Замість Риму та Афін: наймолодші міста планети

Старовинні міста з їхніми пам’ятками архітектури, традиціями й атмосферою – це, безумовно, знахідка для туриста, оскільки саме в них можна багато дізнатися про ту чи іншу країну і її жителів, краще зрозуміти їх. Утім, серед мандрівників можна виділити й іншу групу за інтересами – любителів урбанізму і сучасного містобудування. 
 
Спеціально для них – наш сьогоднішній матеріал, присвячений наймолодшим містам планети, хоча і шанувальники старовини неодмінно знайдуть у них щось цікаве для себе.
Перш ніж почати розповідь, слід зробити застереження: ми спеціально не включали в нашу добірку недобудовані міста майбутнього чи так звані «корпоративні міста», більшу частину яких прямо зараз зводять на Близькому Сході чи в Азії, оскільки на даний момент там практично ніхто не живе. Також ми не розглядали такі випадки, коли нове місто було утворено шляхом злиття інших, чи коли селище чи село набувало статусу міста, оскільки подібні явища відбуваються у світі щодня. У нашому фокусі тільки ті молоді з точки зору заснування населені пункти, де справді живуть і працюють люди, і перелічити їх можна по пальцях однієї руки.
Столичні звичаї
М’янма – країна дивовижних традицій, з-поміж яких особливо вирізняється звичка переносити власні столиці. Останній на цей час подібний логістичний переїзд стався 2005 року, коли 11 листопада на 1100 військових вантажівках одинадцятьма батальйонами було перевезено майно 11 міністерств у нове місто, що отримало назву Найп’їдо. Після цієї офіційної частини, пов’язаної з астрологією, столиця почала масово заселятися жителями країни. Одне з міст Азії, що стрімко зростає, Найп’їдо вражає своєю архітектурою – як сучасними хмарочосами і торговими центрами, так і зробленими «під старовину» храмами і пагодами. Деякі урбаністи називають нову столицю М’янми не інакше як «вітриною», оскільки тут все виблискує і світиться від новизни. Проте за трохи більш ніж десять років свого існування місто розрослося до практично мільйонного мегаполіса, що, звичайно, феноменально, і в деяких місцях вже трохи «обтерлося», що природно. Хоча хто знає, можливо, місцева влада вже позирає на інші території своєї країни, плануючи новий переїзд.  

«Спальник» для Тель-Авіва і Єрусалима
В Ізраїлі є одразу кілька міст із назвою Модіін. Нас цікавить те, чия повна назва – Модіін-Маккабім-Реу, оскільки його будували зовсім недавно як планове, розраховане на 250 тисяч жителів, котрі їздять на роботу або в Тель-Авів, або в Єрусалим. Розташований між двома головними ізраїльськими містами Модіін - чудовий приклад міста – спального району. Завдяки найважливішим магістралям, близькості аеропорту імені Бен Гуріона і приємній природі тут не так відчувається тель-авівська вологість і починаються єрусалимські гори. Цей населений пункт дуже цінують самі ізраїльтяни. З 1993-го, року свого заснування, Модіін постійно розростається, збільшується і його населення. Сьогодні тут проживають близько 80 тисяч людей, і це число росте буквально з кожним днем. Ідеальна інфраструктура, вулиці і бульвари, що прямують в долини, ліси, пагорби і навіть сталактитові печери в заповідниках – усе це робить його неймовірно привабливим. Туристам варто особливо придивитися до кількох пам’яток – парку мініатюр «Міні-Ізраїль» і старовинного монастиря Латрун.

