Архив категории »Африка «

Заправні станції по всьому світу


Заправна станція в місті Ієрихон на Західному березі річки Йордан

Вперше бензин і інші види палива, такі як побутовий газ, почали продавати в аптеках, для господаря аптеки це був додатковий джерело заробітку і вважався побічним бізнесом. Перші ж стоять окремо «станції для автомобілістів» з'явилися в США на початку ХХ століття (є згадки про 1907).
Заправні станції в інших частинах світу, як і багато знайомих нам речі, виглядають по-іншому. Порівняємо?

 
25 фото
Заправні станції по всьому світу
1. заправних станцій поруч з пляжем Копакабана в Ріо-де-Жанейро. (Фото Ricardo Moraes):
Заправної станції поруч з пляжем Копакабана в Ріо-де-Жанейро

2. Випив, закусив, заправився. Заправка у пабу в графстві Донегал. (Фото Cathal McNaughton):
Заправка у пабу в графстві Донегал
3. Екстравагантна автозаправна станція в Бамако, Малі. (Фото Joe Penney):
Екстравагантна автозаправна станція в Бамако, Малі
4. Каракас, Венесуела ,. (Фото Jorge Silva):
Каракас, Венесуела
5. Заправка в Пекіні. (Фото Kim Kyung-Hoon):
Заправка в Пекіні
6. Ось такі заправки є на південному заході Франції. (Фото Regis Duvignau):
Ось такі заправки є на південному заході Франції
7. Кембридж, штат Массачусетс. (Фото Brian Snyder):
Кембридж, штат Массачусетс
8. Теж заправка: бензин на продаж по дорозі в Малайзії. (Фото Olivia Harris):
Теж заправка: бензин на продаж по дорозі в Малайзії
9. Ставрополь, Росія. (Фото Eduard Korniyenko):
Ставрополь
10. Колонка недалеко від озера Тегернзее, Німеччина. (Фото Michael Dalder):
Колонка недалеко від озера Тегернзее, Німеччина
11. Заправна станція з сонячними батареями в Ічжуане, Пекін. (Фото Kim Kyung-Hoon):
Заправна станція з сонячними батареями в Ічжуане, Пекін
12. Токіо. (Фото Toru Hanai):
Токіо

13. Заправна станція в Каракасі. (Фото Jorge Silva):
Заправна станція в Каракасі
14. Каїр. (Фото Mohamed Abd El Ghany):
Каїр
15. Дрезден. Фото Fabrizio Bensch):
Дрезден
16. Лос-Анджелес, штат Каліфорнія. (Фото Mario Anzuoni):
Лос-Анджелес, штат Каліфорнія
17. Мехіко. (Фото Edgard Garrido):
Мехіко
18. Заправна станція в центральній Англії. (Фото Darren Staples):
Заправна станція в центральній Англії
19. Стильна заправна станція на півдні сектора Газа . (Фото Abu Mustafa):
Стильна заправна станція на півдні сектора Газа
20. АЗС на тлі гір Тянь-Шаню, Казахстан. (Фото Shamil Zhumatov):
АЗС на тлі гір Тянь-Шаню, Казахстан
21. Малі. (Фото Joe Penney):
Малі
22. АЗС в Гавані. Не забудьте подивитися « Куба - країна ретро-автомобілів ». (Фото Alexandre Meneghini):
АЗС в Гавані
23. Заправка в Мумбаї, Індія. (Фото Danish Siddiqui):
Заправка в Мумбаї, Індія
24. Плаваюча заправка в штаті Амазонас, Бразилія. (Фото Bruno Kelly):
Плаваюча заправка в штаті Амазонас, Бразилія
25. Заправна станція в місті Ієрихон на Західному березі річки Йордан. (Фото Baz Ratner):
Заправна станція в місті Ієрихон на Західному березі річки Йордан
Також дивіться « Як влаштований автоматизований паркінг », « Божевільні машини ».
Категория: Азія, Африка  комментарии отключены

