кришкою... Вівсянка добре готується вже за пів години, гречка за три, перловка за вісім... Отже, головне розрахувати плановий прийом їжі... Розпорядок прийому  готової порції розбитий на два - три рази, та вживання їжі починається після трьох годин від пробудження ... Поняття сніданку та обіду повністю розмивається...
   Прокинувшись пів на шосту ранку та зібравши речі, я продовжив бігову прогулянку косою... Вершинка на піщано - хвойному хребті...

  Тілом коси являється пісок, який вкритий невеликим рослинним шаром... 



 Ліс наповнений багатоголосим співом пташок, що наче зливається в мелодію, навіть деякі з пам'яток звертають на це увагу... 
   По іншу сторону коси відчувається спокій та тиша прісної затоки...
  Неподалік поселення Юодкранте на  невеликій території  розмістили  понад чотирьох тисяч гнізд великі баклани та сірі чаплі... Це місце стало для мене найцікавішим... 
  Щоб поглянути на бурхливе життя птахів створений оглядовий майданчик неподалік велосипедної та авто дороги, та так як мій маршрут проходив стежкою, я на повну відчув колорит даного місця пробігши через епіцентр пташиного мегаполісу... 
  Божевільний галас тисяч птахів, кущі білі від постійного шквалу екскрементів, запах хвої повністю відійшов на інший план, тут панує їдкий дух морепродуктів - основної їжі бакланів та чапель... 
  Я намагався оббігати найбільше скупчення гнізд, щоб як можна менше отримати порцію фекалій... В той же час з дерев постійно щось  голосно падало на  землю, що мене трохи насторожило...  Виявляється, це були величезні шматки - останки риби, які падали з висоти понад 20-30 ти метрів... От, подумав я - "баклани, розкидаються їжею"...
   Величезні дерева з гніздами на вершинах...
   Так я лісом вибіг до оглядового майданчика... Та звісно вражень, які я отримав в лісі, майданчик не передасть ніколи...

    Для любителів піших прогулянок облаштовані такі цікаві вказівники, з бобром на чолі... До речі бобри мені так на шляху і не трапились, та окрім великої кількості косуль, я зустрів ще одного кабана та декілька доволі великих зайців...
  Діставшись найбільшого поселення - Ніди, я пішов на пляж... Після 50-ти кілометрів піщаних стежок та асфальтованих доріг, трохи забились ноги... 
  Відпочивши декілька годин біля моря, я попрямував вздовж побережжя, придивляючись місце для наступної ночівлі... Через вісім кілометрів мені таке місце приглянулось...         Піднявшись на невелику дюну, яка захищала від вітру, я розклав підстилку та розгорнув спальник... Поруч в лісі зашаруділи дві косулі... 
 Наступного ранку я продовжив прогулянку вздовж Балтійського побережжя  під постійний грохіт хвиль, який водночас і пробуджував і заспокоював...
Категория: adventure, Trail running  комментарии отключены