Перше «живе» місто майбутнього
На самому початку статті ми казали, що не будемо розглядати міста майбутнього, які будують у даний момент, але не розповісти про вже готове – південнокорейське «розумне» місто майбутнього Сонгдо – просто неможливо, адже воно вже заселене жителями і функціонує. Будівництво, розпочате 1994 року, частково продовжується і сьогодні, але переважну більшість об’єктів вже здали в експлуатацію. Прямо зараз в цьому футуристичному населеному пункті, де сміливо можна знімати науково-фантастичні фільми, проживають близько 50 тисяч людей, а ще приблизно стільки ж приїжджають сюди щодня працювати. Місцева інфраструктура заснована на застосуванні високих технологій і, либонь, заслуговує не однієї статті чи навіть книги. Взяти бодай найбільш вражаючі сторони тутешнього життя: кожен містянин має унікальну смарт-карту, котра є його особистим ключем до метро, парковки, кінотеатрів, прокату велосипедів і таке інше. Кажете, парковки – це велика проблема міст? Як би не так, – подумали в Сонгдо і розмістили 95% паркувальних місць під землею, зробивши вулиці вільними для пересування. Фантастика, але тут навіть сміття у квартирах, завдяки унікальній системі утилізації, саме всотується і сортується. Південна Корея перетворює цю місцину у максимально комфортабельну з усіх боків: для міста розроблюють окреме законодавство, що дає йому статус вільної економічної зони із власною системою оподаткування. Тому незабаром його населення виросте ще як мінімум вдесятеро: слідом за айтішниками і науковцями сюди підтягнуться і бізнесмени з усього світу.

Відлуння Чорнобиля
Славутич, розташований всього в п’ятдесяти кілометрах від сумно відомої Чорнобильської АЕС – наймолодше місто України. Його звели і заселили всього за пару років – з 1986-го по 1988-й, рекордно швидко навіть для знаменитих радянських планових будівель. Сьогодні там мешкають близько 25 тисяч людей, і практично кожна сім’я так чи інакше пов’язана із зоною відчуження. Славутич збудували не тільки для переселенців, але й для вчених і співробітників станції, котрі й дотепер змушені їздити туди на роботу, щоб контролювати процеси, що там відбуваються. Незважаючи на жорсткі часові рамки будівництва, місто об’єктивно вийшло дуже комфортабельним. Згідно з різноманітними рейтингами, навіть незважаючи на близькість зони відчуження, самі українці час від часу називають Славутич найбільш сучасним містом своєї країни й одним із найкращих для життя. Детально сплановане видатним архітектором Леонідом Вавакіним, воно і сьогодні викликає захоплення своїми продуманими районами, розв’язками, архітектурою. Більше того, навіть у туристичному плані воно дуже цікаве не лише як «об’єкт поруч із Чорнобилем», а скоріше як вдалий приклад пізнього радянського урбанізму. Оскільки зведення Славутича можна сміливо назвати «будовою народів», кожна його частина примітна по-своєму, оскільки тут можна знайти і вільнюський квартал, і бакинський, і київський, названі за місцем організації будівельних бригад. У наші дні Славутич уже особливо не забудовують, утім, як місцеві, так і закордонні активісти і дизайнери продовжують його покращувати, створюючи громадські простори, влаштовуючи фестивалі і облагороджуючи.

Британська глибинка по-новому
192-тисячне англійське місто Мілтон-Кінс візуально дуже помітно вирізняється з-поміж інших британських населених пунктів. Усе тому, що його збудували в 1970-х роках, застосовуючи тільки сучасні технології і відійшовши від місцевих традицій містобудування. Тут не знайти історичного центру, столітніх особняків і легендарних вікторіанських готелів, пабів і ресторанів. Зате місцеві жителі насолоджуються ідеально спланованими дорогами, розв’язками, велосипедними доріжками і торговими центрами, один з яких – мало не найдовший в Європі – розтягнувся на три милі. Своєю появою Мілтон-Кінс завдячує керівництву країни, оскільки в 1960-х роках було ухвалено рішення збудувати на південному сході країни одразу кілька нових міст, щоб якось розвантажити великі міста – Лондон, Ліверпуль, Манчестер та їхні передмістя. Серед усіх населених пунктів, збудованих тоді, саме Мілтон-Кінс найцікавіший. До столиці королівства всього година їзди, як і до Оксфорда, Кембриджа і Бірмінгема. Також на увагу приїжджих заслуговують гірськолижний центр Xscape, пейзажний парки при садибі Стоу, зоопарк і, звичайно ж, криптографічний центр, де в роки Другої світової війни працював і розшифровував нацистські телеграми знаменитий Алан Тьюрінг. 
Категория: Без рубрики
Вы можете следить за комментариями с помощью RSS 2.0 ленты. Комментарии и трекбеки закрыты.

Comments are closed.

Наш кулинарный блог