Не тільки нафта і туризм: сафарі від африканських роботодавців


Майже в кожному великому українському місті – особливо якщо воно розпещене кількістю навчальних закладів – є невеличкий район, який місцеві називають «студмістечком». Гуртожитки, їдальні, бібліотеки, університетські корпуси, що видніються то тут, то там, і... 
темношкірі хлопці, які обмінюють валюту. Так часто підробляють студенти українських вузів, паралельно встигаючи отримати заповітні «корочки». Після ж хтось із них залишається, хтось – їде додому в Африку. А ким же працюють люди на найбільш сонячному континенті, у тому числі умудрені дипломами «банкіри», які повернулися в рідні краї?
Нігерія. Країна з величезним нафтовим потенціалом і водночас відносно слабким промисловим. Над міру збагатитися на «чорному золоті» державі заважає тривала політична нестабільність, тож до статусу Еміратів чи Саудівської Аравії їй ще далеко. Місцеві нафтовики по праву вважаються заможним прошарком суспільства – за місяць вони отримують близько 200 доларів, однак потрапити до їх рядів важко через дефіцит робочих місць. Більшість же населення, а це біля 70%, трудиться в сільському господарстві, задовольняючись скромним заробітком у 95-110 доларів на місяць. Як би смішно це не звучало, та ще одна популярна професія в цій країні – кінематографіст. Нігерія знаходиться на другому місці у світі з виробництва фільмів, поступаючись тільки Індії. Тутешній «Ноллівуд» випускає близько 900 картин на рік! Середній бюджет стрічки невеликий – 15 тисяч доларів, зате кіношники завжди забезпечені роботою, займаючись одночасно кількома проектами. Як наслідок, місцеві кінотеатри просто «кишать» хітами національного виробництва.

У сусідньому Камеруні також трудяться переважно в господарській та нафтовидобувній галузях, проте найпопулярніша і найприбутковіша професія – водій таксі. Справа в тому, що громадський транспорт або безнадійно застарів, або взагалі відсутній. Навіть у столиці Яунде автобуса не дочекаєшся. Мрія більшості жителів – заробити на машину і зайнятися приватним візництвом, і це при тому, що камерунські міста задихаються швидше від заторів, аніж від спеки. Ще одна фішка – мототаксі, запасний варіант для тих, хто автомобілем так і не обзавівся. До речі, щоб покататися на ньому наодинці, треба заплатити близько тисячі франків, інакше будьте готові, що водій підсадить до вас попутників. А їх може бути чимало – тільки на передньому сидінні зазвичай уміщаються три людини. Одне таке пасажирське місце коштує 200 франків.

Кот-д'Івуар, що називався раніше Берегом Слонової Кістки, ось уже кілька десятиліть як обрав для себе інший вектор: це не нафта, не газ, а кава і какао. По всій країні тисячі плантацій, від великих державних до дрібних приватних. Сільське господарство тут – це зовсім не мотики, а сучасна техніка і пристойний дохід. На частку Кот-д'Івуару припадає третя частина загальносвітового виробництва какао, і він же – найбільший його постачальник. Окрім господарського сектора, куди потрапити нескладно, івуарійці охоче йдуть працювати рибалками і футболістами. Якщо перша галузь відносно нова (розмаїтість риб мізерна, хоча біля берегів країни і збирається недешевий тунець) , то спорт – це перевірений спосіб розбагатіти. Французькі скаути та футбольні агенти ретельно вивчають місцевий ринок, час від часу забираючи талановитих хлопців до Європи. Деяким з них, наприклад, таким як Дідьє Дрогба та Яя Туре, доля посміхається, і вони стають одними з найкращих у світі, а отже – мільйонерами. При цьому середня зарплата у країні становить 115 доларів на місяць.

Перемістимося на північ Африки, у досить «європейський» нині Алжир. Незважаючи на відносну стабільність і багаті природні ресурси, мало алжирців працює в промисловості. Місцевим жителям куди більше подобається перебувати на держслужбі. Близько 30% населення – чиновники різних мастей. Закінчивши тамтешні чи французькі університети, алжирці охоче йдуть у кабінети, віддаючи перевагу роботі з паперами над видобутком газу. А за його запасами, до речі, Алжир на восьмому місці у світі.
Єгипет і Туніс – країни, де балом та економікою править туризм. Дітей змалку вчать англійської і намагаються влаштувати на роботу в готелі. Кожен п’ятий єгиптянин, так чи інакше, пов’язаний з туристичним бізнесом. Причина такої ситуації проста: у цій сфері хороші за місцевими мірками зарплати, тож навіть некваліфіковані новачки «в сезон» заробляють 300-400 доларів на місяць, досвідчені ж співробітники – значно більше. У Тунісі ситуація загалом схожа, та є одна відмінність – держава вкладає мало не половину бюджету в медицину й освіту. Не дивно, що найбільш примітні будівлі в країні – це лікарні та школи, а професії вчителя і лікаря – мрія всієї молоді, орієнтованої на стабільність та отримання соціальних гарантій. Ну а вже план «Б» – влаштуватися у сферу обслуговування.

