Архив за » Июль, 2019 «

Паган — стародавня столиця однойменного царства

Автор:
Монголія з неймовірними просторами вражаючої незайманої природи – зараз один з найбільш модних туристичних напрямків. Цього року авторитетний міжнародний рейтинг включив її в ТОП-10 найяскравіших країн світу, рекомендуючи разом із Колумбією, Бермудами й Ефіопією до обов’язкового відвідування. 
 
Ця країна далеко не найбільш комфортна для відпочинку, але надзвичайно цікава і колоритна. Для європейця – це просто неймовірна цивілізація, і поїздка туди – на кшталт екстремального туризму. Про свій незвичайний досвід подорожі у Монголію нам розповів телеоператор Павло Петрушко.
Я перетинав кордон з Монголією, рухаючись автотранспортом. Це абсолютно віддалена країна. З-поміж авіаперевізників тут мають дозвіл лише двоє – китайський і монгольський, решта, виходить, як чартери. Унаслідок цього ціни на перельоти туди дуже високі. Та все одно туристи їдуть, особливо машинами, навіть влаштовуючи, наприклад, ралі на далекі відстані.

Сухе-Батор був першим містом, в котре я потрапив. За мірками Монголії воно доволі велике. У Сухе-Баторі, як і у більшості міст, зведено монументальні пам’ятники комуністичним лідерам, що несуть дух комунізму. Мені здається, що місцева особливість – це така собі консервація часу. Територія Монголії і у прямому, й у переносному сенсі відділена від цивілізації, оточена дикими землями. Ось, наприклад, заходиш у буфет (по-іншому не назвати), а там одинока «Пепсі» виставлена якимось досягненням, як у нас 1991 року.
Від кордону до столиці я їхав ніч поїздом. В Улан-Баторі знайшов гест-хаус, котрий був повністю заповнений мандрівниками з різних куточків світу.Фото pbs.twimg.com
В Улан-Баторі є райони з цілком сучасною архітектурою і цивілізацією. Але при цьому є й ті, котрі повністю складаються з юрт. Не кажучи вже про те, що сільська місцевість – це виключно юрти.
Ця будівля займає стандартну ділянку землі квадратної форми приблизно у 8-10 соток. Ця земля у приватній власності, але на ній заборонено будувати. Там просто стоїть юрта і, як правило, якийсь примітивний позашляховик. Юрта – це круглий намет, тобто вона розкладається. По суті, її збирають на заводі, на конвеєрі, як туристичний намет, і продають у готовому вигляді. Людина не будує дім, а купує собі готовий. І в цьому домі немає навіть підлоги. На землю, оточену юртою, монголи кидають дошки, на дошки – шкури, на шкури – килими чи просто килими у кілька шарів. У центрі розводять вогнище для обігріву.
Розмір житла залежить від достатку власника і складу його сім’ї. Звичайна юрта має близько 8-9 метрів у діаметрі, велика – 12. Є більш нові з брезенту, гуми, а є старого формату, зроблені із шкур із дерев’яними кілочками.
І ось більшість монголів на постійній основі так і живуть, навіть узимку. Не те, щоб це було комфортно, просто у них інший підхід до життя, ніж у європейців.Фото wildernesstravel.com
В Улан-Баторі є й громадський транспорт – тролейбуси. Так от існують такі маршрути, в котрих вони їдуть ґрунтовою дорогою серед юрт. Асфальт у Монголії – це взагалі рідкість, хай він навіть дуже битий чи в ямах. Але наявність будь-якого покриття – це круто.
Це споконвічна країна кочівників. Загалом стиль життя зберігся і до наших днів. Деяка частина місцевих жителів так і кочують по Монголії з юртами. Чому? Наприклад, худоба з’їла всю рослинність в окрузі – і люди пересуваються на нове місце зі своїм господарством.
Клімат у Монголії різко континентальний – найжорсткіший, який тільки є. Країна дуже віддалена від океану, тому й еталонний континентальний клімат. Узимку морози в 30-35 градусів. А літо надзвичайно спекотне і задушливе.
Країна малобюджетна. Тут все дуже дешево. Тому машину можна орендувати навіть з водієм. Жодних мережевих компаній з оренди авто я не зміг знайти: скоріше за все, їх тут немає взагалі. Тому можна тільки у приватному порядку домовлятися з місцевими. Ціна за тиждень оренди з паливом і т. д. вийшла менш ніж 200 доларів.
Я якось зупинявся в сільській місцевості в юрті (під час подорожі країною на такій от орендованій машині). І був шокований тим, як тут готують їжу. У будівлі є примітивна пічка – щось на кшталт буржуйки. Хоча буває, що страва і просто на вогні готується: на вогонь кидають камені, на камені – шматки м’яса з картоплею чи ще з якимись овочами.
От монгольський суп – це просто якесь вариво, рідота такого приблизно сірого кольору. Поставили воду у величезному казані на вогонь, кинули всі види м’яса, які є – словом, все, що було на кухні, ще щедро жиру долили, перемішали – і ось тобі суп. Можливо, і є якась технологія, але з боку все виглядає так – як вийшло, так і вийшло. Приблизно так готують і в кафе – кухні, як правило, відкриті.6d078fea3cd54da1ee2accb722e7e934.jpg
Фото pinterest.com
Якось я замовив у закладі чай. Мені принесли теж доволі дивну суміш: чай у ній, звичайно, є, але є ще молоко, сіль і тваринний жир. Подають напій із шматком хліба.
Узагалі все, що можна поїсти у Монголії, – це національна кухня. Якісь мережеві європеїзовані заклади у великих містах є, але це дивина – дуже рідко зустрінеш. Причому м’ясо там все-таки добре готують. Десятки видів страв. Але загалом, на європейський погляд, вони все ж мають не надто привабливий вигляд.
Спочатку це незвично, але потім, якщо не поїсти пару днів, то все здається доволі смачним. І врешті-решт навіщо вередувати? Люди місцеві не помирають – і я виживу. Так, до речі, їдять руками майже всю їжу. Але якщо дуже попросиш прибори – тобі знайдуть, якщо ти десь у місті.
В Улан-Баторі я пішов до шамана. Там є диференціація їхньої ієрархії за кольорами – я був у синього шамана. У нього величезна пафосна юрта – приблизно у 100 квадратних метрів площею. У юрті є й охорона, і камери відеоспостереження, і постійний 3g. У шамана секретар і помічниця. Перший слідкує за сейфом з грошима і записує клієнтів з їхніми побажаннями. Сам шаман завжди просто сидить у своєму кріслі. Очі в нього завжди заплющені, і він видає рівномірний звук. Вважають, що він в астралі. До нього стоять великі черги. Люди приходять, приносять великі дари – їжу, гроші, двометрові м’які іграшки. Як проходить процедура? Приходить клієнт, відраховує плату секретареві, презент, далі за списком іде прийом: клієнт просто сідає поруч на спеціально відведене місце. Шаман навіть нічого не каже – сидить як сидів. Це триває хвилин десять.Mongolia-2016-221_feat.jpgФото timetravelturtle.com
І все ж є у Монголії і звичайні туристичні пам’ятки – усі вони зосереджені у столиці та її околицях. Центральна площа Улан-Батора – це площа Чинхісхана, увінчана величезним однойменним пам’ятником їхнього легендарного правителя. Довкола – кілька музеїв, елітні райони з кількома дорогими ресторанами і пабами. Хочете побачити все місто як на долоні – піднімайтеся на меморіал Зайсан. Неподалік від нього – парк Будди. Також цікаво буде відвідати буддійський монастир Гандантегчілен – релігійний центр країни. Чи «Віва-Сіті» з відкритим театром – модний сучасний район, перші поверхи якого зайняті ресторанами і брендовими магазинами.
Головне фото twitter.com
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Паган — стародавня столиця однойменного царства


Паган - стародавня столиця однойменного царства

Паган - головна визначна пам'ятка М'янми і столиця першого держави на території Бірми. У період розквіту на місцевих полонинах було збудовано більше десяти тисяч релігійних споруд, до наших днів дійшло близько двох тисяч стародавніх буддистських храмів різного ступеня збереження.