Медитація Віпасана…

   Маючи за плечима досвід у подоланні виснажливих багатоденних ультра марафонських дистанцій та долаючи на протязі 19 днів щоденно понад 53 кілометри, я вже розумів принцип функціонування  організму, його психічного та фізичного станів в умовах над навантажень та подекуди процесу "відключення" мозку... Та от Віпасана мені була цікава діаметрально протилежним підходом... Тут немає фізичних над навантажень, тут вимикається тіло та на повну вмикається мозок...
  Десятиденний експеримент... Коли тебе повністю позбавляють рутинних справ, щоб ти максимально залишився на одинці з собою... За домовленістю, ти відмовляєшся від будь-якого контакту з іншими людьми - фізичний, вербальний, погляди, жести... Залишаєш на десять днів в камері схову свій багатофункціональний смартфон разом з улюбленою музикою, книжками та різноманітними варіаціями соціальної комунікації... Відмовляєшся писати, читати, працювати та займатись іншими фізичними вправами...  Все що потрібно робити, це дотримуватись режиму курсу... А це 10-ти годинні щоденні медитації, дотримання інструкцій по техніці та дворазове харчування з після обіднім чаєм та фруктом... На всі заходи вас запрошує звук гонга...
 Для чого це все? Чому реєстрація на такі курси закінчується на протязі години? Чому все  безкоштовно, та організовано на дотації людей які хоч раз пройшли курс до кінця? 
  У кожного свій шлях... Для мене головною рушійною силою запису на курс, було дізнатись на власному досвіді що собою являє медитативний стан, а Віпасана  підходила чи не найкраще своїм форматом проведення... Хоча медитація є доволі вживаним та популярним явищем в наш час, та таке враження, що безліч людей використовують це поняття не уявляючи чим воно є насправді... Тому що поки ти на власному досвіді не відчиниш двері до медитативного стану - стану рівноваги, медитація залишиться для тебе тільки набором літер,трендовим словом або ж просто сидінням з зачиненими очима...  На курсі Віпасани створенні всі умови, щоб ти в короткі строки відчув щось зовсім нове - пізнав медитативний стан та навчився безпосередньо техніці Віпасани, яку словами досить важко описувати... Головною метою техніки є позбавлення від страждань (неспокійної незадоволеності, депресій, тощо) шляхом викорінення шаблонів реагування на ті чи інші чинники...  
   Напевно популярність курсів Віпасани зумовлена абсолютно незвичним в наш час форматом та його результатами... З вас не тягнуть гроші, не агітують, фактично застерігають не реєструватись на курс, якщо ви не впевнені що зможете дотримуватись режиму та запропонованих домовленостей... Попереджають про всі деталі... Та в той же час пропонують обумовленість, яка абсолютна не схожа на ту в якій ми живемо... Для людей, які  так прагнуть щось змінити, а таких в нашому депресивному соціумі вдосталь, пропонують не пусті слова та віру в ту чи іншу "істину", а чисту практику спостереження за поверхнею  власної свідомості, поступово спускаючись до її глибини... 
  Безкоштовність курсу зумовлена максимальною його доступністю як для забезпечених так і бідних представників суспільства... По суті, головна ідея дотації щоб саме цю межу повністю стерти... Всі живуть на милостиню попередників... Живуть тим що є, не вимагаючи чогось більшого... Своє Его потрібно максимально відключити... 
  Зала для групових медитацій...  
  Я проходив курс Віпасани в надзвичайно гарному  та усамітненому місці, що знаходиться біля озера Бебрусай литовського поселення Молетей... В курсі приймали участь понад 100 студентів... Територія курсу була обтягнута мотузкою, за межі якої по домовленості не можна було заходити... Жінки та чоловіки під час курсу  жили та харчувались окремо... Для жінок були виділені кімнати в комплексі двоповерхових котеджів...     
   Чоловіки жили в будиночках по 6 чоловік, які розміщувались між величезними соснами...




   Будиночок який на 10 днів став моїм домом...
   З собою на курс потрібно було взяти лише постільну білизну, тарілку, кружку, ложку та засоби гігієни... Не дозволялось брати свої харчі... Дворазового харчування в столовій о 6:30 та об 11:00, чая з фруктами о 17:00, абсолютно вистачало...  
  Всередині будиночку було все саме необхідне - ліжко, туалет та душова кабіна... 
  Озеро Бебрусай... Один і той же пейзаж, що змінював свої фарби в залежності від погоди та частини доби та кожного дня нагадував про мінливість та непостійність подій нашого життя... Анічча...      


 Під час  цього "експерименту" я доволі ясно побачив все те сміття, яке породжується моєю свідомістю... Коли ти на одинці зі своїми думками та можеш об'єктивно їх спостерігати завдяки медитації фактично цілими днями, виникає розуміння наскільки абсурдними ці думки являються... Просто в буденному житті вони працюють в "фоновому" режимі, поки наш мозок зайнятий нагальними проблемами, а тут все наяву... 
  Ясність розуміння що більшість тривог йде від думок пов'язаних з гіпотетичним прогнозуванням розвитку життєвих подій варіацій яких може бути мільйон... що всі страхи являються все тим же гіпотетичним прогнозуванням - що станеться, якщо... Ось головний  досвід який я отримав під час курсу. Медитація стала тим новим інструментом, який допомагає вийти з будь якої суспільної гри - обумовленості (сім'я,робота, улюблена справа, хоббі...) в яку буває поринаєш з головою та перестаєш розуміти, що це тільки гра і хвилювання абсолютно безглузді... Хтось грає в батька, хтось в сина, хтось в керівника, а хтось в підлеглого...  Ми створили мільйони різних ігор щоб надати сенсу своєму існуванню, та настільки в них загрались, що повністю забули - секрет щастя не в грі та її результатах, а в рівновазі та спокою свого всесвіту... Все просто...  
Категория: adventure  комментарии отключены

110 кілометрів за два дні з гамаком

  Швидкісний легкохідний похід протяжністю 110 кілометрів за два дні з ночівлею в гамаках став для нас новим варіантом проходження маршруту... Основною метою, окрім подолання великої дистанції, було в реальних умовах  протестувати ультра легкі гамаки від українського виробника liteway , а саме гамаки simple hammock xl ... 
 Маршрут будувався з урахуванням найпростішого та найдешевшого добирання та повернення... Щоб вранці в Славському розпочати проходження не пізніше 9:00, та встигнути до вечора наступного дня на електричку у Воловці о 19:46... Від залізничної станції Славське до залізниці смт. Воловець, хребтами через Торунський перевал, озеро Синевір, Міжгір'я та Боржаву ... 
  Хребтом до Торунського перевалу...
   Озеро Синевір...
  Підйом на вершину гори Озерна...
   Завали на спуску з Озерної...
  І от найцікавіший момент походу... Ночівля в гамаках у лісі на схилі гори...
  Модель гамака simplex hammock xl від українського магазину liteway нам дуже припала до душі... Основні сильні сторони - якісний та легкий дихаючий матеріал, зручний чохол, компактність...  Але як і все легкохідне спорядження  потребує обережного ставлення. На нашу думку, довжина мотузок з обидвох сторін трохи замала, та якби додати по 2 метри було б  більше варіацій для кріплення...  
  Діма взяв також тент для тесту, та опадів не було...