Завершимо ми найбільш економічно розвиненою країною Чорного континенту – Південно-Африканською Республікою. Держава ця в цілому живе не набагато гірше Заходу (прибиральниці там отримують близько трьохсот доларів), що й накладає свій відбиток на вибір професії серед місцевого населення. «Робочі руки» тутешньої промисловості належать людям, які приїжджають сюди на заробітки з усього континенту. Дороги, аеропорти, готелі, стадіони до Чемпіонату світу з футболу 2014 року та інші об’єкти, що спішно зводилися, будував хто завгодно, тільки не самі південноафриканці. Ті лише займалися проектуванням і керували процесом. Поряд з управлінськими посадами, місцеві також активно задіяні у сфері підприємництва і торгівлі. Цьому є вагома причина – ПАР входить до першої тридцятки країн з найбільш сприятливими умовами для розвитку бізнесу.

Що ж, окинувши поглядом Африку, за звичкою звану найбіднішим регіоном Землі, мимоволі розумієш: такі категоричні висновки хоч і не безпідставні, та злегка поверхневі. Так, цивілізація і прогрес – це те дефіцитне масло, котре на планеті нанесене нерівномірно, але загальна тенденція така, що багато країн, які розвиваються, зараз повсюдно набирають обертів. Аналітики та економісти навіть поговорюють, що ХХІ століття може пройти під знаком Чорного континенту. Для цього є всі передумови, особливо в контексті неосвоєних африканських запасів палива і загального їх виснаження у світі. Тож, почувши про чергового заповзятливого бізнесмена, який перебазував свої справи в ПАР, або про те, що ваш однокурсник – виходець з Алжиру, не поспішайте іронічно чи співчутливо зводити брови. Хтозна, цілком можливо, що у нього на той момент підстав для цього буде вже куди більше.
Категория: Африка  комментарии отключены

Departure: Дакар

Сенегальська столиця Дакар – це не тільки найважливіше місто всієї Західної Африки, але й досить контрастне місце, найкраще для подорожі у форматі «познайомитися з Чорним континентом, але м'яко і плавно». Крім багатьох цивілізаційних і звичних сучасній людині атрибутів тутешнього життя, відчуття, що Африка з усією її романтикою, незвіданим і проблемами зовсім близько, не покидає тебе ані на мить.
 
Дакар, попри свій відносно молодий вік (як місто був заснований французами в середині XIX століття), неймовірно цікавий і строкатий мегаполіс, серцем якого є гігантський порт – одночасно і пам'ятка і, як було заведено говорити в соціалістичних економіках, «містоутворювальний об'єкт». Внесок цього комплексу в державне фінансове життя годі переоцінити, тому місцеві жителі й до кораблів, і до верфі ставляться надзвичайно шанобливо, адже саме завдяки порту і з'явилося місто, ще й стало столицею. До Дакара головним містом країни був Сент-Луїс, який лежить у 250-ти кілометрах на північ.

Фото touristmaker.ru
Досвідчені мандрівники називають Дакар не інакше як «африканський Париж», оскільки сильний французький колоніально-культурний вплив відчувається й донині в усьому, починаючи від муніципальної архітектури й закінчуючи дещо ледачим, променадним способом життя в багатьох кварталах. І це попри, здавалося б, промислову складову столиці (крім порту, в місті та на околицях багато заводів і фабрик), а також тотальну бідність – узяти хоча б міський транспорт і нетрі з їхніми халупами. Дакарці визнають, що фінансово їм ще дуже далеко до європейського старшого брата, але з приязними усмішками на обличчях запевняють, що щастя вже точно не в роботі від світанку до заходу і навіть не в грошах. Воно – в можливості прогулятися гарним містом і нехай на останні гроші випити горнятко ароматної кави або прохолодної коли. Дакар з його бульварами, життєдайними краєвидами на Атлантичний океан і комфортними пляжами в передмістях, безумовно, розслабляє.

Фото vittoriosciosia . com
Столиця Сенегалу може подарувати мандрівникові різні види дозвілля, адже тут легко поєднується і пляжний відпочинок, і огляд визначних пам'яток Медини – старого міста, серед яких особливо виділяються фантастичні за своєю атмосферою африканські ринки «марше». Практично всі вони спеціалізуються на чомусь одному, тому почуття вторинності при огляді кількох місць торгівлі точно не виникне. Найбагатшим вважається ринок Кермел, оточений ошатними домами колоніальної забудови, який розкинувся неподалік порту. Тут продають квіти і народні промисли, тому прогулятися його рядами – практично те ж саме, що й відвідати музей. Зовсім інші емоції, і, напевно, бажання перекусити викличуть продуктовий базар Сандага, де можна купити унікальні спеції та фрукти, і рибний Сумбедіюн, куди рибалки щодня везуть свій океанський улов. А щоб голова обертом ішла не тільки від пахощів, добре було б заскочити також і на Малійський ринок біля вокзалу, де продають вироби з перлів і теракоти. Загалом, хай скільки часу відведено на Дакар, ринками треба пройтися обов'язково і бажано з кимось із місцевих, щоб уже точно придбати не «товари для туриста», а справжні скарби.
Не менше в місті й мечетей, адже 95% населення Сенегалу – мусульмани, тому релігійні споруди є важливим ансамблем центральної частини міста, яке подекуди нагадує не лише Париж, але і близькосхідні міста. При цьому тутешні мечеті, навіть такі великі, як Гранде-Моске, все одно оздоблені стриманіше та мають значно скромніший вигляд, ніж їхні побратими в інших мусульманських державах. Тому і місто, і саму країну варто вважати світською, надто ж порівнюючи розкіш релігійних споруд і, приміром, білого Президентського палацу, зведеного в зеленому парку на березі океану. Що цікаво, за формою вартових, які охороняють резиденцію глави держави, можна зрозуміти, чи на робочому місці президент – якщо так, то бодігарди вбрані в червону форму, якщо він у від'їзді – в синю.