 
На початку цього місяця ЮНЕСКО офіційно проголосила стародавнє місто М'янми Паган (Баган) об'єктом Всесвітньої спадщини.
19 фото
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Більше 3500 стародавніх буддійських пагод, храмів та інших релігійних споруд займають приблизно 16 кв.міль Старого Багана. (Фото Keren Su):
Паган - стародавня столиця однойменного царства


Більшість споруд було побудовано 800-1000 років тому, коли Баган був королівської столицею.Паган - стародавня столиця однойменного царства
Місто знаходиться на сухому плато вздовж східного берега річки Іраваді, 145 км на північний захід від Мандалая, недалеко від міста Чаук в окрузі Магуе. (Фото Chan Srithaweeporn):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
В даний час на місці стародавнього міста знаходиться археологічна зона з тисячами пагод, храмів, ступ, монастирів. (Фото Andreas Zeitler):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
На роботі. Видніється пошкоджений землетрусом храм. (Фото Hkun Lat):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Зарослі пагоди в Старому Багану. (Фото Benjawan Sittidec):
Зарослі пагоди в Старому Багану
Руїни Пагана займають площу близько 40 км². (Фото Danita Delmont):

Паган - стародавня столиця однойменного царства
(Фото Natapong Supalertsopho):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Дамаянджі є найбільшим храмом в Пагані і побудований як подобу храму Ананд. (Фото Ye Aung Thu):
Дамаянджі
У 2016 році в регіоні стався землетрус магнітудою 6.8, що зруйнував 185 стародавніх будівель. (Фото EyesWideOpen):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Реставраційні роботи тривають. (Фото Andreas Zeitler):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
(Фото Ye Aung Thu):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
(Фото Nickolas Warner):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
(Фото Martin M303):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Туристи. (Фото EyesWideOpen):
Паган - стародавня столиця однойменного царства

(Фото Math Norm):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Масивний і величний храм Татбінью - це найвищий храм Багана. Він знаходиться на захід від храму Ананда, в межах міських стін, на північ від воріт Тог. Висота Татбінью становить 61 метр, довжина кожної сторони - 58 метрів. Він був побудований близько 1150 року в період правління короля Алаунсіту. (Фото Alexander W Helin):
Масивний і величний храм Татбінью
(Фото Ye Aung Thu):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
(Фото Bule Sky Studio):
Паган - стародавня столиця однойменного царства
Також дивіться:
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Бузлуджа — привид болгарського минулого


14


Бузлуджа - привид болгарського минулого, стоїть на однойменній вершині Балканських гір. Будівля будувалося 7 років, і в масштабних роботах взяло участь більше 6 000 робочих і 20 провідних болгарських художників.


20 фото
00
Фотографії та текст Марата Дюпрі
В даний місце я хотів потрапити ще дитиною, коли я і подумати не міг про те, що коли-небудь зацікавлюся фотографією і подорожами. Але, як це зазвичай буває, щоденні турботи поступово витісняли враження від перегляду картинок в моїй голові, і це місце надовго кануло для мене в безвість. Але, прочитавши нещодавно новина про те, що цієї будівлі може скоро і не стати, я став в
поспіху збирати команду.
В результаті чотири мандрівника з Лозанни, Києва, Санкт-Петербурга і Москви рушили до нього-мабуть, самому дивовижному місцю, де мені коли-небудь доводилося бувати.
До цього я вже двічі відвідував Болгарію - лежав на пляжі і займався байдикування. Я тоді й гадки не мав про те, що в цій країні може бути настільки цікавий і в прямому сенсі унікальний об'єкт! Мабуть, абсурдним було і наше рішення затриматися в Болгарії всього на 2 дні - у всіх було повним повно справ, та й у мене на носі була церемонія вручення дипломів. Летіти в іншу країну заради однієї мети - це може здатися безрозсудним, але я був упевнений, що видовище вразить мене до глибини душі. Ми виїхали рано вранці з хостела і під палючим сонцем впевнено рушили до мети. Симпатичний пейзаж:
01


Недалеко від монумента ми зупинилися біля пам'ятника полеглим солдатам. На жаль, я не запам'ятав, в якій битві вони віддали свою батьківщину життя. До слова, в Болгарії повним повно таких пам'яток, і всі вони виглядають переконливо:02
Коли нас почала долати втома, на вершині гори ми все таки побачили те місце, заради якого все це і затіяли. Забутий монумент гордовито височів над тими, хто вирішив приїхати до нього і відчути велич моменту. Але, як виявилося, ми були тут не одні - галявини облюбували дикі коні, які не дуже-то звикли фотографуватися:-)
03
Вирішив задурити над обробкою, щоб хоч якось передати тиск пам'ятника на наш розум 😉
04
Поняття не маю, чому настільки велична будівля виявилося покинутим. Аналогів такого будинку немає ніде в світі. Будучи колись будівлею болгарської комуністичної партії, воно вселяло громадянам думки про те, що в їхній країні і їхніх життях все буде добре. Зараз ця будівля залишилося забутим, і лише деякі мандрівники приїжджають сюди, неабияк поламавши голову над маршрутом. Випадкових перехожих тут немає.
Що і треба було довести - все виходи виявилися закриті і замуровані-періодично сюди приїжджають ремонтники, яким небайдужа доля Бузлуджа, і забивають \ заварюють всі можливі входи і виходи. Але вхід можна знайти завжди:-)
05
Коли ми потрапили всередину, то ще довго не могли культурно висловити своє захоплення. Те, що я так часто бачив на фотографіях, тепер було прямо перед моїми очима. Складно описати, що я тоді відчував. З одного боку, мене розривало почуття захоплення, радості, задоволення, а з іншого боку я прекрасно усвідомлював, що ще однією мрією стало менше, первинно набуті емоції вже ніколи не будуть схожі на емоції, які я можу випробувати при другому відвідуванні місця, крім щемливого почуття ностальгії.
06
Крім будівлі у формі тарілки НЛО, у Бузлуджа була ще 70-метрова стела, в яку ми дуже довго шукали вхід. Майже на самому верху ми зустрілися з ще одним привидом минулого - п'ятикутною зіркою, якій хтось нарочито вибив шибки в конкретних місцях. А може, не міг вибити, і скла обсипалися самі? Символічно, звичайно:
07

