На подіумі: Україна

Український традиційний одяг – цілком унікальний, яскравий і самобутній. Не дивно, що він досі лишається настільки ж актуальним серед українських і закордонних модниць.
 
 В останні роки дизайнери все частіше створюють колекції «за мотивами» головного символу – вишиванки, а багато голлівудських зірок час від часу вдягають сорочки з магічними орнаментами, вважаючи їх верхом елегантності.
Ще донедавна національний український одяг був поширений переважно в селах і маленьких містах, де місцеве населення дуже суворо дотримується давніх традицій. Сьогодні ж ми щодня зустрічаємо людей у традиційних вишиванках на вулицях великих міст. І не тільки у свята, а й у звичайні сірі будні, котрі за допомогою різноманітних барвистих орнаментів стають трішечки яскравішими і теплішими.

Фото ukrainianchi.com
Історія українського костюма невіддільна від традицій, що існували в Київській Русі. Підтвердження тому знаходимо в легендарному «Слові о полку Ігоревім», де багаторазово згадані такі елементи наряду, як свита, кожух і шаровари. Відтоді в наступні століття перекочував і основний елемент українського національного костюма – сорочка. З давніх часів робота над національним костюмом була сакральним процесом, в якому відображалося прагнення наших рукодільниць передати старовинні традиції і перенести на тканину мальовничу українську природу, що так контрастувала із сумними подіями, котрими протягом століть було сповнене життя народу.
Справжнім витвором мистецтва був жіночий національний наряд. Його ключові елементи – вишиванка, довга спідниця, запаска, жилетка і національне взуття. Талановиті красуні доповнювали цей образ безліччю барвистих деталей – намистом чи бусами, широким поясом, довгими стрічками, а також певним головним убором.

Фото www.uamodna.com
Головний убір був важливою частиною жіночого гардероба, котрий міг багато сказати про свою власницю. Приміром, незаміжні дівчата віддавали перевагу ніжним вінкам, прикрашеним квітами чи яскравими стрічечками, заміжні – очіпку (убору у вигляді шапочки з поздовжнім позаду, котрий зашнуровували), що прикривав волосся. Знімали його жінки тільки перед сном. Очіпки створювали із найрізноманітніших матеріалів, таких як полотно, шовк і парча. Використання дорогих тканин пояснюється тим, що очіпок був популярний у всіх прошарках суспільства. Поверх очіпків вдягали святкову намитку (шматок білого полотна завдовжки від 1 до 5 метрів, котрий в різні способи намотували навколо голови). Ходити без головного убору було небажано: існувало повір’я, нібито це може принести різноманітні біди, такі як неврожай чи повальна хвороба худоби. Що стосується взуття, в теплий час року українки використовували черевики на маленькому підборі, а взимку – шкіряні чобітки з візерунками.
Чоловіче вбрання було також доволі виразним: воно підкреслювало волелюбний характер українців і враховувало особливості їхнього побуту. Складався костюм із вільної сорочки, таких же шаровар, свитки і широкого паска. Головним видом взуття слугували чоботи. Улітку чоловіки вдягали на голову солом’яні брилі, котрі захищали від пекучого сонця. Узимку – шапки із шкіри чи овечої шерсті. Також у холодну пору року видублені овечі шкури використовували для виробництва кожухів. Почесне місце в зимовій «колекції» займали жилетки з овчини, свитки, жупани.
Головна особливість українського національного костюма в тому, що за загального принципу наряду майже кожен регіон створював його власний унікальний варіант. Відмінності починалися з візерунка і кольору вишивки і закінчувались на деякій різниці у ключових елементах. Наприклад, гуцула легко було впізнати по кресані – чорному фетровому капелюху, прикрашеному пряжкою, з-під якої стирчало пташине перо. Жителі гірських районів дуже полюбляли носити кептар – безрукавку із хутра, котра зігрівала і захищала від гірських вітрів. Був ще й лейбик – та ж безрукавка, але вже із сукна, котра припала до смаку жителям північної частини країни. А от мешканців західних регіонів вирізняло особливе взуття - постоли, котрі робили із цільного шматка шкіри і носили поверх онуч.

Фото www.uamodna.com
Особливим таїнством для кожної української рукодільниці була вишивка. Вона мала сакральне значення. Кожен орнамент ніс власний закодований сенс і мав приносити щастя, сприяти доброму врожаєві чи довгим роками подружнього життя. У кожному регіоні були поширені власні кольори. Наприклад, центральні області славилися своїм червоно-чорним орнаментом, південь – червоними і жовтими кольорами.
Традиційні наряди багатьох країн так і не змогли влитися в нове століття. Їх шанують, використовують на всіляких національних святах, але у повсякденному житті використовують вкрай рідко. У випадку з Україною все не так: без деяких елементів гардероба, таких як блузи і плаття, прикрашених традиційними орнаментами, чоловічі капелюхи і теплі кожушини, ми просто не можемо уявити наше життя. І така прихильність закономірна, адже вони перегукуються з одягом наших предків, не даючи змоги національному наряду піти у минуле, але обіцяючи йому довге майбуття.

Фото www.poetryclub.com.ua
Заглавное фото mlyn.in.ua
Категория: Без рубрики
Вы можете следить за комментариями с помощью RSS 2.0 ленты. Комментарии и трекбеки закрыты.

Comments are closed.

Наш кулинарный блог