Фото followmefaraway.com
Якщо в мегаполісі (в Дакарі живе понад мільйон люду) вам стало аж надто гамірно, та й головні визначні пам'ятки оглянуто, саме час вибратися в найближчі передмістя, здатні вразити не менше, ніж сама столиця. Адже і Дакар, і околиці розкинулися на унікальному півострові Зелений мис, тому природа тут постаралася точно не менше, ніж французи і самі сенегальці, якщо говорити про архітектуру. Крім океанських пляжів, обов'язково варто вирушити до Ретби, або Рожевого озера, що в 30-ти кілометрах від міста. Ця гігантська водойма, котра нагадує фруктовий коктейль – унікальне природне явище, оскільки концентрація солі тут в 1,5 раза більша, ніж у Мертвому морі. На літр води приблизно 350-400 грамів солі, яка важлива не тільки для економіки Сенегалу, а й дозволяє туристам оздоровлюватися, читаючи книжки та газети просто на поверхні, все одно ж не потонеш. Що тут ще вражає, то це можливість озера змінювати колір води залежно від часу доби і погодних умов, воно може бути як рожевим, так і коричневим. Саме поряд з Ретбою закінчувалися знамениті перегони Париж-Дакар.

Фото 4.bp.blogspot.com
В іншій частині півострова, на сході від Дакара, всього в трьох кілометрах лежить маленький, однак неймовірно мальовничий острів Горе, який не дарма входить до Списку об'єктів всесвітньої спадщини Юнеско. Він славиться своїм фортом, ринком і музеями – Морським і Музеєм жінок, та головним об'єктом є вражаючий детально відновлений ринок рабів, який було започатковано ще 1786 року. Це місце відразу повертає до реальності, що ти в Африці, в історії якої було забагато сумних сторінок, на жаль, написаних білими людьми...
Але не будемо про сумне, оскільки Дакар – це все-таки місто майбутнього, один з найважливіших і найкрасивіших мегаполісів всього Чорного континенту, який стрімко змінюється і розвивається. Саме він зі своїми новими автострадами, боротьбою з бідністю, висотками, сучасними лікарнями та магазинами є прикладом надії, що й Африка здатна вирватися з минулого, зі своїх жахливих соціальних проблем, узявши з багатого історичного досвіду тільки найкраще, те, що робить цей регіон особливо принадним навіть в урбаністичному XXI столітті.
Головне фото i.ytimg.com
Категория: Африка  комментарии отключены

Стелленбош: не лише винна столиця Африки

OUTLOOK продовжує знайомити вас із найбільш мальовничими та оригінальними містами нашої планети. 
 
Сьогодні ми розповімо про передмістя південноафриканського Кейптауна, Стелленбош, який справедливо вважають провідним центром виноробства всього континенту.
Своєю появою 80-тисячне містечко, що в годині їзди від Кейптауна, зобов'язане голландському губернаторові Симону Ван Дер Стелу, який управляв Капською колонією у 17 столітті. Зухвалий і честолюбний європеєць не хотів жити в місцях, побудованих до його прибуття на континент, адже волів сам увійти в історію. Тому, вподобавши територію на березі річки Ерсте, неподалік лісу і пагорбів, він заклав перший камінь майбутнього міста, чия назва перекладається не інакше як «ліс Стела».
Матеріали за темою: 10 фактов о ЮАР. Страна автомобилистов и угля...
Селище стрімко розрослося, однак великим не стало й досі, адже вісімдесят тисяч – це ж усього нічого порівняно з тими-таки Кейптауном чи Йоганнесбургом. Та все ж амбітний голландець не дарма затіяв будівництво, адже він заснував найважливіший для ПАР центр з виробництва вина. Створювати п’янкі напої тут почали також у 17 столітті, проте слава до міста прийшла не відразу. Лише після того, як у 20 сторіччі країна поступово стала перетворюватися на демократичну і відкриватися світові, тамтешнє вино почали активно експортувати. Раніше його виробляли винятково для внутрішнього користування, хоча місцеві жителі значно більше люблять пиво.