Ми вилізли на самий верх якраз під захід. Видовище захоплювало дух! Здавалося, ми були абсолютно одні, а час немов завмерло, як і в цьому богом забутому місці:
08
Найбільше я люблю спостерігати за трьома речами: за інструктажем з техніки безпеки на борту літака, за тим, як сміється і посміхається мама, і за тим, як далеко обертаються вітряки. Взявши за звичку уособлювати неживі предмети з живими людьми, споглядання обертаються вітряків переростає в дійсно цікаве видовище - можна розгледіти, що незважаючи на гадану ідентичність, всі вони обертаються по-різному, але одне в них не відрізняється: це як би відстороненість від усього того, що відбувається. Будь-яке, на перший погляд нудне видовище, в міру своєї фантазії можна перетворити в цілу виставу. А якщо спостерігати за цим на грандіозному покинутому об'єкті, то все це набуває якийсь дивовижний, гротескний розмах.
09
Гори нездійснених надій ... Вдалині можна побачити ще один монумент - Шипку. Але, на відміну від Бузлуджа, і на мій подив, місцеві жителі ходять тільки туди. Місце дуже відвідуване:
10
Справа наближалася до ночі. Ми приготувалися до нічній зйомці об'єкта, а також до ночівлі на вершині гори:
11
Вночі це місце виглядає дійсно моторошно. В ту ніч світив повний місяць, далеко горіли вогні населених пунктів, десь вовки вили на місяць, а ми вчотирьох стояли біля підніжжя і, не в силах підібрати потрібні слова, продовжували знімати і перейматися атмосферою цього місця. Але, як з'ясувалося пізніше, в цю ніч ми були не одні.
12
Пізніше ми пішли всередину будівлі, щоб розставити в віконцях свічки. Це було дуже страшно - пересуватися практично в непроглядній пітьмі. Ми не тільки поринули в світ темряви і звуків, а й ще більше перейнялися атмосферою будівлі :-)Промені ліхтарів раз у раз вихоплювали портрети на стінах, а через віконця можна було бачити повний місяць ... Пишу це, і згадую цю чудову ніч, ніби все це було вчора:
13


Тепер настав час сну, так як у нас залишився всього один день для того, щоб з'їздити в ще одне цікаве місце. А тепер-найцікавіше і курйозне. Я вже почав занурюватися в глибокий сон, коли раптом дуже чітко почув біля себе чиєсь шалений подих. Від страху я не захотів відкривати очі, думаючи, що це всього лише страшний сон. Але коли дихання почастішало, я відкрив очі і з подивом виявив, що близько нас тупає табун (!!!) коней! Мабуть, їх залучили непрохані гості на цій горі, господарями якої є. Далі вони поскакали кудись вниз, і лише зловісний світло місяця висвітлював їх фігури ... Прокинувшись в 6 ранку найпершим, я пішов до будівлі, і знову побачив їх :-))14
Як то кажуть, коли в якомусь місці пропадає життя, то першими в ці місця повертаються тварини. Бузлуджа - не виняток. Коні явно були нам не раді:
15
На жаль, вандали не обійшли стороною і цю будівлю. Все розписано, кругом валяється сміття. Сумне видовище:
16
Ми вирішили ще раз залізти всередину, щоб познімати нутрощі вже з нормальним освітленням. Однак, в цій будівлі завжди буде темно. Портрети Маркса, Енгельса і Леніна:
17
Ці кадри роблять все, хто там виявиться. Бо складно відмовитися від такого непереборного бажання сфотографуватися на тлі будівлі, яке незабаром може і не стати:
18
Але це місце відоме не тільки будівлею у формі тарілки нло і стелою. Біля підніжжя монумента є ще один пам'ятник!
19
Так закінчилася Бузлуджа, яка знущально посміхнулася нам, побачивши, як машина повільно, але вірно, їде геть. Пройде день, і вже інші шукачі пригод будуть захоплюватися від масштабів будівлі-привида. Ми не стали винятком із правил. Подейкують, що незабаром будівлю відреставрують. Також зараз ходять чутки про те, що абсолютно ВСІ лазівки замурували. Не знаю, можливо і так.
Видовище дійсно вразило мене. Я побачив те, що хотів побачити, і навіть більше. Атмосфери додала і ночівля прямо біля Бузлуджа.
Також дивіться статтю « Футуристичні військові меморіали колишньої Югославії ». А бажаючі познайомитися з усіма незвичайними, таємничими і закинутими місцями, можуть пройти по тегу « Привиди ».
20
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Намібія. Мертве болото

 
Намібія.  Мертве болото
Дедвлей перекладається, як «мертве болото». Дивне поєднання утворене з англійської та африкаанс. Плато з білої глини, оточене величезними дюнами. Найбільше це схоже на дивне кладовище. Тільки замість могильних хрестів - мертві дерева ...


14 фото
Намібія.  Мертве болото
Фотографії та текст Дмитра Черкасова
1. Долина сформувалася завдяки розливу давньої річки через рясні дощі, тому тут сформувалися невеликі озера. Потім клімат змінився, і дюни наступаючої пустелі остаточно перекрили доступ води сюди.
Намібія.  Мертве болото


2. Рослини загинули, і життя завмерло. Але через невисоку вологості скелети дерев не згнили остаточно і продовжують стояти, чорні від безжального сонця.Намібія.  Мертве болото
3. Розмір навколишніх дюн можете оцінити по цій фотографії. Найбільша з них називається «Великий Татко» ( «Big Daddy»). Висотою вона близько 400 метрів. Якщо є бажання, то на її вершину можна піднятися. Хоча, звичайно, саме приголомшливе видовище очікує вас у підніжжя.
Big Daddy
4. Деяка пустельна рослинність все ж таки присутня в цій мертвій долині.
Намібія.  Мертве болото
5. І хоча дивлячись на це здається, що тут уже сотні років не було дощу - це не так. Подекуди можна знайти свіжі сліди в глині. Значить іноді тут бувають невеликі опади.
Намібія.  Мертве болото
6. Вік тутешніх дерев оцінюють приблизно в 500 років.
Намібія.  Мертве болото
7. Долина дуже фотогенічна. Її постійно знімають і кінематографісти і фотографи. Якщо вірити вікіпедії, тут знімали «Клітку» з Дженіфер Лопес у головній ролі. Вибачте, якщо помилився - я не дивився цей фільм. Ну і туристи, звичайно ж, постійно роблять тут мільйони «Селфі».
Намібія.  Мертве болото


8. А у нас вийшли дуже своєрідні знімки, оскільки, як я вже говорив раніше, день видався несподівано хмарним.Намібія.  Мертве болото
9. На жаль познімати тут вночі просто так не вдасться. Національний парк закривають із заходом. І перебувати тут вночі незаконно.
Намібія.  Мертве болото
10. Хоча деяким це вдається. І фото нічного неба в цій місцевості виходять просто фантастичними. Мрію ще раз повернутися сюди, щоб зняти нічний південне небо в цій дивовижній долині.
Намібія.  Мертве болото
11. Але й так пейзажі тут дивовижні.
Намібія.  Мертве болото
12. Практична порада: якщо навколо надто багато народу - просто почекайте. Вас ніхто не жене, і через деякий час ви зможете спокійно познімати долину. Туристам досить швидко набридає бродити по долині, і скоро навколо вас нікого не залишиться.
Намібія.  Мертве болото
13. Такий ось «Марс» є у нас на Землі, в самому серці пустелі Наміб .
Намібія.  Мертве болото
14.
Намібія.  Мертве болото
Також дивіться « Сафарі в Калахарі » і « Планета Земля з космосу ».
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Стамбул, сердце Царьграда


DSCF5926.jpg
Знакомство со Стамбулом у меня вышло ярким - интереснейшая транспортная система, колоритный и комфортный район Кадыкёй, Босфор, Мраморное море... Но рано или поздно настаёт время знакомиться с обязательными каноническими достопримечательностями.