  Гамак є дуже зручним та компактним варіантом ночівлі в теплу погоду, але обов'язково треба стелити килимок, щоб не продувало спину... Приємно йти з ночівлею в швидкісний похід вмістивши все в 18 літровий наплічник... Гамак вагою 205 грам та який вміщується в долоні, пуховий спальник 500 грам, надувний килимок 400 грам, пальник 25 грам, малий балон з газом та літрова кружка... Решта це запас їжі та трохи речей...     
  І все заради гір.... 



Категория: adventure, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Три перевали. Частина 2

 В другій частині  хочеться більше відмітити бюджетний формат реалізації всіх треків... За рахунок того, що ми самостійно забезпечували себе сніданками, обідами та перекусами, а подекуди і вечерями, наш денний бюджет на двох не перевищував 10 доларів... При цьому, завдяки продуманому пакуванню та вибору їжі, а також функціональному та компактному одягу, ми йшли з невеликими 28-ми літровими наплічниками... В яких ще були газові балони, казанок з пальником та гавайська гітара...   
  Наш розпорядок дня та похідне меню...
1) 4:45 - Підйом, поки готується чай на пальнику їмо по порції каші звареної з вечора, обідню порцію пакуємо в фольгований пакетик від Їдла... П'ємо по 500 мл трав'яного чаю з печивом
( по 80 гр вівсяного або "Буратіно" ). Виходимо о 6:00.
2) 10:00 - перекус по 50 гр казінак 
3) 12:00 - Обідаємо другою порцією звареної каші
4) 16:00 - перекус по 50 гр казінак
5) Після 17:00 вибираємо лоджію для ночівлі...
5) 18:00-19:00 Вечеря в лоджії (класично це були спагетті з овочами) або в кімнаті запарювали Індійський суп від Їдло (там де в лоджіях були самі високі ціни на їжу)...
6) Після вечері п'ємо по 500 мл трав'яного чаю з 80 гр печива...
7) Приготування на пальнику каші "Пакунок пілігрима" на наступний день... "Пакунок пілігрима" вагою 470 гр включає - 320 гр каші (гречка або кукурудза або пшоно), 80 гр родзинок, 40 гр сухого молока, 30 гр цукру). Виходить повноцінні 4 порції...
 Отже, максимальна вага повноцінного денного раціону на двох складала : "Пакунок пілігрима" 470 гр + пакунок печива 320 гр + казінакі 200 гр + два індійські супи від Їдло 120 гр = 1110 гр... Тобто, максимум 555 гр їжі на день у кожного... Все дуже компактне та добре пакується в наплічник... Звісно, що темп при такому раціоні повинен бути також зваженим... В даному форматі нема можливості так харчуватись, як до прикладу на марафонах, а їжа дуже впливає на інтенсивність проходження дистанції...
 Продовження щоденних фото-нарисів... Четвертого дня ми перейшли перевал Ренджо-Ла (5390 м), зійшли на вершину Гокіо-Рі (5360 м) та дістались поселення Драгнаг... На висоті наша денна швидкість пересування зменшилась до 20-ти кілометрів... 
Інтерактивна мапа :
 
  П'ятий день ми розпочали з підйому на перевал Чо-Ла (5420 м) ...


   На спуску з перевалу ми вдягнули на кросівки кішки, в яких пройшли не більше 300 метрів, хоча можна було обійтись і без них... Кішки ми брали на випадок сильних снігопадів та обледенінь, але нас супроводжувала гарна погода...  

   Спуск в долину...





   Дорогою в поселення Горакшеп...
   Льодовик Кхумбу та вершина гори Нупце...
   До поселення Горакшеп (5164 м) ми дістались пів другої по полудню...
   Зайнявши одну з кімнат в лоджії поселення та залишивши в ній частину речей, ми розпочали підйом на вершинку Кала Патхар... 
   Види з  Кала Патхар (5645)...  Еверест, Лхотце, Нупце...

   На вершині гори працює сама високогірна веб камера в світі...
 



  Ми провели на вершині близько години, після чого спустились в поселення на ночівлю...  Хоча в нас ще залишався час для продовження шляху та ми вирішили заночувати саме в Горакшепі на висоті понад 5100 метрів... Набравши з джерела води, решту часу ми провели в кімнаті - готуючи вечерю та відпочиваючи...  В найвисокогірніших та відповідно найдорожчих лоджіях ми їжу не замовляли, готуючи вечерю самостійно... На цей випадок у нас було з собою по чотири компактних пакетики натуральних супів від "Їдла"...  
  Вранці шостого дня, дійшовши до поселення Лобуче, ми звернули на стежку що йшла через льодовик Кхумбу в напрямку перевалу Конгма - Ла...
  По іншу сторону льодовика Кхумбу...
 