Фото rоughguidеs.com
І все ж, коли ринки було відкрито і напій уже приносив серйозні гроші, тут стали говорити, що «пиво ми любимо, а вино – обожнюємо». Сьогодні біля підніжжя Капських гір починається знаменитий Винний шлях, який поширився і на сусідні провінції, адже виноробство стало вельми вигідним заняттям – лише навколо Стелленбоша працює близько 4 тисяч винокурень. Усьому «виною» надзвичайно благодатний клімат, адже гори захищені від вітрів, а пологі схили відкриті сонцю, до того ж місцеві майстри вміють експериментувати.

Фото cаpeinsights.com
Друге, до речі, відіграє величезну роль, оскільки «традиційні» винні країни, такі як Італія, Франція, Грузія – це гарний, але все-таки консерватизм. Останнім часом вони практично не пропонують світові нічого нового, тоді як африканці не бояться створювати оригінальні смаки. Ще дивує той факт, що саме виноробство в ці краї принесли ті ж таки голландці, яких при всій повазі язик не повернеться назвати винними естетами. Ціни тут приємно дивують гурманів: вино за 20-30 доларів майже не поступається іменитим аналогам, чия вартість перевалює за сотню.
Матеріали за темою: Ця дика Африка. Найвідоміші заповідники континенту. Частина 1
Сьогоднішнє місто і його околиці цікаві не тільки алкоголем, а й архітектурою разом з природою, тому між дегустаціями є на що подивитися. По-перше, місцевий університет, заснований ще в 19 столітті. Він вважається одним з головних наукових центрів усієї Південної півкулі. Прогулюючись його територією, варто завітати до затишного ботанічного саду, де до студентів та викладачів приходить натхнення. По-друге, вулиці Стелленбоша – білосніжні, рівні, доглянуті, з елементами нідерландської архітектури, вони й самі є пам'ятками. Через те, що ці невисокі будівлі просто засліплюють, а десь удалині чути океан, складається враження, що ти в якомусь великому пансіонаті, але ніяк не в розвиненому місті. А ще ми рекомендуємо відвідати ринок Slow Market Stellenbosc, де продається все: від свіжої риби до сувенірів, і культовий бар «The Thirsty Scarecrow" – місцеві кажуть, що саме тут подають те пиво, через яке вино шанують, але не п'ють.

Фото 360dоc.coт
Як ми вже згадували, природа дуже постаралася в цьому місці, що й підтверджує дивовижний науково-популярний центр «Світ метеликів». У ньому зібрано рідкісні види з усього світу. Великий критий павільйон створено спеціально для того, щоб відвідувачі парку могли насолодитися життям барвистих красенів. Умови для мешканців ідеальні – вологість така висока, що в туристів запотівають об'єктиви на фотоапаратах, тому важливо не тільки знімати, але й насолоджуватися цим тендітним, дивовижним пурхаючим світом.

Фото capеinsights.com
Не менш цікаве ще одне місце – ферма Ле Бонер, де вирощують крокодилів. Для того, щоб випите вино миттєво «випарувалось», а по шкірі пробігся холодок навіть у такому спекотному кліматі, достатньо провести декілька годин у безпосередній близькості до грізних хижаків. Захисникам тварин ферма може не сподобатися, а от модникам – навпаки, адже на її території працює елітний шопінг-центр, де можна придбати чоботи, сумки та інші аксесуари зі шкіри мешканців ферми.
Матеріали за темою: Історія бренду: Veuve Clicquot
Загалом від Стелленбоша як від міста залишається післясмак, як від доброго вина, адже він не перевантажений пам'ятниками та об'єктами історичної спадщини, які турист «просто зобов'язаний» побачити, а потім клястиме через нескінченну біганину. При цьому там справді є на що подивитися, неспішно прогулюючись білосніжними вулицями і відкриваючи для себе неповторне поєднання Африки з Голландією, від якої тут не тільки назва, а й щось невловиме в цьому п'янкому морському повітрі.
Корисна інформація:
- Сомельє і знавці особливо рекомендують тамтешні червоні вина Каапзіхт. А ще в Стелленбоші вміють робити найкращі у світі купажі, змішуючи «непоєднуване», скажімо, Шираз і Каберне Совіньйон;
- «Винний маршрут» звучить заманливо, одначе перед тим як вирушити, варто серйозно подумати, адже дегустації протягом усього дня на тридцяти різних фермах не кожен витримає;

Фото south-аfrican-hotels.com
- Не відмовте собі у задоволенні зупинитися не в готелі, а саме на одній з місцевих винокурень – зазвичай це такі милі сімейні виробництва, де вечорами можна почути більше дивовижних історій, ніж за все життя. А ще саме там прийнято влаштовувати весілля;
- Традиційні закуски – південноафриканські барбекю і смажені сосиски.
Головне фото stuwilafrica2014.wordprеss.com
Категория: Африка  комментарии отключены

ефіопки



Ефіопські жінки неймовірно красиві. Мабуть, це найкрасивіші африканки, яких мені довелося зустрічати.