 Как они выглядят я знал заранее, просмотрев 100500 фоток в интернете, а дух подобных мест отлично знаком по Петергофу, Эйфелевой башне или пражскому Граду. Признаться, шёл сюда даже с лёгкой неохотой. Но с другой стороны, побывать в Стамбуле и не увидеть Айя-Софью или дворец Топкапы вообще как-то дико. Это пусть и засиженные и опошленные туриндустрией, но всё-таки шедевры искусства и сокровища истории. И уж если покопаться, то и в толпе зевак с селфи-палками можно разглядеть что-нибудь интересное. В общем, сегодня самый что ни на есть центр Константинополя, но и не без деталей.


1. В центр Стамбула мы приехали на уже привычной Marmaray. У одного из выходов станции Sirkeci, который мы почему-то сочли самым близким к дворцу Топкапы, стоит красивая мечеть:
DSCF5921.JPG

2. И открывается прекрасный вид на Айя-Софию. Станция Sirkeci, кстати, одна из самых (если не самая) глубоких в Стамбуле. На каждой станции здешнего метро есть лифты на всём протяжении подъёма, что очень удобно, когда ты с коляской. На Sirkeci лифт идёт туда-обратно так долго, что у его дверей скапливаются длинные очереди. Увидев такую, мы плюнули и, тренированные суровым московским метро, пошли на эскалатор. Их на Sirkeci придётся преодолеть аж четыре подряд, и вот надо было так случиться, что именно этим утром самый длинный из них сломался на ходу. К счастью, мы не попадали, но переть пешком по длинной крутой лестнице с коляской и ребёнком на руках оказалось не очень весело. Тем более что никаких объявлений не было, и казалось, что он может тронуться в любую минуту.
DSCF5926.jpg

3. Довольно быстро мы вышли на одну из главных улиц центра Стамбула - Alemdar, по которой, несмотря на её узость, толпами маршируют туристы со всего света. Вдоль неё тянутся внушительные стены с мощными башнями. Это не легендарные стены византийского Константинополя (их я показывал в прошлой части), а всего лишь ограда бывшей резиденции османского султана, призванная защитить его от шума и суеты огромного города:
DSCF5940.jpg

4. В составе стены - изящный павильон Алай, с которого султан мог взирать на улицу и понаблюдать, например, за каким-нибудь парадом или смотром. Сегодня вдоль стен проходит линия основного и единственного (если не считать ретро-маршруты) трамвая Стамбула. Именно на нём сюда удобнее всего добраться:
DSCF5936.JPG

5. Напротив - ворота, ведущие в официальную резиденцию мэра Стамбула. А когда-то там заседал не глава города, а великий визирь Османской империи. С какого-то времени именно здесь, а не у султана, решались важнейшие вопросы турецкого государства. И именно благодаря этим воротам правительство империи стали называть Блистательной Портой (франц., Sublime Porte - Высочайшие ворота):
DSCF5942.jpg

6. По соседству - красивая мечеть Zeynep Sultan XVIII-го века:
DSCF5956.JPG

7. А уже через дорогу - вход в парк Гюльхане. Это большой и, вероятно, главный по значимости парк Стамбула, предместье дворца Топкапы, а когда-то - и его неотъемлемая часть. В апреле в Стамбуле проходит "фестиваль тюльпанов". Весь город, а особенно парки, засажены этими цветами. Красота:
DSCF5970.JPG

8. Центр Стамбула усыпил красотой и уютом. Пока шёл от метро до Топкапы успел расслабиться. А вдруг там и внутри так же хорошо?
DSCF5979.JPG

9. Но попадание в первый двор Топкапы рассеивает эти заблуждения. Очередь в кассу тянется широкой змейкой на сотню метров, и чтобы попасть дальше, нужно всю её отстоять. Хотя вообще обход есть: в т.н. VIP-кассе билет можно купить в два раза дороже, но зато без очереди. Хороший бизнес! Ради такого очередь можно и искусственно создать.
DSCF5999.jpg

10. В первый двор вход свободный - здесь находится касса и очередь к ней. Билет нужен для попадания во второй двор через ворота с прошлого кадра и далее. Исторически, кстати, первый двор также был открыт для всех посетителей, а вот дальше попасть нельзя было ни по какому билету - только в соответствии со статусом или по долгу службы.
DSCF6013.jpg

11. К счастью, очередь, процентов на 40 состоявшая из русскоязычных, двигалась нормально. Не Китай точно, хотя в первые минуты, когда видишь её со стороны, в памяти сразу всплывают жутковатые воспоминания о туристической Поднебесной. Во втором дворе расположен кухонный замок - огромная система помещений, где хранили и готовили пищу для султана и его свиты:
DSCF6017.JPG

12. Ещё один момент, который смазал наше посещение дворца, - значительная часть его фасадов и помещений находилась на ремонте, так что всё было завешано лесами и строительными полотнами. Полюбоваться на султанское великолепие и роскошь во многом не вышло.
DSCF6026.jpg

13. Топкапы - классический дворец-музей. Большая территория с роскошными постройками, толпы туристов, экспозиции разной степени интересности в каждом здании и попытки администрации придать всему этому побольше значимости и пафоса. У каждой второй дырки в стене будет информационная табличка о том, что тут делал султан, сдобренная красивыми легендами и жестокими подробностями. Не умаляя красоты и исторической значимости дворца надо сказать, что любая возможная историческая атмосфера тут рассеяна музейностью и официозом. Красиво, да. Полюбоваться можно. Но в душу не западает.
DSCF6035.jpg

14. Да и историческая значимость Топкапы на фоне многих других достопримечательностей Стамбула хромает. Построен в конце XV-го века, т.е. уже при османах, что по меркам этого города просто новодел. Действовал как резиденция султанов, а с XIX-го века работает в нынешнем формате, как музей.
DSCF6045.JPG

15. Входной билет в дворец Топкапы даёт право на осмотр всех экспозиций, которых тут великое множество, кроме одной - гарема, построенного несколько позже остальных объектов и переполненного различными комнатами, помещениями и декором. В него нужно приобретать отдельный билет, но в той же кассе, в первом дворе. Если зашёл в Топкапы, не купив билета в гарем, то выйти обратно за ним, если вдруг очень приспичит, уже не получится.
DSCF6061.JPG

16. Но есть своя засада и для тех, кто купил билет. Добравшись до третьего двора, где расположен вход в гарем, они обнаружат отдельную огромную очередь, чтобы попасть внутрь. Увидеть её при покупке билета нельзя. Мы не стали брать билет в гарем и, при виде этой очереди, сильно тому обрадовались.
DSCF6059.JPG

17. Мне больше всего понравился четвёртый, самый дальний двор Топкапы. Тут просторно и людей как-то меньше. Неужто не все доходят?
DSCF6079.jpg

18. А ещё тут смотровая площадка с отличными видами на Босфор. Людей хватает, но пробиться к краю вполне реально.
DSCF6071.jpg

19. Есть мечеть Sofa camii XIX-го века:
DSCF6070.JPG

20. И несколько изящных павильонов в характерном османском стиле:
DSCF6127.jpg

21. За парапетом видно дальний конец парка Гюльхане и его главную достопримечательность - Готскую колонну. Это хорошо сохранившийся памятник ещё римской эпохи (III-го века), названный, предположительно, в честь одной из побед римлян над готами. Спуститься из двора Топкапы в парк отсюда нельзя:
DSCF6137.JPG