   Перевал Конгма - Ла (5528 м)...



  Ама Дамблам...
   Ми планували зупинитись в поселенні Тянгбоче на ночівлю, щоб вранці наступного дня, після пуджи, пограти мантри в монастирі, про що навіть домовились з буддистами...  Але в поселенні всі лоджії були набиті туристами та останні місця здавали за умови обов'язкового замовлення вечері та сніданку... Тому, після відвідин монастиря  ми продовжили спуск... 



   На  шосту ночівлю ми зупинились в невеликому поселені Ташінга, в зовсім не туристичній лоджії... Нам здали кімнату за 2 долари та не вимагали замовляти їжу... Повечерявши в номері ми спустились до господарів пограти тибетські мантри та деякі зі своїх пісень...
  Сьомий день... 
   Спуск з поселення Намче... Перехід моста з "перешкодами"... Під час одного з таких проходів підвісними мостами нас атакував кінь завантажений по обидва боки мішками... Ми прямували на зустріч один одному, після чого він пішов на таран... Притиснувшись до бокових стінок мосту ми розминулись з конем, але він своїми мішками, причепленими до спини, болісно зачепив нашу  укулеле, проломивши невелику дірку в деці гітарки...     

  Найбільше захоплення викликали шерпи, які тягали просто неймовірні вантажі, вага яких подекуди сягала  понад 100 кг...   




  Діма спробував підняти корзинку з вантажем вагою близько 60 кілограм...
  Восьмий день... Непальські будні...



   Город на великому камені вразив чи не найбільше...
   
   Діти Непала...
 

   Мантри...
   Перевал Лумджуре (3500 м)...
  На восьму ночівлю ми зупинились в лоджії розташованій на перевалі... 
  Тут знаходилась лише одна відкрита лоджія, господаркою якої була колоритна непалка... Вона майже не розуміла англійської та ми знайшли спільну мову... Непалка нам приготувала макарони з овочами на глиняній печі, а ми пограли їй мантри... Цікаво, що після першої зіграної нами мантри вона піднесла тарілочку з сирим рисом на якій поклала 100 рупій (1 долар), та ми пояснили що граємо не за гроші...            
 Дев'ятий день...  
 Селянин з традиційним непальським ножем - кукрі...
  Проходячи поселення не можна було  не звернути увагу на агітаційні плакати, а особливо на  символіку кандидатів... Кого ж вибрати пересічному непальцю? Комуніста з серпом та молотом, або ж демократа з сонечком... Найкумедніше є те, що у обох фігурує свастика - знак який вже давно дескридитований  в "нашому" світі... Задумайтесь, наскільки в обумовленому світі ми живемо... Менше ніж за століття, символ, вік якого сягає майже 10-ти тисячі років, перетворився з символа руху, життя та сонця  в символ терору... Як же легко маніпулювати нашою свідомістю...  
   Кожному вибирати своє...
     Наш вибір  свобода від умовностей, від нав'язаних стереотипів та насаджених цінностей. Даного типу випробовування надає нам досвід у пізнанні себе та свого організму... В сучасному світі ми маємо доступ до океану інформації та багато чого знаємо на словах... Та от інформація отримана з "других рук" по справжньому нічому не вчить нас, не даруючи того самого  пізнання - усвідомлення... Усвідомлення приходить тільки з власного досвіду...    
Категория: adventure, All, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Три перевали. Частина 1

   Позаду залишилось 350 кілометрів підйомів та спусків гімалайськими стежками району Аннапурни...  Пройдена хороша акліматизація, попереду останній та найголовніший етап нашого швидкісного проходження довжиною понад 280 кілометрів... Три перевали висотою більше ніж 5300 метрів і вершини Гокіо Рі та Кала Паттар...    
 Після повернення з району Аннапурни ми вирішили один день відпочити в Катманду... На наступний трек ми планували підкупити легкі кішки на кросівки, та мені ще потрібно було відремонтувати свої "саламони", які вже тотально почали розвалюватись... Повна прошивка вздовж підошви обох кросівок, проклейка підошви та залатані дірки, обійшлись в три долара... Цікаво те, що саме у цього хлопця я лагодив взуття чотири роки тому, коли був в Непалі вперше... 
  Відремонтувавши кросівки, ми пішли купувати автобусні квитки  на ранок наступного дня... Спочатку ми планували їхати до Jiri, та на автостанції нас вмовили взяти квиток до селища Bhandar, яке знаходиться за поселеннями Jiri та Shivalaya... Ми погодились через те, що хотіли уникнути оплати за проходження повз ще один національний парк, вхід в який знаходиться в селі Shivalaya, тому ми вирішили просто об'їхати це село на автобусі ...
  Вранці наступного дня  ми вирушили на автостанцію та пів шостої відправились... Наступні 12 годин ми провели в автобусі, з яким подолали 220 кілометрів непальських серпантинів та  запилених грунтових доріг... Та найбільше нас здивував переїзд по лісовій грунтовці  перевалу висотою понад 3000 метрів, після чого ми зрозуміли, що наш автобус може все... 
  Приїхавши  в поселення Bhandar, ми поселились в лоджії... А наступного ранку розпочали маршрут...
 Інтерактивна мапа маршруту (графіки gpsies):
 