Вони не люблять фотографуватися, так що за ними треба побігати і їх вмовляти, але зате, коли вам вдається проломити їх оборону, вони починають улабаться, а роблять вони це дуже щиро.

8 березня в Ефіопії не святкують, але це не привід не привітати всіх наших дівчат з жіночим святом! Я вас всіх люблю!

PS Нагадую, що шукаю попутників в ПАР і Намібії. Гарячий тур на початок квітня. Подробиці тут: http://team-trip.ru/africa_spring




















Категория: Африка  комментарии отключены

Последний носорог на планете




В мире остался последний северный белый носорог-мужчина. Это редкий подвид обычного носорога и самый крупный из таковых. Браконьеры уничтожили практически всех животных, и сегодня охрана последних представителей - одного самца и двух самок, - лежит на Судане. Пока биологи изучают возможности искусственного оплодотворения, рейнджеры обеспечивают защиту последнего носорога от истребления.
 
sergeydolya



3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Каракас. Город, где бензин в 100 раз дешевле воды.

IMG_7193

Продолжаю серию репортажей про города мира, в которых мне суждено было задержаться на денёк из-за длительных стыковок или по делам.  И у меня уже набежала интересная подборка по теме "Город одним глазком": Кито, Богота, Калькутта, Кейптаун, Каир, Гонконг, Картахена, Будё, Саленто.

Итак, сегодня - столица Венесуэлы, Каракас.




Так получилось, что в Каракасе мы дважды останавливались на денёк. По пути на Галапагосы, и на обратном пути.
Первое впечатление от страны - это фишка с курсом валюты. Официальный курс боливара - 5.5 за 1 американский доллар. А на черном рынке курс примерно 60 за 1 американский доллар. Поменять доллары по чёрному курсу можно на каждом шагу у любого местного жителя. Сделав это, становишься богачом. Мы поменяли 100$ и никак не могли их потратить. В итоге куча денег осталась на сувениры. Помимо всего прочего, при определённой сноровке, можно покупать билеты любых авиакомпаний (которые летают виз Каракаса) в Южную Америку и окрестности в 3-4-5 раз дешевле номинала. Но я вам этого не говорил ))

Второе впечатление - цены на бензин. Мы не брали свою машину. Нас до хостела вёз местный водитель. На наших глазах он заправил полный бак бензина (около 50 литров) за (внимание!!!) 10 рублей в пересчете на наши деньги. 10 рублей за 50 литров бензина!!!

Уго Чавес приветствует Вас в Каракасе!
Че и Володя тоже!

IMG_7191

Третье впечатление - чёрные белки, берущие из рук всякие вкусняшки в центральном парке.

2

3

За кормлением белок пролетело пол дня. Оторваться от них было невозможно. А оказалось, что в центре несколько интересных современных музеев.



Всё вокруг пропитано культом личности недавно покинувшего наш мир Уго Чавеса.

IMG_7433

IMG_7195

Уго Чавес, Хосе Марти, Симон Боливар и Фидель Кастро забивают козла. За игрой наблюдает Че Гевара.

IMG_7209

Видимо, кандидат в мэры.

IMG_7444

Это Николас Мадуро - текущий президент Венесуэлы. Приемник Уго Чавеса.

IMG_6878

IMG_6882

IMG_7215

Прикольное наблюдение. Скорые едут не пытаются протиснуться по левому борту, как у нас, а едут между рядами. Это гораздо эффективнее, так как машины слева берут левее, а справа правее. У нас же бордюр слева никуда не сдвинется.

IMG_6895

Кто-то везёт новогоднюю ёлку. Среди пальм смотрится необычно )

IMG_6912

Скоро выборы. Активность одной из партий.

IMG_6923

А это мы заехали в какой-то пригородный райончик, где погуляли по местным улочкам.

IMG_6935

IMG_6963

Местное метро. Одна поездка стоит 1 рубль.

IMG_7441

Жизнь на улицах кипит.