22. Багдадский павильон:
DSCF6161.jpg

23. Терраса Sofa-i Hümâyun, предваряющая зал обрезания:
DSCF6165.jpg

24. Её галерея:
DSCF6179.jpg

25. В иных местах чувствуешь себя в магазине плитки:
DSCF6180.JPG

26. Здание Дивана - одного из высших органов власти Османской империи:
DSCF6216.JPG

27. Вход внутрь:
DSCF6206.JPG

28. Конные полицейские в Топкапы нужны, такое ощущение, больше для фотографий с туристами, нежели для контроля за порядком:
DSCF6221.JPG

29. В первом дворе Топкапы расположена древняя церковь Айя-Ирина, в прямом и переносном смысле находящаяся в тени Софийского собора. Две этих древнейших византийских святыни являются практически ровесницами, т.к. отстроены в 532-м после одного и того же пожара. Но преимущество Айя-Ирины в том, что она одна из немногих сохранившихся византийских церквей ни разу не использовалась в качестве мечети:
DSCF6232.JPG

30. Главный вход в Топкапы - ворота Bab-ı Hümayun (часто - Имперские ворота), ведущие от Софийского собора в первый двор. Их можно преодолевать бесплатно. Мы зашли в другом месте, а выходили как раз здесь:
DSCF6243.JPG

31. У ворот, с внешней стороны, - фонтан Ахмеда III. Вообще в нашей терминологии османский фонтан - это скорее гибрид бювета, рукомойника и киоска. У него и название своё есть, редко используемое в русском, - себиль. Решётки по углам, например, предполагают наличие внутри человека, который бы раздавал / продавал напитки и пищу. И такого рода фонтанов в Стамбуле немало. Например, один уже был выше, на фото №6.
DSCF6248.JPG

32. Ещё один участок стены Султана, которую мы уже видели на фото №3. Здесь она от Имперских ворот спускается к Мраморному морю:
DSCF6250.jpg

33. Интересно отношение турок к византийским древностям. Их вроде бы не трогают, не ломают, но и не следят за ними. Отличный пример - Феодосиевы стены, которые я показывал в прошлой части. Хотя ресурсы и смысл в уходе есть - европейским и китайским туристам тысячелетние стены были бы даже интереснее османских дворцов. Но следят тут только за парой-тройкой знаковых объектов, да за церквями, которые стали мечетями. А так - по городу можно найти развалины и руины возрастом почти две тысячи лет, которые разве что на дорогах в виде обломков не валяются. В самом-самом центре Стамбула, между Айя-Софией и Топкапы, - руины византийского большого дворца, порушенного при строительстве мечети Султанахмет. Стоит огромный такой пустырь за жиденьким заборчиком, замусоренный, заросший, с бегающими по нему собаками. Если не знать, что это, можно и мимо пройти.
DSCF6268.JPG

34. Айя-Софья впечатлила посильнее Топкапы. Именно она скорее является главной достопримечательностью Стамбула, и те же очереди на вход и кассу тут также присутствуют. Напомню, сегодня гигантская церковь, побывавшая и христианской, и мусульманской, работает как музей.
DSCF6336.JPG

35. Но ощущения здесь всё же несколько иные, нежели в Топкапы. Во-первых, это для многих не просто красивое старое здание, но религиозная святыня. Для кого-то - поруганная, для кого-то - символизирующая примирение Запада с Востоком. Во-вторых, в силу её громадных размеров и внутреннего пространства, тут гораздо свободнее и вполне можно в спокойной обстановке осмотреться и предаться мыслям.
DSCF6587.jpg

36. А они тут лезут, ещё как. Да и не могут не лезть в огромном храме возрастом пару тысяч лет, где на одних стенах сквозь штукатурку проглядывают фрески с ликом Христа, а на других - висят цитаты из Корана, а в иных помещениях турки торгуют сувенирами.
DSCF6595.JPG

37. Коты гуляют по бывшему алтарю:
DSCF6569.jpg

38. Здесь возникает масса вопросов относительно моральных прав устраивать тут мечеть или музей, молиться тут Аллаху или Иисусу, должен ли тут кто-то платить и каяться. А может наоборот, туркам надо сказать спасибо, что сохранили храм? Далеко не во всех христианских странах святыни такого возраста дожили до наших дней. А ответов нет. И не будет, очевидно. Кто сильнее, тот и прав.
DSCF6600.jpg

39. Во дворе Святой Софии - ещё один роскошный османский фонтан-себиль:
DSCF6537.JPG

40. А вот древний ипподром, сердце византийского Константинополя, турки уничтожили без стеснения. Потребовалось им это для строительства гигантской мечети Султанахмет, известной также как Голубая мечеть, благодаря своему внутреннему убранству. Она стоит всего в паре сотен метров от Айи-Софьи и во много повторяет её формы. Никем и не скрывалось, что при строительстве архитектор вдохновлялся именно соседним византийским зданием, а иные и вовсе говорят, что Голубая мечеть была построена как бы в пику Софийскому собору, который так и не смог стать для мусульман по-настоящему своим. Но как бы то ни было, возвышающиеся над Босфором Султанахмет и Айя-София, у которой по-прежнему стоят минареты, образуют главный и самый узнаваемый вид Стамбула.
DSCF6343.JPG

41. Пространство между Софийским собором и Голубой мечетью - это главная площадь Стамбула, Султанахмет. Здесь располагался константинопольский ипподром, сегодня узнаваемый разве что по вытянутой форме и размерам:
DSCF6377.JPG

42. Впрочем, один-единственный кусок древнего ипподрома всё же сохранился, на удивительно запущенных задворках центральной площади города. Я его нашёл совершенно случайно, т.к. ни в каких путеводителях он особо не фигурирует. Покажу в следующей части. А пока же останемся на площади, мы всё же центр сегодня осматриваем.
DSCF6403.jpg

43. С одной стороны площадь ограничивают бани Роксоланы - первый хаммам Стамбула, работающий одновременно для обоих полов (хотя помещения для мужчин и женщин всё равно разные). Построен в 1556-м по заказу жены Сулеймана I Роксоланы - личности в османской истории, вероятно, более известной в массах, нежели даже сами султаны. Излюбленной деталью её биографии является её происхождение: откуда-то из Восточной Европы, чуть ли не с Украины.
DSCF6354.jpg

44. Даже на главной площади Стамбула нашлось место роскошному деревянному особняку:
DSCF6368.JPG

45. Здесь, как ни странно, сохранились значимые артефакты византийской эпохи - обелиски Египетский и Константина...
DSCF6406.JPG

46. ... и змеиная колонна. Всё это древние памятники, некоторые ещё и из довизантийской эпохи, устанавливавшиеся на разделительном барьере ипподрома.
DSCF6659.jpg

47. Дополняет их "Немецкий фонтан" XIX-го века - подарок Стамбулу от Германии. По злой иронии (вряд ли такой сложный умысел был) в 2016-м в результате теракта тут погибли 12 немецких туристов. И вроде бы Стамбул такой насквозь туристический город, а напряжённость определённая тут чувствуется. Нигде в России в обычное время, вне всяких митингов и массовых мероприятий, я не видел силовиков в полном обмундировании и с оголённым автоматическим оружием. Здесь же они у каждого сколько-нибудь важного объекта.
DSCF6427.jpg

