Архив категории »Бангладеш «

Всё, что нужно знать про Бангладеш



DSC06809
Як вони там всі вміщаються - розуму не прикладу. Переселити частину населення Бангладеш, наприклад, вЯкутию – не нашло понимания у местных, поскольку они не знают что такое Якутия. Это их и спасло.




DSC06698
© Петро Ловигін, 2013
DSC06769
© Петро Ловигін, 2013


a11
© Петро Ловигін, 2013

[2.] У книзі обліку іноземців в аеропорту за 8 лютого значилося прибуття всього 34 чоловік. Тому бангладешці при появі іноземця можуть створити натовп за 10 секунд. Я засікав. Ми тут - диво дивне. Треба просто зупинитися посеред вулиці.

a01
© Петро Ловигін, 2013


[3.] Бангладеш - жіночого роду. І не схиляється. Тому після 8 вечора на вулиці одні мужики. Бо харам, іслам, шаріат, всі справи.

[4.] З іноземними мовами тут неважливо. Тому осідлавши рикшу, перше що він зробить - це доїде до людини, яка знає англійську, який зрозуміє потрібний напрямок і пояснить йому. Натовп, як ви пам'ятаєте, навколо цього дійства збереться за 10 секунд. Тут всім цікаво куди це ви поїхали, як вас звуть, звідки ви і чого це раптом ви приперлися в Бангладеш?

[5.] Бажаючим відвідати Бангладеш раджу обзавестися майкою з основними відповідями на пошуки аборигенів. На ній треба написати «I'm from Rossiya» (вони до речі вимовляють саме так), «My name is ...» , «I'm fine» ,«My job is …» Именно в таком порядке вам задаст вопросы каждый (!) бангладешец. А их, как вы помните, до хера. После четвертого вопроса их словарный запас кончается. Остаются только их улыбки и неловкое молчание.

DSC06172
© Петро Ловигін, 2013


[7.] Дорожній рух хлеще індійського в рази. Ну тому що їх адже до хера, і кожному заманулося кудись їхати. Вони їдуть безперервно, в будь-який час доби. Тому чистого повітря немає. Вони безперервно гудуть в свої клаксони, штовхаються, стикаються один з одним так, що я одного разу не втримавшись у візку вилетів з неї вперед. Бангладешці співчутливо усміхалися і питали «ЗЕА ю фром?» Чорт, ай'м фром рикши!

[8.] Бангладеш - це дуже дешево. І все навколо на бенгальською. Усе.

* * *
В аеропорту Дакки хмара комарів і красива дівчина-секюріті. Я б побудував їй очі, але хіба мало що там: харам, шаріат, хіджаб, никах ... Тому ми просто уважно один на одного дивилися, поки не прийшли люди зprepaid taxi зі звісткою про те, що до центру міста поїздка буде коштувати 17 доларів. Десь стільки ж можна витратити за решту 4 дні перебування в країні.
«Двухкоешний нумер» в готелі «Аль-Разбак Інтернешенел» коштує 8 доларів без торгу. Ну я просто не можу собі дозволити торгуватися за 8 доларів. Девіз готелю «Чистота - частина нашої віри!» . Подивившись номер я прийшов до висновку, що хлопці не сильно віруючі. Людина на ресепшені, відвернувшись від намазу і одночасного перегляду крикету, для реєстрації постояльців сфотографував нас c Микитка на мильницю. Причому вирішив не витрачати на кожного по кадру, а сфотографував разом. Більшого всього на світі я тепер мрію побачити цю фотографію.
* * *

Некто Джоэл в набедренной повязке бежит за мной по всему побережью Бурхи-Ганга с криками «Мистер Питар! Мистер Питар!». Мистеру Питару уже по фиг: он закопался в красивейших расписных рикшачьих повозках, кучах мусора и горах мандаринов… «Мистер Питар! Я вам покажу Южную Дакку! Я ж типа guide!» - и мы поплыли на лодке на другой берег.

DSC06509
© Петро Ловигін, 2013


a00
© Петро Ловигін, 2013


a03
© Петро Ловигін, 2013


a08
© Петро Ловигін, 2013


a12
© Петро Ловигін, 2013


DSC06537
© Петро Ловигін, 2013


DSC06554
© Петро Ловигін, 2013


Сходиш на берег і тебе зносить натовп дітей. Їх так багато, що Джоел ледве стримує їх натиск. На цій фотографії видно як бангладешський дитина знімає з мене кільце. Джоел веде нас по своїй вотчині. Його друг, господар будівельної лавки, після «ЗЕА ю фром?» Раптом ні з того ні з сього видав: «А правда, що у вас прийняли закон, за яким мусульманам не обов'язково обрізання?» І почав показувати цю новину у свіжій пресі, тикаючи при цьому чомусь в фотографії війни в Сирії : ось, мовляв, як відреагували на це мусульмани Росії!

DSC06564
© Петро Ловигін, 2013


DSC06561
© Петро Ловигін, 2013


Джоел показав все: кораблі, що стоять на верфі, змусив залізти на самий верх одного з них, потім сяк-так спуститися звідти, знову повів до школи, де я йдучи прихопив одного хлопчину з собою пахву, щоб згодом продати в Північній Дацці.
Джоел плив з нами назад, попросивши за свої послуги 250 рублів і пляшку кока-коли. Його річний бюджет був зроблений за кілька годин, я ж валявся в «двухкоешном нумере» готелю Аль-Разбак без сил. Всі були щасливі.


DSC06595
© Петро Ловигін, 2013


DSC06601
© Петро Ловигін, 2013


DSC06604
© Петро Ловигін, 2013


DSC06634
© Петро Ловигін, 2013


DSC06737
© Петро Ловигін, 2013


DSC06742
© Петро Ловигін, 2013


DSC06608
© Петро Ловигін, 2013


DSC06756
© Петро Ловигін, 2013


DSC06775
© Петро Ловигін, 2013


DSC06777
© Петро Ловигін, 2013


DSC06792
© Петро Ловигін, 2013


DSC06809
© Петро Ловигін, 2013


DSC06905
© Петро Ловигін, 2013
Наш кулинарный блог