IMG_7180

IMG_7185

IMG_7214

Конечно же, забрались на канатной дороге в высь. Кстати, так как город находится в горах, то такие кабинки служат не только в туристических целях, но и как общественный транспорт, перемещая пассажиров из верхних районов города в нижние, и наоборот.

IMG_7574

IMG_7603

IMG_7615

IMG_7651

В последний день перед вылетом попрыгали на карибских волнах на местном пляже, неподалёку от аэропорта.

IMG_7094

IMG_7113

Кстати, на улицах, даже в самом центре, несколько раз обычные прохожие подходили к нам и советовали быть острожными с фотоаппаратами. На пляже было то же самое. Туристов, кстати, в городе буквально единицы.


Варанаси, город света.



Варанаси - самый священный индуистский город. Город света, жизни и смерти. Совершить паломничество сюда и искупаться в священном Ганге, хотя бы раз в жизни должен каждый индус. А закончить здесь свой жизненный путь и тем самым завершить череду перерождений-мечта каждого верующего.

hirosima

Когда мы отправились в Варанаси, я была морально готова увидеть самую квинтессенцию индийского трэша - одни только рассказы о плавающих по Гангу трупах чего стоили. Но Варанаси обернулся для меня наверное самой светлой своей стороной. Процедуры кремации не выглядели слишком шокирующими, я не задыхалась от пепла, поднимающегося от кострищ, не было удушающего запаха горящих тел, про который я так много слышала.
А сам Ганг до сих пор стоит у меня перед глазами как золотое сияющее полотно, над которым вьются в лучах солнца белоснежные стаи птиц.
Согласно легендам, город был основан богом Шивой около 5 000 лет назад и поэтому Варанаси является одним из наиболее важных мест паломничества в Индии. Варанаси входит в семёрку священных городов индуизма. Много индуистских писаний, таких как Ригведа, Сканда-пурана, Рамаяна и Махабхарата упоминают его.
Основная религиозная активность в Варанаси связана с набережными вдоль левого (западного) берега реки Ганга — гхатами. Всего насчитывается 84 гхата .
Гхаты - это каменные ступенчатые сооружения, служащее для ритуального омовения индуистов и/или как место кремации.
Manikarnika Ghat, считается одним из самых священах гхатов. Процессы кремации происходят практически безостановочно - погребальные костры горят дни и ночи напролет.
























































































Welkam long Vanuatu


Если полететь от Сиднея на северо-восток, то часа через два по крылом появится зеленая сосиска Новой Каледонии, а еще через час — острова Новые Гебриды, которые уже лет сорок как зовутся независимым государством Вануату. Пестро раскрашенные самолетики, здание аэропорта чуть больше дачного сарайчика с длинным названием, в котором есть слово International, веселый ансамбль в зоне прилета, +30 при стопроцентной влажности — добро пожаловать в Океанию.





Вануату — это куча островов, главный из которых называется Эфарту. Столица Порт-Вила — это набережная, две относительно широкие улицы и еще от силы десяток улиц поменьше.




Спокойный, неторопливый пестрый городок.



Первый же выход на набережную ознаменовался встречей с соотечественником. Соотечественник, правда, оказался бронзовым.


Главная достопримечательность столицы — рынок.




Рынок работает круглые сутки. Приехавшие продавать арбузы и бананы тетки из окрестных деревень не уезжают, пока все не продадут, ночуя прямо под прилавком.



Кстати, никогда не видел как цветут бананы.


И никогда не видел столько их видов.


В Порт-Виле много ничего не делающих людей и деревьев с красными цветами.



Еще тут все хорошо со стрит-артом.



По городу лучше все передвигаться на микроавтобусах, которые можно поймать взмахом руки в любом месте. Маршрутов как таковых нет: водитель отвезет туда, куда нужно. Поездка стоит почти 1.5 доллара.



Обладателям белой рожи не обязательно ловить автобусы. Достаточно просто подойти к обочине, и какая-нибудь машина тут же остановится с предложением подвести за те же полтора доллара с человека. Вообще, Вануату — совсем недешевое, разбалованное австралицами место. Пиво в баре легко может стоить 7 долларов, коктейль — 12, а выложить за ужин на двоих в более менее приличном ресторане меньше 50 можно и не надеяться.



В бытность Новыми Гебридами острова Вануату странным образом находились под управлением одновременно Великобритании и Франции. Тут многие еще говорят по-французски, но основной язык местных — бислама, упрощенный вариант английского.



Несмотря на то, что Вануату — очень бедная (хоть и дорогая для туриста) страна, местные жители обладают невероятным чувством собственного достоинства. Они никогда не будут торговаться из-за пары долларов и не попытаются по-мелочи обмануть туриста.