48. Голубая мечеть, построенная в начале XVII-го века, сегодня главная в Стамбуле. К туристам тут давно привыкли - по совместительству она является также и одной из топовых достопримечательностей. Вход свободный, но только в определённые часы, в зависимости от времени проведения намаза. Табличка с графиком висит при входе. Для туристов - своя дверь, для молящихся - своя. Дресс-код, само собой. Женщинам выдают платки и что-то наподобие юбки, которые надо сдать при выходе. Обувь нужно снять. Можно оставить в ячейке у входа, можно взять с собой в пакете. Одноразовые пакеты также предоставляются.
DSCF6627.jpg

49. Но в итоге все всё равно оказываются в одном помещении. Запах от сотен ног в носках, само собой, соответствующий. Здесь нам тоже не повезло - мечеть находилась на какой-то реконструкции так, что половина внутреннего великолепия была закрыта стенами и строительными лесами. Из-за обилия туристов не возникает ощущения нахождения в религиозном месте.
DSCF6639.JPG

50. Туристам доступна совсем небольшая площадь внутри. В основном везде стоят таблички "Гостям дальше нельзя", как на фото. Впрочем, как видно, многие мусульмане, пользуясь свои религиозным положением, заходят туда вовсе не с намерением помолиться, а с вполне туристической целью:
DSCF6646.jpg

51. Один важный элемент стамбульского быта, который не увидишь на фото, - тут курят все и повсеместно, независимо от пола и возраста, а главное - везде. Стены пропитаны табачным дымом, дышать порой не очень приятно. Если у кого аллергия на это (слышал, бывает), то Стамбул может показаться не слишком приятным местом. Но при том, почти все помещения ароматизируются каким-то сугубо местным веществом, от чего Стамбул проще всего узнать по запаху.
DSCF6327.JPG

52. Через дорогу от площади Султанахмет, около старой водонапорной башни с прошлого кадра, стоит небольшой каменный столп. Это остаток римской арки «Милиариум Аурелум» (Золотая миля), знаменующей начало всех дорог Восточной Римской империи. Отсчёт километража по всем направлениям начинался отсюда. Более того, именно с этого места уходит главная улица Константинополя - сегодняшняя Divanyolu, которая вела прямо из сердца столицы империи в Европу. Её направление и сейчас хорошо прослеживается на карте Стамбула, но с точки зрения траффика она уже не играет особой роли, а по характеру сегодня она злачная, чумазая и торговая.
DSCF6331.JPG

53. Не советую, кстати, покупать единый музейный билет в Стамбуле. На первый взгляд, хорошо - получаешь доступ к десятку музеев с существенной скидкой. Но во-первых в билет входит множество музеев, расположенных далеко на окраинах в не самых уютных районах, и до всех из них Вы вряд ли дойдёте, а во-вторых на некоторые самые важные, в которые Вы наоборот точно захотите сходить, он не распространяется. Например, на Цистерну Базилику.
DSCF6316.jpg

54. Небольшая мечеть XV-го века Yerebatan на одноимённой условно пешеходной улице, близ площади Султанахмет:
DSCF6311.JPG

55. Вероятно, третья по популярности достопримечательность Стамбула, куда все идут в первую очередь, - Цистерна Базилика. Это древнее подземное водохранилище опять же византийской эпохи, которое должно было обеспечить центр города, включая самого императора, водой в случае каких-либо неурядиц. Например, осады или войны. Это вход, основное - под землёй. Очередь пугает, но двигается быстро:
DSCF6300.JPG

Стамбул отличается от привычного россиянину города. Исторический центр со всеми достопримечательностями - это скорее бедная периферия со старыми домами, а жизнь стамбульской элиты и богачей протекает где-то далеко, в северной части Босфора. Это как если бы в Москве у кремля стояли деревянные хибары и жил бы в них суровый пролетариат, а вокруг ходили бы туристы. Ну а всякие депутаты и бизнесмены просто не выезжали бы за пределы Рублёвки. Тут как-то так - стоит дворец Топкапы, Айя-София, Голубая мечеть и Цистерна Базилика, а чуть немного отойдёшь - и сплошной азиатский базарный колорит. Им мы и будем проникаться в следующей части - пройдёмся по всей Divanyolu и полазим по закоулкам огромного старого района Фатих. Ну а начнём, дабы не прерываться, с погружения в Цистерну Базилику.
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

О проблемах Дубая: на парковках скопилось слишком много брошенных «Феррари»

Объединенные Арабские Эмираты — одна из богатейших стран мира, но и там не все гладко. Проблемы, правда, весьма экстравагантны. Да настолько, что иные государства с радостью приняли бы такой удар на себя.


В ОАЭ, и в особенности в Дубае, постоянно растет число люксовых автомобилей, которые владельцы оставили покрываться пылью на парковках. За год обнаруживают более трех тысяч брошенок. Полиция увозит их с глаз долой, чтобы продать на аукционе за бесценок. Но все это напоминает сражение с гидрой: убираешь одну грязную «Феррари», а на ее месте появляются еще две.
(Всего 8 фото)

Источник: Viralnova
Вы, наверное, подумали, что это зажравшиеся шейхи мусорят машинами, когда покупают новую. Однако дело не в этом. Практически все покинутые BMW, «Порше», «Мерседесы» и прочие дорогущие тачки раньше принадлежали иностранцам — квалифицированным специалистам, которые приехали в Дубай зарабатывать деньги.

Комфортно устроившись на берегу Персидского залива, они набирают кредиты, чтобы ездить на таких же роскошных авто и носить такие же тяжелые часы, как подданные Эмиратов. Но если их бизнес прогорает или просто финансы начинают исполнение романсов, то над нерасчетливыми эмигрантами нависает реальная опасность получить тюремный срок.
В ОАЭ, как и во многих странах, живущих по законам шариата, оформление банкротства не спасает от ответственности. В сущности, эта процедура для физических лиц вообще не предусмотрена. А невыплата кредита — это уголовное преступление.
Для того чтобы не загреметь за решетку, неудачливые иностранцы спешно улетают домой и никогда не возвращаются. Поэтому-то большинство машин находят на парковках аэропортов.
Уж лучше расстаться с Ferrari Enzo, чем сменить деловой костюм на тюремную робу.

Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Последний свидетель Восточного Берлина: лица уходящей эпохи

 
В 1981 году немецкий фотограф Харф Циммерманн переехал в пятиэтажный дом без лифта в Восточном Берлине на улицу Хюфеландштрассе. Район был своего рода аномалией в городе: красивые фасады и балконы зданий, зеленеющие липы вдоль широких тротуаров и огромное количество частных магазинчиков.


Однако к 1985 году разрушающиеся балконы убрали, а в 1987 году срубили последние липы, растущие на отравленной протечками газа земле. Харф Циммерманн, почувствовав, что поневоле становится последним свидетелем того, что скоро исчезнет навсегда, вышел на улицу с фотоаппаратом и начал снимать.
«Казалось, все чувствовали особую связь с этим местом и некую ответственность за него, действуя по молчаливому согласию и трудясь над сохранением своего красочного островка в море серости и однообразия», — вспоминает Циммерманн.
main

Источник: Design You Trust
Рок-группа Phonolog.
На углу Хюфеландштрассе и Бетцоштрассе.
Государственная мясная лавка Wild Geflügel.
Господин и фрау Флейшер с собакой Путци.
Электрики.
Бультерьер Рокки перед Mercedes 1936 года.
Соседка Циммермана фрау Тепфер с внуком Рене.
Фрау Бер (в центре) с дочерью, внучкой и ее другом на 38-летнюю годовщину основания ГДР.
Невеста и жених Дресслер отмечают свадьбу в день 750-летия Берлина.
Студенты.
Студент по прозвищу Студент.
Работницы кооператива «Берлинские цветы».
Слева направо: Беата с дочерью Генриеттой, другом Матиасом с сыном Грегором и их общей дочерью Лилли.
Ингеборга с сыном, внуком и бабушкой.
Марго Шульц, инвалид на пенсии, с тремя из 14 своих детей.
Смотрите также: Немцу показали советский фильм «Кавказская пленница», и вот его комментарии
Как выглядит один из старейших кварталов красных фонарей в Берлине
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Монголія очима Павла Петрушка

Автор:
Монголія з неймовірними просторами вражаючої незайманої природи – зараз один з найбільш модних туристичних напрямків. Цього року авторитетний міжнародний рейтинг включив її в ТОП-10 найяскравіших країн світу, рекомендуючи разом із Колумбією, Бермудами й Ефіопією до обов’язкового відвідування. 
 
