Архив категории »Австрия «

Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера

Автор:
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
 
Прямі лінії викликали обурення у Фріденсрайха Гундертвассера ще з дитинства. Ймовірно, усьому виною гнітючі спогади про геометрично бездоганні колони німецьких солдатів, які марширували його рідною Австрією після її аншлюсу нацистами. Відтоді художник оголосив справжню війну правильним формам, що зробило його одним із найбільш впізнаваних архітекторів минулого століття. Куполи, котрі прикрашають будівлі Фріденсрайха, у всьому світі відомі як символ боротьби проти прямолінійності.
Створені Гундертвассером форми можна було б назвати чудернацькими, якби не сувора концепція автора, що поширювалась не тільки на його живопис і літературні роботи, а й на сам спосіб життя. Художник завжди носив різні шкарпетки, свої маніфести проголошував повністю оголеним і виступав проти розширення ЄС як структури, яка відбирає у народів їх автентичність. Гундертвассер – проповідник гармонійного співіснування з природою і одночасно борець за будь-які прояви індивідуальності. Навіть дрібні деталі в його проектах є тому підтвердженням – кожне вікно Фріденсрайха стилістично унікальне, дахи суцільно всіяні травою і тягнуться до неба верхівками висаджених по периметру дерев. Фасади споруд наочно демонструють переконання митця про «віконне право»: будь-який житель багатоквартирного будинку може розмалювати зовнішні стіни своєї квартири настільки, наскільки вистачить довжини його руки.

Фото Finest.se
За архітектуру Гундертвассер взявся вже після того, як набув популярності художника. Значно посприяла цьому його пристрасть до подорожей. До 40 років він об’їздив всю Європу, вивчивши чимало мов, відвідав країни Аравійського півострова і Північної Африки, а також Японію. Ключовою ж точкою в цих переміщеннях стала Іспанія, адже саме там, в Барселоні, наш «віконний» деміург ознайомився з містичною спадщиною Антоніо Гауді. Сам австрієць згодом не раз зізнаватиметься в тому, що перебував під впливом короля модерну.
Вільнодумний Гундертвассер відчував архітектуру, як третю шкіру, нарівні зі шкірою власною та одягом. І всупереч своїй химерності, ця концепція знайшла собі гідний відгук у різних країнах. Будинки Фріденсрайха можна побачити не тільки на його батьківщині, а й у Німеччині, Швейцарії, США, Японії та Новій Зеландії. Серед них і невеликі об’єкти, для яких архітектор продумав редизайн, і повноцінні архітектурні комплекси, і навіть промислові споруди. Гундертвассер не гребував втіленням своїх ідей у творіннях різних масштабів. У найбільш відомому його будинку у Відні розташовуються півсотні квартир, кафе, парковка, тераси, а не менш претензійна будівля в Магдебурзі – Зелена цитадель, завершена вже після смерті архітектора, – розрахована на більш ніж сотню житлових і офісних приміщень, не рахуючи театр і готель. Показовим є те, що за віденський проект Фріденсрайх відмовився взяти плату: йому досить було того факту, що на цьому місці не звели щось потворне.

Фото lh3.googleusercontent.com
Як еколог Гундертвассер завжди цікавився питаннями переробки відходів. Він заявляв, що у природи їх немає, тому відходи й екскременти не повинні викликати у людей огиду. Подібна філософія знайшла собі вихід у проектуванні фабрики зі спалювання сміття у Відні і навіть у зведенні громадського туалету в Новій Зеландії. Обидва об’єкти, незважаючи на свою в буквальному сенсі «трешову» спрямованість, вражають кількістю туристів, які бажають з ними ознайомитися.
Наостанок, повернувшись до нашої «ідейної географії», варто сказати, що з Новою Зеландією Фріденсрайха пов’язувало не тільки WC-будівництво. Нарівні з Іспанією ця країна зайняла в його житті особливе місце. Тут він звів житло своєї мрії, тут же і був похований. Згідно із заповітом – без одягу, без труни, біля коріння дерева.
Головне фото Finest.se
Категория: Австрия  комментарии отключены