Хватит гламурной столичной жизни, погнали в провинцию. Провинция на Эфарте представлена десятком деревень вдоль кольцевой дороги протяженностью меньше 150 км.




В любую деревню можно спокойно зайти и пофотографировать. Только предварительно надо спросить разрешение старосты. То есть приезжаешь в какую-нибудь Epau Village на 20 жестяных хижин, спрашиваешь у первого встречного где тут «чиф», стучишься в нужную дверь, показываешь открывшему дверь полуголому мужику пальцем на камеру, вопросительно подняв бровь, и идешь спокойно гулять. Иначе не по-пацански.



А если чиф отбыли по делам государственной важности в столицы, то за разрешением — к жене.


Деревни озадачили соседством срача, бедности и солнечных батарей.




Это, кстати, рынок, какой найдется в каждой деревне. Рынок, он же дискотека, он же кинозал, он же просто место вечерних тусовок, легко узнать по замысловатому узору на стенах. Еще тут принято хоронить родственников во дворе.


Основная часть острова покрыта невероятно плотными джунглями. Иногда они встают над дорогой сплошной стеной.



На острове огромное количество райской красоты. Причем, туристами она испорчена по-минимуму. Пляжи там из клипартов.



Лагуны с водой инопланетного цвета.


Водопады.



Среди джунглей нашлась речушка, по которой можно поплавать на каноэ и понаблюдать за деревенскими буднями.




Живность на Вануату представлена преимущественно коровами. Упитанные лоснящиеся будущие стейки среди пальмовых зарослей — зрелище, конечно, инфернальное.



Больш чем коров на Эфарте только пауков размером с кулак. Местные утверждают, что твари неопасны, но проверять не решился.


А вот ящерки точно безобидные.


На Эфарте все поголовно пьют каву — традиционный напиток из корня одноименного растения. У каждого дома стоит похожее на мясорубку устройство для перемалывания корня. От одного глотка этой штуки рот и горло немеют минут на пять, после чего наблюдается ощутимый прилив сел. Травяной чай с кокаином, не иначе.


Вануату — уютное, милое местечко, куда приятно приехать раз в жизни на пару дней и никогда больше не возвращаться.

Афробазар.






2-я и последняя часть фотографий с африканских базаров, предварительно отобранных для планируемой фотовыставки в Институте Африки. Фото всё из тех же Руанды, Нигерии, Либерии, Эфиопии и Ганы.
джерелоantoshananarivo 
Первая часть здесь: http://antoshananarivo.livejournal.com/106251.html







1. Чистка гороха. Кигали, Руанда.



2. Фрукты. Кигали, Руанда.



3. Орехи кола. Лагос, Нигерия.



4. Улитки. Лагос, Нигерия.



5. Рыба. Лагос, Нигерия.



6. Ямс. Лагос, Нигерия.



7. Рыба. Монровия, Либерия.



8. Плантаны (крупные бананы, выполняющие фунцию картошки). Монровия, Либерия.



9. Пальмовое масло. Монровия, Либерия.



10. Острый перец, окро, мини-баклажаны. Монровия, Либерия.



11. Девочка подметает прилавок с мини-баклажанами. Монровия, Либерия.



12. Копчёная рыба. Монровия, Либерия.



13. Куриные лапы. Монровия, Либерия.



14. Пальмовые орехи, тем самые, из которых получают пальмовое масло. Монровия, Либерия.



15. Сырые зёрна кофе. Ченча, Эфиопия. Кофе это национальное достояние Эфиопии, без иронии. Вывоз из страны сырых зёрен запрещён. Жареных, впрочем, вези, сколько хочешь.



16. Вечер на деревенском базаре. Ченча, Эфиопия.



17. Боркото, традиционные табуретки, также служащие подушками. Про них я обязательно отдельно расскажу. Турми, Эфиопия.



18. Калебасы. Турми, Эфиопия.



19. Кофейная шелуха. Турми, Эфиопия.



20. Ещё девушка с калебасами. Турми, Эфиопия.



21. Продавщица на базаре. Аддис-Абеба, Эфиопия.



22. Весёлый грузчик плантанов. Аккра, Гана.



23. Традиционные рубашки без рукавов, называемые фугу. Аккра, Гана.



24. Продавец чистит ананас покупателю. Аккра, Гана.



25. Песты, то есть, палки для толчения в ступе, немаловажная деталь любой африканской кухни. Ступы тоже видны сбоку. Аккра, Гана.



26. Бакалея. Аккра, Гана.



27. Масло. Аккра, Гана.



28. Плантаны. Аккра, Гана.



29. Ткани. Аккра, Гана.



30. Ямс. Аккра, Гана.






Увидимся на этой весёлой планете!

Наш кулинарный блог