Ця країна далеко не найбільш комфортна для відпочинку, але надзвичайно цікава і колоритна. Для європейця – це просто неймовірна цивілізація, і поїздка туди – на кшталт екстремального туризму. Про свій незвичайний досвід подорожі у Монголію нам розповів телеоператор Павло Петрушко.
Я перетинав кордон з Монголією, рухаючись автотранспортом. Це абсолютно віддалена країна. З-поміж авіаперевізників тут мають дозвіл лише двоє – китайський і монгольський, решта, виходить, як чартери. Унаслідок цього ціни на перельоти туди дуже високі. Та все одно туристи їдуть, особливо машинами, навіть влаштовуючи, наприклад, ралі на далекі відстані.

Сухе-Батор був першим містом, в котре я потрапив. За мірками Монголії воно доволі велике. У Сухе-Баторі, як і у більшості міст, зведено монументальні пам’ятники комуністичним лідерам, що несуть дух комунізму. Мені здається, що місцева особливість – це така собі консервація часу. Територія Монголії і у прямому, й у переносному сенсі відділена від цивілізації, оточена дикими землями. Ось, наприклад, заходиш у буфет (по-іншому не назвати), а там одинока «Пепсі» виставлена якимось досягненням, як у нас 1991 року.
Від кордону до столиці я їхав ніч поїздом. В Улан-Баторі знайшов гест-хаус, котрий був повністю заповнений мандрівниками з різних куточків світу.Фото pbs.twimg.com
В Улан-Баторі є райони з цілком сучасною архітектурою і цивілізацією. Але при цьому є й ті, котрі повністю складаються з юрт. Не кажучи вже про те, що сільська місцевість – це виключно юрти.
Ця будівля займає стандартну ділянку землі квадратної форми приблизно у 8-10 соток. Ця земля у приватній власності, але на ній заборонено будувати. Там просто стоїть юрта і, як правило, якийсь примітивний позашляховик. Юрта – це круглий намет, тобто вона розкладається. По суті, її збирають на заводі, на конвеєрі, як туристичний намет, і продають у готовому вигляді. Людина не будує дім, а купує собі готовий. І в цьому домі немає навіть підлоги. На землю, оточену юртою, монголи кидають дошки, на дошки – шкури, на шкури – килими чи просто килими у кілька шарів. У центрі розводять вогнище для обігріву.
Розмір житла залежить від достатку власника і складу його сім’ї. Звичайна юрта має близько 8-9 метрів у діаметрі, велика – 12. Є більш нові з брезенту, гуми, а є старого формату, зроблені із шкур із дерев’яними кілочками.
І ось більшість монголів на постійній основі так і живуть, навіть узимку. Не те, щоб це було комфортно, просто у них інший підхід до життя, ніж у європейців.Фото wildernesstravel.com
В Улан-Баторі є й громадський транспорт – тролейбуси. Так от існують такі маршрути, в котрих вони їдуть ґрунтовою дорогою серед юрт. Асфальт у Монголії – це взагалі рідкість, хай він навіть дуже битий чи в ямах. Але наявність будь-якого покриття – це круто.
Це споконвічна країна кочівників. Загалом стиль життя зберігся і до наших днів. Деяка частина місцевих жителів так і кочують по Монголії з юртами. Чому? Наприклад, худоба з’їла всю рослинність в окрузі – і люди пересуваються на нове місце зі своїм господарством.
Клімат у Монголії різко континентальний – найжорсткіший, який тільки є. Країна дуже віддалена від океану, тому й еталонний континентальний клімат. Узимку морози в 30-35 градусів. А літо надзвичайно спекотне і задушливе.
Країна малобюджетна. Тут все дуже дешево. Тому машину можна орендувати навіть з водієм. Жодних мережевих компаній з оренди авто я не зміг знайти: скоріше за все, їх тут немає взагалі. Тому можна тільки у приватному порядку домовлятися з місцевими. Ціна за тиждень оренди з паливом і т. д. вийшла менш ніж 200 доларів.
Я якось зупинявся в сільській місцевості в юрті (під час подорожі країною на такій от орендованій машині). І був шокований тим, як тут готують їжу. У будівлі є примітивна пічка – щось на кшталт буржуйки. Хоча буває, що страва і просто на вогні готується: на вогонь кидають камені, на камені – шматки м’яса з картоплею чи ще з якимись овочами.
От монгольський суп – це просто якесь вариво, рідота такого приблизно сірого кольору. Поставили воду у величезному казані на вогонь, кинули всі види м’яса, які є – словом, все, що було на кухні, ще щедро жиру долили, перемішали – і ось тобі суп. Можливо, і є якась технологія, але з боку все виглядає так – як вийшло, так і вийшло. Приблизно так готують і в кафе – кухні, як правило, відкриті.6d078fea3cd54da1ee2accb722e7e934.jpg
Фото pinterest.com
Якось я замовив у закладі чай. Мені принесли теж доволі дивну суміш: чай у ній, звичайно, є, але є ще молоко, сіль і тваринний жир. Подають напій із шматком хліба.
Узагалі все, що можна поїсти у Монголії, – це національна кухня. Якісь мережеві європеїзовані заклади у великих містах є, але це дивина – дуже рідко зустрінеш. Причому м’ясо там все-таки добре готують. Десятки видів страв. Але загалом, на європейський погляд, вони все ж мають не надто привабливий вигляд.
Спочатку це незвично, але потім, якщо не поїсти пару днів, то все здається доволі смачним. І врешті-решт навіщо вередувати? Люди місцеві не помирають – і я виживу. Так, до речі, їдять руками майже всю їжу. Але якщо дуже попросиш прибори – тобі знайдуть, якщо ти десь у місті.
В Улан-Баторі я пішов до шамана. Там є диференціація їхньої ієрархії за кольорами – я був у синього шамана. У нього величезна пафосна юрта – приблизно у 100 квадратних метрів площею. У юрті є й охорона, і камери відеоспостереження, і постійний 3g. У шамана секретар і помічниця. Перший слідкує за сейфом з грошима і записує клієнтів з їхніми побажаннями. Сам шаман завжди просто сидить у своєму кріслі. Очі в нього завжди заплющені, і він видає рівномірний звук. Вважають, що він в астралі. До нього стоять великі черги. Люди приходять, приносять великі дари – їжу, гроші, двометрові м’які іграшки. Як проходить процедура? Приходить клієнт, відраховує плату секретареві, презент, далі за списком іде прийом: клієнт просто сідає поруч на спеціально відведене місце. Шаман навіть нічого не каже – сидить як сидів. Це триває хвилин десять.Mongolia-2016-221_feat.jpgФото timetravelturtle.com
І все ж є у Монголії і звичайні туристичні пам’ятки – усі вони зосереджені у столиці та її околицях. Центральна площа Улан-Батора – це площа Чинхісхана, увінчана величезним однойменним пам’ятником їхнього легендарного правителя. Довкола – кілька музеїв, елітні райони з кількома дорогими ресторанами і пабами. Хочете побачити все місто як на долоні – піднімайтеся на меморіал Зайсан. Неподалік від нього – парк Будди. Також цікаво буде відвідати буддійський монастир Гандантегчілен – релігійний центр країни. Чи «Віва-Сіті» з відкритим театром – модний сучасний район, перші поверхи якого зайняті ресторанами і брендовими магазинами.
Головне фото twitter.com
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Історія однієї вулиці: Шпігельгассе