Йодль – музика австрійських гір

Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
 
Вівчарські переклички
Спів йодлем з'явився як засіб спілкування людини з природою. Австрійські народні пісні, що наспівували пастухи, особливий позивний клич, який мала почути вівця, відбившись від стада. Так зароджувався йодль.
Поетичними рядками у йодлі служать позбавлені сенсу, але привабливі своєю простотою словосполучення «йодаро», «йоходраїхо», «йоладатійо». Вокал, де голос скаче по регістрах із шаленою швидкістю, що не встигаєш записати ноти, названий йодлемом через звук «йо», який виспівують на всі лади якомога частіше.

Фото alphornmusik.ch
Що зробило цей звук таким популярним серед австрійців? Спочатку його вподобали місцеві пастухи, влаштовуючи один одному вечірню перекличку, немов питаючи: «Чи всі живі-здорові, нікому допомога не потрібна?» А якщо взяти до уваги факт, що в ті часи у горах орудували банди, то потужний вокал був незамінним– так можна було скликати на поміч народ. Дивно, як наспівування одного звуку на різний лад сильним голосом витривалої людини заміняло всі інші знаряддя і звичну для нас техніку на кшталт мобільних телефонів.
Що стосується сьогоднішніх традицій, то мандруючи Австрією, ті, хто бажає пізнати невідому культуру, зазвичай співають йодлем там, де є відлуння. Музиканти інколи вдаються до акомпанементу, збираючи ноти одну за одною на інструменті цитра, звук якого немов збігає струмками з гір.

Фото ds.reactor.cc
Альмер – австрійський йодль
Йодлем співають на просторах Швейцарії та Південної Баварії, однак саме австрійська версія виконання вирізняється різкими мелодійними ходами, суміщеними з ніжними переливами. Найвідоміша музика контрастів у Верхній Австрії дістала назву «альмер».
Цей різновид кантрі-музики свого часу зачарував представника віденської школи, композитора Людвіга ван Бетховена, який поклав наспіви йодлем в основу кількох творів.
За словами фольклориста Йозефа Поммера, котрий жив на початку XX століття, в австрійських селах знають близько 450 видів цього мотиву. Хоча відтоді, як дослідник їздив по сільських музиках, вивчаючи особливості народного співу, і спливло ціле століття, поціновувачі йодлему і нині можуть послухати його в сільських хорах.
Яка композиція в стилі йодль гідна особливої уваги? Певно, та, в яку виконавець вклав найбільше сил, імпровізуючи та не помічаючи, як біжить час. Ідеться про рекорд, встановлений австрійським співаком Роландом Роскоглером. Він виконував один музичний твір, побудований на принципах йодлему, протягом 14 годин і 37 хвилин.
Прихована заздрість і таємне замилування
Як і всі незвичайні течії, йодль іноді стикається з нерозумінням і заздрістю. Так, серед британців поширене глузливе ставлення до цієї музичної традиції. Жителі Англії називають йодлем «криком альпійського козячого пастуха, який прищемив руку амбарними дверима».
Проте музичні терапевти з австрійського міста Грац провели дослідження і дійшли висновку, що спів йодлем запускає нестримні веселощі в організмі, через що виділяються ендорфіни. Виявилося, йодль допомагає підтримувати здоров'я на належному рівні, не поступаючись в ефективності спортивним вправам. Популяризуючи цей народний стиль, в Австрії відкривають чимало гуртків, де вчать співати відповідно до правил йодлю. Відомий виконавець і за сумісництвом викладач вокалу Херман Хяртель каже: «Спів йодлем в Альпах знову пробуджується до життя, бо це музика гір». Відчувши єдність з природою, людина не захоче повертатися до невігластва, а тому багато гуру йодлему розповідають, що ті, хто спробував співати в такому стилі, не припиняють занять.