 На стежці нас зустрів вільний як...
   Каміння з висіченими буддійськими молитвами...



  Старовинна ступа...
   За день ми пройшли 40 кілометрів, зупинившись на ночівлю в лоджії на перевалі висотою 3000 метрів...
   Ранок наступного дня... Підготовка головного гужового транспорту регіону до вантажних перевезень... 
  Банани...
   Мода цього району передбачає чудернацький пірсинг у жінок...

   Цілий день в компанії віслюків...
  Гужовий транспорт в ділі...


  Вхід в буддійський монастир...

 
   Маленькі буддисти повертаються з провізією в монастир...
   Місцева офіціантка...
 Місцева селянка...
  Дівчинка зачищає бамбукову палицю традиційним непальським ножем кукрі...
  Так вимощують кам'янисту дорогу, щоб під час великих опадів  не втрачати сполучення між селами... Ми стали свідками наскільки розмиває грунтові стежки навіть після незначного дощу... 

  Школярка...
   Кожне поселення прикрашають священні тексти, прапорці та ступи...

   Не заходячи в Луклу  ми пройшли далі та зупинились в поселенні Чоплунг... Дощова погода та розмита від дощу дорога нам дуже ускладнила пересування... Таким чином за два дні ми подолали 72 кілометри...
  Ранкові  молитви на шляху...










  Пройшовши поселення Монжо та відмітившись на пропускному пункті входу в національний парк Сагарматха  ми попрямували в бік Намче... Попереду виднілись відомі два мости, розкинуті між ущелинами...
    Чим  вище в гори тим гужовий транспорт стає серйознішим...
   Діставшись поселення Намче Базар, в одній з лоджій ми почули звуки барабанів та дудок... Ми впізнали буддійський мотив та попрямували в напрямку музики... Підійшовши ближче до лоджії ми запитали чи можна зайти... Ввійшовши, ми опинились в оточенні буддистів, які сиділи за столиками та читали священні тексти під ритм барабана... Ми запропонували пограти їм наші мантри, вони погодились... І от ми чекаємо, коли буддисти зроблять паузу щоб ми могли розпочати свій міні виступ...  До нас підходить один з власників лоджій та просить щоб ми не грали... Виявляється, буддисти були запрошені на чотири дні для проведення церемонії похорону, на яку ми випадково потрапили... Нас напоїли масала чаєм та пригостили солодощами... Та найцікавіше було послухати "закритий" буддійський концерт...
  Поселення Намче Базар...
   Місце для посадки гелікоптера ...
   Дорогою в бік поселення Таме...


  Пасовище яків та биків...


  Пройшовши поселення Таме ми прямували до останнього табору перед перевалом Ренджо Ла - Lunden... 
  Вранці четвертого дня ми одразу розпочали підйом на перевал...


  Перевал Ренджо -Ла (5390м)...

   Хороша акліматизація, яку ми отримали після 350-ти кілометрів швидкісного трекінгу в районі Аннапурни, дозволила нам без проблем перенести підйом з висоти 4300 метрів на 5390...  Жодних симптомів "горняшки", так наче ми в рідних Карпатах...  



  Попереду озера Гокіо...

Спустившись з перевалу до висоти 4800 м., не заходячи в поселення ми розпочали підйом на вершину Гокіо Рі... 
 




   Вершина гори Гокіо Рі (5360 м)... З неї відкрились перші види на восьмитисячники - Еверест, Лхотце та Макалу...



  Наш легендарний 28-ми літровий наплічник від Travel Extreme... Крім речей, ми вмістили в свої рюкзаки запас їжі на 9 днів (сніданки, обіди, перекуси, чай та декілька вечерь від Їдло), два балони, пальник, казанок та укулеле...


   Спустившись з вершини Гокіо Рі ми продовжили свій шлях повз поселення Гокіо, через льодовик, до поселення Драгнаг... 
  Отакі вони льодовики...

  На четверту ночівлю ми зупинились під перевалом Чо-Ла в поселенні Драгнаг... Попереду два перевали та вершина Кала Паттар...