Автор:
Шпігельгассе, що у перекладі з німецької означає «Дзеркальна вулиця» чи «Дзеркальний провулок» – це зовсім не найбільша і не найголовніша вулиця в Цюриху. Навіть зовсім навпаки – вона феноменально коротка і вузька, але розташована в затишних куточках міста так, що навіть рідкісний турист зможе її відшукати. 
 
Шпігельгассе просто неймовірна своєю історією. Протяжністю всього лише 160 метрів, вона – жива легенда… Її минуле пов’язане з неймовірною кількістю великих і знаменитих на весь світ людей. Ця одна чудова вулиця своєю історією гідна безлічі книг і музеїв, присвячених їй.
Чи є дзеркала в Дзеркальному провулку?
Цю крихітну вузьку каменисту вуличку можна порівняти із звивистою змійкою, котра надійно поселилася в серці Цюриха. Тільки ступивши на її бруківку, ви занурюєтеся в незвичайний шарм політичних і культурних революцій, які тут замислювалися, нібито відчуваючи дух людей, що колись жили на ній.Безымянный.jpgФото telegraph.co.uk
Звідки пішла її назва, достеменно не відомо. Але існують три версії. Перша свідчить, що на одній із невеличких башт на початку Шпігельгассе є скульптура людини, котра, за легендою, тримала в руках величезне дзеркало. За другою версією, через те, що Дзеркальна вулиця дуже вузька, люди вивішували на стінах будинків дзеркала, щоб візуально її розширити. Але це малоймовірно, тому що в стародавні часи дзеркала були дуже дорогими. Згідно з третьою версією, за Середньовіччя тут було розташоване промислове об’єднання склярів.
Шпігельгассе зароджувалася ще в XIII столітті. Не дивно, що перші споруди і тепер спокійно височіють на Напфплатц. На цій крихітній площі збудовані дві башти – Колодязна і Дворянська. Вони максимально зберегли свій оригінальний вигляд і захоплюють похмурим і величним стилем Пізнього Середньовіччя, незважаючи навіть на те, що час змінив їх під свої потреби. Тепер в Колодязній башті розташований розкішний ресторан. На площі також зберігся питний фонтан. У стародавні часи тут не було каналізації, і містяни набирали воду із таких джерел. Їхня система дотепер збереглася у Швейцарії і повноцінно функціонує.cabaret-voltaire-zurich-switzerland.jpgФото luxurycolumnist.com
Усі забудови того найпершого періоду теж збереглися, але втратили своє середньовічне обличчя через безліч сучасних модних реставрацій.
Зараз це елітна вулиця розвиненого, порівняно великого (як для старої Європи) міста. Але ще на початку минулого століття всі люди, які жили тут, мусили міцно запирати всі вікна у своїх невеликих квартирах. На вулиці стояв нестерпний сморід: тут працював жахливий ковбасний цех. Вдихати повітря Дзеркального провулку можна було хіба що вночі. І ночами тут вирувало дуже цікаве життя видатних людей, котрі залишили по собі значущий слід у світовій історії.
Розпочинається Дзеркальний провулок обителлю дадаїстів. Шпігельгассе, 1 – будинок, де на початку минулого століття збиралися дадаїсти, замислюючи переворот в літературі. Літератори і сьогодні вважають перший будинок в цьому провулку мало не священним місцем. Словом, у цих стінах невелика компанія божевільних письменників збагатила історію мистецтва новаторською течією. Їхнім лідером був французький і румунський поет Трістан Тцара. Дадаїсти оголосили раціоналізм і логіку винуватцями всій війн. Тому закликали руйнувати всі канони у мистецтві.cabaret-voltaire-saal-2017-03.jpgФото cabaretvoltaire.chФото independent.co.uk
Будинок номер 5 на цій вулиці був місцем зустрічі прогресивних європейських художників.
В 11-му будинку виріс і тривалий час жив філософ Лафатер. Якось його тут навідував Йоганн Вольфганг Гете.
У сусідньому будинку (Шпігельгассе, 12) жив Георг Бюхнер – німецький письменник, котрий теж був змушений втікати з батьківщини через свою революційну діяльність. Саме він став автором знаменитої фрази – гасла всіх революцій: «Мир хатам, війна палацам».
Закінчується Дзеркальний провулок зовні непримітним будинком, але він теж знаменитий на весь світ. На Шпігельгассе в домі під номером 14 на третьому поверсі жив і працював Володимир Ленін. Це була комунальна квартира, в якій майбутній вождь світового пролетаріату разом із Крупською орендував кімнату по сусідству з парою акторів, німецьким сімейством і родиною шевця, господаря квартири. Удень Ленін ходив у бібліотеку і писав роботу «Імперіалізм як вища стадія капіталізму», а вечори коротав у «Кабаре Вольтер». Квартири в цьому домі досі успішно здають в оренду, зокрема й апартаменти Леніна.Фото rutraveller.ru
Ясна річ, революціонерам до душі андеграунд – підвальчики і доведений до абсурду глазур кабаре. Один із таких легендарних злачних закладів розташований на Шпігельгассе.haus_01.jpgФото walterlenz.wordpress.com
«Кабаре Вольтер» – це якраз такий собі прокурений підвальчик. Тут влаштовували декламації віршів і перформанси у стилі абсурд. Тут писав «Квітневі тези» Ленін, і тут розважались, вигадуючи нові рими і форми, дадаїсти. «Вольтер» зберігся ще з тих часів. Тепер це три заклади – кафе, масштабний центр сучасного мистецтва і сувенірна крамниця.
Головне фото venagid.ru
Категория: Без рубрики  комментарии отключены

Художник превращает скучные фасады в яркие сценки, полные жизни

 
Представьте себе, что вы возвращаетесь из долгой поездки в свой дом и… не можете его найти.
Такое действительно могло бы случиться, если бы вы жили в одном из зданий, которого коснулась талантливая рука французского художника и мастера стрит-арта Патрика Коммеси.


Вместе со своей командой он создает огромные росписи, превращая скучные и серые фасады обычных домов в суперреалистичные сценки из жизни.
Кстати, художник часто изображает в своих картинах реально живших людей, так или иначе прославившихся и вошедших в историю того города, где он творит.
7

Источник: a-fresco.com
В стиле Ренессанса.


Оживший кинотеатр.

Кафе актеров.


Бар «Зеленая волшебница».
Кафе «Акведук».
Ромео и Джульетта.





Кинотеатр «Валуа».

Категория: Без рубрики  комментарии отключены
Наш кулинарный блог