Фото permanenttourist.ch
Утім, суперечки щодо походження пісень у цьому жанрі не вщухають. Найвідоміший розгляд справи, яка набула світового розголосу, стався з піснею «Das Kufsteinlied». Неформальний гімн австрійського історичного регіону Тіроль 1981 року здобув славу всесвітнього культурного надбання і був названий Народною піснею світу. Невигадливу композицію, яка на всі лади вихваляє містечко Куфштайн, музично оформив австрійський композитор Карл Ганцер 1947 року. У світову історію ця мелодія увірвалася завдяки баварському виконавцеві Францлю Лангу. Але через півстоліття права на пісню заявив німецький композитор Егон Фрауенбергер, стверджуючи, що саме йому належала ідея привнести в розмірені австрійські мотиви дивакуваті елементи йодлю, а саме наспівування «холла-раї-ді-рі, ді-рі, ді-рі». Однак суд відхилив позов Фрауенбергера, визнавши його внесок незначним.

Фото картини - бюлетень . кому
Категория: Австрия  комментарии отключены

Інсбрук – казкове місто в обрамленні Альпійських гір

Тірольська місцевість Австрії надзвичайно самобутня. Тут своя кухня і навіть своя манера співу, а багатовікова історія відмінно поєднується з природними красотами і спортивними об’єктами. Пік різноманіття – невелике гірське містечко Інсбрук. Це адміністративний центр Тіроля, а також одне з найчистіших місць у Європі, відомий спортивний курорт і визнаний центр сучасного мистецтва. 
 
Тіроль приваблює гірськолижним туризмом, а також поєднанням історії і природної краси. Розвинена інфраструктура, розмічені за рівнем складності маршрути в гори, наочні вказівники, бездоганні дороги і шикарні готелі в обрамленні гірських панорам – все це додає балів в очах любителів комфорту. Окрім класичних гірських лиж і сноуборда можна знайти різноманітні способи активно відпочити: рафтинг, політ над горами на літаку, верхова їзда із спогляданням альпійських піків. У будь-який час це рай для спортивних людей. Для них знайдуться навіть деякі особливі пам’ятки.

Фото: res.klook.com
Наприклад, музей Олімпійських ігор. На тірольській землі їх проводили двічі – 1964 і 1978 років. Обидва рази не без пригод. Перші зимові ігри припали на на дуже теплий рік, настільки теплий, що відсутність снігу поставила захід під велике питання. Невідомо, як все обернулось би і чим закінчилось, якби не військові. Вони взялися принести сніг із гір фактично вручну. За допомогою вантажівок і наплічних кошиків 15 тисяч кубометрів снігу успішно перемістилися на гірськолижні, санні і бобслейні траси. І це було недаремно, тому що Олімпійські ігри 1964 року й дотепер вважають одними з наймасовіших в історії: більш як тисяча спортсменів і понад мільйон відвідувачів за 12 днів. Другі ігри відбулися в Інсбруку практично випадково, коли Денвер відмовився приймати їх, а стійке австрійське містечко за два роки знову організувало все на найвищому рівні. І стало третім в історії місцем, де Олімпійські ігри проводили двічі. Його колеги-рекордсмени – Санкт-Моріц у Швейцарії і Лейк-Плесід у США.

Фото: mundo.pro
Вражаюче олімпійське минуле Інсбрука чудово поєднується зі статусом одного з найкращих гірськолижних курортів Австрії. 9 регіонів катання у безпосередній близькості від міста пропонують кілометри трас і сотні сучасних підйомників. Утім, безпосередня близькість в цьому випадку відносна. До жодного схилу не можна дістатися пішки, та всі вони об’єднані безкоштовною мережею скайбасів, доступною власникам карток OlympiaworldSkipass. Вартість цього скіпасана в сезон 2015/2016 становила 128 євро на 3 дні.
Кататися на лижах і бордах в районі Інсбрука можна з грудня по березень, а одна з дев’яти зон доступно цілорічно. Це льодовик Штубай (StubaierGletscher), котрий по праву вважають одним із найбільших і найбільших і найцікавіших регіонів для відпочинку в цій місцевості. Він не лише пропонує своїм гостям відвідати дуже цікавий тематичний парк, але й дає можливість покататися на лижах навіть влітку і поєднати в одній поїздці два сезони.