   Продовження...
Категория: adventure, All, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Кільце навколо Аннапурни. Частина 2

 Підйом на перевал Торонг - Ла був напевно найважчим випробуванням в нашій подорожі... Набір одразу майже 1300 метрів спровокував в мене наслідки висотної недуги... Легке запаморочення, невелика нудота, головна біль та відсутність апетиту... Хоча ми взагалі не заганяли та йшли в гору  не перевищуючи пульс в 120 ударів, що на звичній висоті відповідало б  показникам 80-90 серцевих скорочень в хвилину...   
 Інтерактивна мапа маршруту :
 
  Незважаючи на сонячну погоду та яскраве небо, на вершині перевалу через сильний вітер та мінусову температуру було досить холодно... Ми вдягнули майже всі речі зі свого арсеналу...  
   Спуск з перевалу...




   Зазвичай кільце Аннапурни туристи проходять в іншому напрямку, який вважається значно легшим... До речі, ми нікого не зустріли хто йшов так як ми - з заду на перед... Головною причиною являється висота розташування останніх лоджій під перевалом... При класичному проходженні, остання лоджія розташована на висоті 4900 метрів, що дозволяє уникнути значного набору висоти, так як до вершини перевалу залишається 516 метрів, а не 1300 як у нас... Цей фактор є дуже важливим для акліматизації організму... 
  Високий табір на висоті 4900 метрів :      

   Далі ми спускались аж до висоти 3800... 

 

  Спустившись на висоту 3800 ми звернули з основного маршруту в бік озера Тілічо, та набравши ще 300 метрів заночували в лоджії неподалік базового табору озера... За четвертий день ми пройшли понад 30 кілометрів, подолавши перевал Торонг-Ла та вийшовши на маршрут до високогірного озера...
   Ранок пятого дня ми розпочали з підйому по сипучим стежкам...


 Сильний вітер, холод та замерзле озеро оповите хмарами, розташоване на висоті 4919 м...
   Ми достатньо обгоріли на сонці напередодні, а тут ми трохи підморозились, діставшись висоти 5000 метрів...  
   За весь час нашого сходження ми не зустріли жодного туриста...


   На зворотньому шляху ми зупинились пообідати своєю кашею в базовому таборі озера Тілічо...
   Вулички містечка Мананг...




  П'яту ночівлю ми провели в селищі Бхакра, в якому розміщений буддійський храмовий комплекс та монастир... 



   Шостий день розпочався з підйому до озера Ice Lake, розташованого на висоті 4650 метрів...




   Озеро виправдало свою назву та було вкрите льодом...

  Механізм повітряного обертання молитвенного барабану...
   Спуск з озера...
   Контраст холоду та тепла... Збігаємо з гори до ущелини...
  Ворота в буддійське селище...
  Стелі та стіни проходу розписані в стилі індуїзму та буддизму...
   Ступи розташовані вздовж струмка з молитовними барабанами всередині, які починають обертатися під натиском води на лопасті що прикріплені до їх осі... 
   Ще один буддійський монастир... Саме поруч з цим монастирем ми знайшли два помаранчеві шарфи з буддійською символікою, які  стали трофейною окрасою наших наплічників... 

   Ступи...


   Типові кам'яні селища на шляху...
   Погода під вечір повністю зіпсувалась та почав накрапати дощ...
  Природні хмарочоси...
  Дорога прокладена вздовж скелястої гори... На кам'янистій породі ще видно місця в які закладалась вибухівка під час побудови проходу... 
  На шосту ночівлю ми зупинились в селищі  Тхалеку... А  ранком сьомого дня нас вже чекали зелені пейзажі низини...


   Місцеві...


   Ще один приклад доріг "витесаних" в гімалайських скелях...
 
  Один з численних водоспадів на шляху...
   Міст між берегами бірюзової річки...

  Гірські корівки...
  В кілометрі від містечка Джагарт ми спустились до гарячих сірководневих джерел...
  Тут ми застали місцевих непальских жінок за купанням та пранням одягу... Після прийнятих сірководневих ванн, Діма обмазався їхньою олійкою для тіла...  
   а я пограв їм мантри...

   Чим нище ми спускались, тим більше життя ми бачили на своєму шляху...


    Обробка землі в стилі "Old School"...

  Непал - країна шість сьомих території якої займають хребти гімалайської гірської системи... Основна галузь економіки це сільське господарство (76% зайнятості, 35 % ВВП). Люди навчились відвойовувати у гір клаптики землі для обробки... Так виникли терасні землегосподарства, якими вкриті безліч гірських хребтів країни...




  На сьомий день, подолавши близько 50 км, ми фактично закінчили свій маршрут... Ранком нам залишалось дістатись автостанції в містечку Бесісахар... Наступним нашим етапом слідував трек під назвою "Три перевали", розташований в районі базового табору Евереста...