Фото: ski-europe.com
А тим, хто менше цікавиться спортом, зате любить розглядати пам’ятки, варто неодмінно поїхати в Інсбрук. Це столиця Тіроля й імперії Габсбургів, головний оплот Максиміліана Першого і, як уже було сказано вище, місце проведення двох Олімпійських ігор. Майже тисячолітня історія залишила тут шлейф пам’яток на будь-який смак. На особливу увагу заслуговує замок Амбас, адже це візитна картка тірольської столиці. Свого часу за наказом Фердинанда Другого середньовічну фортецю перебудували в ренесансний замок, де він зібрав вражаючу колекцію предметів розкоші – картин, скульптур, прикрас, зброї. Аналогічну за значущістю колекцію можна знайти і у музеї Максиміліана Першого, у котрого були подібні інтереси. А всього в 20 км від Інсбрука розташувався музей Сваровські. Це печера з тендітним кришталевим світом всередині, де все переливається блиском знаменитих кристалів. Любителям розкоші однозначно сподобається і запам’ятається надовго.

Фото: sapronov-tennis.org
Більшу частину історичних пам’ятників можна знайти між долиною річки Інн, що подарувала місту назву, і його середньовічним центром. Вузькі вулички і різнокольорові будинки здатні годинами захоплювати і втримувати увагу, а яскраві фасади домів, черепичні дахи і різні ставні нібито зійшли із затишних різдвяних листівок. Розглядаючи їх вживу, важко повірити, що невеличке містечко справді адміністративний центр і великий транспортний вузол. Контрасти зустрічаються повсюди – середньовічні замки височіють в оточенні безшумних сучасних автобусів, а рукотворні витвори архітектурного мистецтва не губляться на тлі приголомшливих альпійських вершин.
Потрапити в Інсбрук можна різними способами. Найпростіший – прямий авіапереліт, хоч його навряд чи можна назвати дешевим. Тут якраз та ситуація, коли набагато дешевше і цікавіше їхати манівцями. Наприклад, можна прилетіти у Мюнхен, Зальцбург чи Відень, щоб оглянути місцеві пам’ятки і насолодитися мандрівкою по Альпах поїздом. Найкоротший маршрут – від Зальцбурга, дорога займе дише дві години і обійдеться приблизно в 40 євро. Для охочих довше насолоджуватися красивими краєвидами під стукіт коліс добре підійде відправний пункт у Відні, п’ять годин залізничної насолоди за 68 євро забезпечено. При цьому Австрійські федеральні залізниці регулярно виставляють різноманітні скидки й акційні пропозиції, так що за сучасного бронювання і початкова сума може легко зменшитися вполовину.

Можна також доїхати на автобусі чи орендованій машині. Автобусних рейсів не надто багато, та й забронювати квитки по Інтернету не завжди вдається. Що ж стосується прокату автомобіля, то тут все дуже просто. Водій повинен бути повнолітнім, а також мати стаж водіння понад 1 рік і кредитну карту.
При плануванні поїздки варто врахувати, що досвідчені туристи в один голос кажуть – одного дня в Інсбруку критично мало. Свіже альпійське повітря і потенційна насиченість розважальної програми обіцяють заповнити собою щонайменше три дні. Нудно не буде ні тим, хто любить гірські лижі, ні їхнім супутникам, що не катаються.
Категория: Австрия  комментарии отключены

Зальцбург: парк Мирабель и набережная реки Зальцах.


Поездка в Зальцбург у меня получилась спонтанной. Обычно я так не поступаю, а заранее всё планирую, изучаю достопримечательности, которые мне хотелось бы увидеть. Нет, конечно, когда я ехала в мою любимую Вену на целых десять дней, я думала о Зальцбурге, но как-то так не особо серьёзно, из разряда «получится – хорошо, а не получится – значит, как-нибудь потом». Хотя побывать в городе Моцарта я давно хотела.



Итак, неожиданное путешествие в Зальцбург…

В общем, одним июльским венским вечером, когда я вовсю наслаждалась своим любимым городом, муж неожиданно спросил, когда же мы всё-таки поедем в Зальцбург. А то всё Вена и Вена, хочется и другие города увидеть. Ну ладно, один день решено было посвятить другому городу. Посмотрели расписание поездов, решили ехать рано утром. Билеты купили в вагоне, расплатились пластиковой картой. Кстати, внимание, оплатить на месте можно только картой с чипом, обычную проводник не взял. Хорошо, что у меня были с собой три разные карты, и одна как раз с чипом.
Благополучно приехали в Зальцбург и от вокзала отправились пешком в сторону Старого города. Можно было, конечно, сесть на автобус, но мы любим пешочком прогуляться, так можно больше увидеть разных городских деталей.
Так нам и повстречался дворцово-парковый ансамбль Мирабель, так как он расположен как раз по пути от ж/д вокзала к старому центру.
У парка есть несколько входов. Я не знаю, через какой вошли мы, но первой нам встретилась вот такая скульптурная композиция. Если не ошибаюсь, эта территория раньше считалась задним двором:


Итак, дам совсем немного справочной информации. Ансамбль Мирабель включает в себя дворец Мирабель и сад, считающийся самым красивым в Зальцбурге.
Первоначально построенный как роскошное частное поместье, с 1866 года дворец Мирабель является собственностью города и вход в него с того времени свободный для всех. Сейчас во дворце находится резиденция городского бургомистра.
Посещать парк Мирабель, наверное, лучше всего летом — обилие зелени, интересные фонтаны, украшенные скульптурами в древнегреческом духе, пруды, оранжереи и знаменитая аллея гномов (про которую я узнала, к сожалению, уже после поездки).

Вот так выглядит главная аллея Мирабель. На заднем плане величественно возвышается крепость Хоэнзальцбург. Слева – белый фасад дворца. И, естественно, много туристов:


Аккуратные фигурные клумбы из розовых и белых цветов:


Я фотографирую розовые кусты в нагрузку с туристами, а туристы фотографируют что-то в нагрузку со мной )))


Бассейн со статуей парящего Пегаса. Фигура Пегаса выполнена из меди. Мне эта скульптура в парке понравилась больше всего:


А вокруг живое море цветов – на клумбах, в маленьких цветочных горшках, в больших вазонах на постаментах. А за решёткой виднеется розарий:


Пойдём туда. На удивление, там почти не было туристов. А какой там стоял аромат!:




А это виднеется одна из башен Церкви Святого Андрея. До 1969 года церковь имела очень высокие башни-шпили, но во время реконструкции в 1969-72 годах их почему-то решили срезать. Сейчас остались лишь небольшие куполки с крестами:


Так приятно просто гулять по цветочным аллеям, а какие виды открываются из парка! Говорят, что парк Мирабель был специально так спроектирован, чтобы из любой его точки были видны крепость Хоэнзальцбург и Зальцбургский собор. Но самый лучший вид, мне кажется, открывается с его главной аллеи:


В центре этой аллеи находится восьмиугольный фонтан с четырьмя скульптурами, олицетворяющими четыре стихии, работы Оттави Мосто 1690 г.: Плутон, уводящий под землю Прозерпину; Геракл, поднимающий в воздух Антея; Парис, несущий по воде похищенную Прекрасную Елену; Эней, выносящий из огня Трои своего отца. Одна из этих скульптур видна в левой части фото:


А это вторая скульптура - «Парис похищает Елену». Стихия – вода:


Было замечено в парке и современное искусство:


Ещё одна клумба, на этот раз только с розовыми цветами:


А мы подошли к ещё одному входу-выходу, и прямо у ворот на земле увидели вот такую интересную композицию. Все аккуратно её обходили, а потом фотографировали:


Вид на вход в Мирабель уже со стороны улицы:


Очень не хотелось покидать парк, но нам столько ещё всего хотелось увидеть в этом красивом городе, так как вечером мы уезжали обратно в Вену.
И я загадала, что обязательно вернусь в Зальцбург как-нибудь летом и проведу здесь несколько дней. И тогда я выделю на посещение парка как минимум полдня, чтобы никуда не торопиться, а спокойно гулять и наслаждаться его красотой.