 Продовження... 
Категория: adventure, All, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Кільце навколо Аннапурни. Частина 1

  З поселення Ghandruk ми розпочали маршрут кільцем Аннапурни, протяжністю 275 км... Наш темп зріс вдвічи, в середньому ми долали 40 кілометрів за день... Нам цікаво було перевірити, як ми зможемо на висотах проходити-пробігати великі відстані, чітко усвідомлюючи наслідки висотної хвороби... По суті, пройдений акліматизаційний трек до базового табору Аннапурни дав нам акліматизацію тільки до висоти 4200 метрів, а попереду нас чекав перевал висотою 5416 метрів, який ми планували пройти без належної акліматизації... Час на пристосування до дефіциту кисню не входив в плани нашого швидкісного проходження...
Інтерактивна мапа маршруту (мапа відстані та висот на сайті gpsies) :
 
  Стежка від поселення Ghandruk проходила лісовою частиною, а на одній з ділянок ми наче опинились в королівстві турів...    
   Також, в цей період розпочалось цвітіння непальської національної рослини - рододендрон...

   Поселення Ghorepani... Дитина грається з маленьким ягням...
   Зійшовши трохи з маршруту ми дістались оглядового місця Poonhill...


   Місцевий шпиталь...

   Непальске селище...






   Непальські поля...
  Автобус якому байдуже бездоріжжя...
  Та радісні пасажири...
   Бджолині вулики зроблені з поліна та розташовані на зовнішній стіні другого поверху будинку...  

  Після 40 кілометрів шляху ми зупинились на ночівлю в поселені Gharap... На території лоджії знаходився сад з мандариновими деревами, які забезпечили нас фруктами на вечір і на ранок... 
  Ранкова молитва біля пагоди...   
   Виготовлення корзини з бамбуку...

  Військові також йшли в похід... З їхніх слів, їх наплічники важили близько 30 кг...
  Тропа продовжувала йти траверсом гір...

  Цього дня ми цілком випадково стали учасниками свята кольорів - Holi... Минаючи одне з поселень, місцеві  діти розфарбували наші лиця в різні кольори...

   Шлях долиною...

   Школа в серці Гімалаїв... Тут навчаються місцеві дітки...
   Отак виглядають шкільні класи у підніжжя гір...
   Діставшись міста Марфа ми вирішили зупинитись в ньому на ночівлю... Тут ми відвідали буддійський храм та прогулялись вузенькими автентичними вуличками...
   Вперше звернули увагу як зберігають заготовлені дрова на стріхах будинків...
   Також, можна було побачити маленькі дворики в яких тримають худобу...
   Вузенькі вулички міста...


   Відвідали змагання непальських лучників...
   А ввечері насолодились нашою улюбленою стравою - смажені спагеті з овочами та яйцем...
   Ранок третього дня... Виходимо з містечка Марфа... На шляху непалець робить зарядку... 
   Звернувши трохи з маршрути ми піднялись на гору щоб поглянути на долину з висоти...
   Ступа на вершині гори...


  Дорога йшла протилежною стороною містечка Джомсон - адміністративного центру району Мустанг... 
  Автостанція в Джомсоні...
   Пустельні пейзажі, засніжені вершини та кам'янисті ущелини...
   До містечка Кагбені ми йшли альтернативним маршрутом, звернувши в бік поселення Лупра... 

 




   В Кагбені ми не спускались, обійшовши його гірським траверсом...
   Нашим здивуванням було вийти на асфальтовану дорогу, що вела від поселення Кагбені... 
   Звалище бочок... Діма припустив, що це бочки від фарби якою пофарбували статую Будди, яку ми побачили попереду... :)    
   Так непальці виготовляють наші улюблені речі з шерсті яка...
   Дорогою в Муктінатх...

   Буддійський монастир в поселенні Джхаркот... Зайшовши в середину ми хотіли пограти буддистам мантри,але вони були на підпитку і бажання до них підходити в нас відпало...  
  Зображення буддійського кільця циклічності існування...
   Сонячні промені використовуються для приготування чаю,їжі... 
  І от ми ввійшли в священну долину Муктінатх...




 Тут знаходиться храмовий комплекс з однойменним храмом Муктінатх - символом симбіозу індуїзма та буддизма...
   Неподалік знаходяться 108 джерел, омившись в яких,кажуть, можна досягнути стану Будди...
   Будда...
   Дане місце являється місцем паломництва індійських садху... Ми пограли їм мантри, вони нас пригостили своїми цукровими кристаликами та розповіли що прийшли з індійського містечка Пушкар... Так зустрілись побратими-пілігрими...
  Буддійський храм...
   Піднімаючись вище, до місця третьої ночівлі, ми зустріли садху, які йшли зі сторони перевалу... Ми пограли їм мантри та трохи поспілкувались... 


   Третю ночівлю ми провели на висоті 4150 метрів під перевалом Торонг-Ла...