Недалеко от парка Мирабель на площади Макартплатц находится красивая церковь Святой Троицы:


Высоко над фасадом видны четыре скульптуры, три из которых символизируют человеческие добродетели - Надежду, Веру и Любовь, а четвертая божественную – Мудрость:


Но нас на Макартплатц больше интересовал дом под № 8, в котором с 1773 по 1780 годы жил великий Моцарт. Сейчас здесь находится музей-квартира семьи Моцарта с экспонатами, которые рассказывают о жизни семьи и истории этого дома. Мы в музей решили не идти, ограничились лишь внешним осмотром:


Заметили странную композицию в сквере прямо напротив Дома Моцарта. Называется «Кальдера», создана в рамках арт-проекта 2008 года, скульптор Энтони Крэгг. Она очень большая, под ней спокойно помещается взрослый человек в полный рост, проверено моим мужем:


Идём дальше по Шварцштрассе в сторону Старого города и набережной. Вот уже и отель «Захер Зальцбург» нам встретился. Значит, цель близка:


А это здание Зальцбургского государственного театра:


Вот мы и на набережной реки Зальцах. Очень понравилась установленная здесь в 1992 году скульптура «Велосипедист». Автор Лотте Ранфт:




Вид на другой берег реки. Там под навесами расположился сувенирный рынок, мы туда обязательно зайдём:


А на небе то солнце, то тучи. Погода менялась очень быстро. Вот такой получился «хмурый» вид на крепость, соборы и дома на набережной. Практически без цвета, и только трава всё также ярко зеленеет:


Как и во всех приличных городах, есть в Зальцбурге свой мост с замочками на счастье:



Замочков много, но и места для них ещё предостаточно, так что приезжайте и оставляйте здесь частичку своего счастья:




А это уже другой мост, без замкОв, но тоже пешеходный и с флагами:


А крепость Хоэнзальцбург везде, куда ни поверни голову:


Вдали, в конце Старого города, виднеется башня римско-католической церкви Мюльнер:



А здесь в кадр попали башни сразу нескольких церквей, и небо начинает проясняться, вот уже облака сменяют тучи:


Самое время заглянуть на сувенирный рынок с изделиями местных мастеров.
Но об этом я вам расскажу в следующий раз.
До встречи!


Рассказывала muranochka

поиск ru_travel



Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить


AUcommunes12 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетитьАвстрия входит в первую десятку стран по ВВП на душу населения. Жизнь австрийцев в основном благополучна и размеренна. Красота природы делает Австрию желаемой для каждого туриста. Стоит отметить, что привлекательными для путешествия являются не только крупные города, но и укромные коммуны. Самой популярной можно назвать Гальштат в федеральной земле Верхняя Австрия. Здесь уютные постройки расположены в труднодоступной альпийской местности. Наиболее известную часть поселка — прибрежную — можно увидеть на многих путеводителях Австрии.


(Всего 14 фото)
AUcommunes01 800x531 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить

Источник: supercoolpics.com
AUcommunes01 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
1. 6 место. Бад-Клайнкирххайм. (Bad Kleinkirchheim)
AUcommunes02 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
2.
AUcommunes03 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
3.
AUcommunes04 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
4. 5 место. Хайлигенблут. (Rene Rivers)
AUcommunes05 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
5. (Vladyslav Artyukhov)
AUcommunes06 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
6. (Tamas Neltz)
AUcommunes07 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
7. 4 место. Кримль. (Jason)
AUcommunes08 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
8. (Jason)
AUcommunes09 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
9. 3 место. Финкенберг. (Roman Boldyrev)
AUcommunes10 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
10. (atze67)
AUcommunes11 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
11. 2 место. Зеефельд. (Zoltán Vörös)
AUcommunes12 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
12. (CameliaTWU)
AUcommunes13 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
13. 1 место. Гальштат. (Douglas Sprott)
AUcommunes14 Самые красивые коммуны Австрии, которые стоит посетить
Наш кулинарный блог