 Продовження... Вранці четвертого дня ми розпочали сходження на висоту 5416...   
Категория: adventure, All, TheRunningPilgrims  комментарии отключены

Непал. Базовий табір Аннапурни


 Нашим першим етапом швидкісного проходження гімалайськими стежками став акліматизаційний похід до базового табору Аннапурни... За чотирири дні ми подолали 70 кілометрів високогірного шляху з перепадом висот 6,5 тисячі метрів. На перший етап до компанії "пілігримів" приєднались ще двоє наших друзів - Микола та Андрій... Микола не тільки нам фінансово допоміг з реалізацією подорожі, він ще й погодився пройти один з маршрутів...
   Перші два дні в Непалі ми присвятили прогулянкам по долині Катманду, а також оформленню дозволів для проходження національними парками...
  Вранці третього дня ми виїхали автобусом в Покхару, з якої вже під вечір на таксі дістались поселення Nayapul ...  
Інтерактивна мапа  пройденого маршруту (більш детальна мапа:
 
   Наступного дня ми вийшли на маршрут, пересікнувши межі заповіднної зони району Аннапурни...
   Усміхнені місцеві жителі...
  Терасне господарство...

 


  Дорогою ми бачили як місцеві жінки збирали каміння для будівництва дороги...

 
   Так в селах з бамбуку сплітають стріху та огорожу...
   Буйвол та  туристи...
   
   За перший день ми дістались поселення Jhinu Danda... 
   Одразу від поселення йде тропа вниз до гарячих  джерел з сірководневою мінеральною водою... Залишивши речі в номері однієї з лоджій, ми спустились до джерел...
   Тут зроблено два невеликі басейни, які наповнюються гарячими сірководневими водами... Вода витікає з недр гімалайських гір... Басейни розміщені одразу біля гірського струмка, в холодні води якого ми поринали розпарившись в термальному джерелі...      
   Повернувшись до лоджії, Андрюха одразу завалився спати... Так розморили перші 20 кілометрів шляху та сірководневі ванни... 
   На ранок всі були в строю...
   Другий день...


   Дуже цікава табличка зустрілась на нашому шляху ввійшовши в поселення Chomrong -  "Дорогі та  почесні туристи (трекери), ми хотіли б попросити Вас не їсти м'ясо курки, свині та буйвола в цьому особливому районі від Sinuwa до Annapurna Base Camp, в зв'язку зі старовинними віруваннями, священним храмом та  природною святістю гір. В іншому випадку, можуть трапитись природні катаклізми та особисті нещасні випадки. Тому ми  просимо слідувати інструкціям. Дякуємо"  :

 Другу ночівлю ми провели в поселені Himalaya... Сильний град вмотивував нас не йти до поселення Deurali, в якому ми планували заночувати... Тут вже не було розеток в кімнатах, тому ми заряджали смартфони від основного світла за допомогою перехідникая, який завчасно купили в Катманду...  
   В кімнаті було прохолодно... Та ми зігрівались теплими піснями та хорошим настроєм...
  Після граду та великої хмарності вчорашнього дня, прийшло чисте небо та сонце, яке супроводжувало нас цілий день... 



  Ми зупинились на чай в базовому таборі Мачапучаре...  Вершину священної гори освітлювали промені ранішнього сонця...


   Залишивши частину речей в лодіжії ми продовжили підйом до базового табору Аннапурни...
   Гелікоптери один за одним пролітали повз нас...
   Микола махає рукою пілоту...






  Ну от ми і на місці... В обід третього дня дістались  базового табору Аннапурни (4130 м)...

   Дійшовши до лоджій ми замовили обід... Микола та Андрій залишились в таборі насолоджуватись відпочинком, а ми з Дімою піднялись вище до меморіалу трьом корейським альпіністам...

   Види на вершини Гангапурна, Аннапурна ІІІ та Мачапучаре... А знизу лоджії базового табору...  
   
   В базовому таборі нас чекав обід - рис з овочами...
   В одній з лоджій висів портрет відомого радянського альпініста  Анатолія Букреєва, який загинув під час сходження на Аннапурну в 1998 році... Під фотографією альпініста знаходився  текст в якому Букреєв описав своє відношення до життя та до гір... :
  Після обіду ми піднялись до його меморіала, який знаходиться в найкращій оглядовій точці :
   Звідси відкривались види на північну Аннапурну та Аннапурну І... 




   Панорама льодовика, та основних вершин...

  Отак ми насолоджувались краєвидами гір, та раптом зірвався один з карнизів, спровокувавши лавину...   
   На ночівлю ми спустились до базового табору Мачапучаре...  А наступного  дня, пройшовши понад 25 км, дістались поселення Ghandruk...  
 Вранці п'ятого дня ми розпрощались з хлопцями та продовжили швидкісне проходження треку вже вдвох...

Продовження... Попереду в нас було 275 кілометрів стежок та доріг маршруту навколо Аннапурни...  


Категория: adventure, All, TheRunningPilgrims  комментарии отключены
Наш кулинарный блог