Ми там були: Брюгге

Торік навесні випала нагода побувати в Бельгії. Приблизно 2 роки тому я поставив собі за ціль крутити педалі скрізь, де подорожуватиму. По-моєму, велосипед – найкращий спосіб міського туризму. Так ти завжди учасник життя, а не тільки спостерігач, як-от з вікна автобуса чи авто...


На вело-байку весь витрачений час є не відстанню, а подорожжю. Ти не скутий ніякими маршрутами і таймінгами. А взагалі, де, як не в Бельгії кататись на двоколісному? З певних технічних причин це не вдалося зробити у Брюсселі, однак бажання було сповна реалізовано у Брюгге.
Найближчий прокат знайшли на мапі в самісінькому центрі міста. Ось таким був прайс:

Отже: серце Фландрії, двоє нас, два ровери, один день і, звичайно ж, типова бельгійська погода – дощ (часом дуже сильний, холодний, нестерпний).
Детально не зупинятимусь на описі Брюгге – це я навряд чи зроблю краще за першого-ліпшого путівника або Вікіпедію. Скажу тільки, що історичний центр внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Статки міста в Середні віки були неймовірно великими, звідси – численні пам’ятки архітектури, збережені в чудовому вигляді й донині. І що справді вражає, то це цілісність: бачимо не окремі поодинокі споруди чи їхні залишки на певних вулицях, як часто буває, а суцільне древнє місто у місті. За день не обійдеш, але об’їдеш.

Серед найцікавіших з архітектурної точки зору об’єктів у своєму must see-рейтингу я б відзначив 83-метрову вежу Белфрай, побудовану 1240 року, і міську ратушу. Остання є однією з найстаріших збережених цивільних будівель історичної Фландрії. Її багатство і пишність дозволяють судити про важливе економічне і політичне значення середньовічного Брюгге. Створена в традиціях церковної готики, вона стала законодавицею моди у фламандській цивільній архітектурі свого часу. За її зразком було споруджено інші знамениті ратуші. Абсолютним шедевром є готична зала із численними фресками 19 століття.

Зупинили ми свої байки біля церкви Богоматері (Church of Our Lady), де зберігається єдина скульптура Мікеланджело, що за його життя опинилася по той бік Альп, – «Діва Марія з немовлям» («Мадонна Брюгге»). Вежа собору заввишки 122,3 метри залишається найвищою спорудою в місті і другою за висотою у світі вежею, викладеною цеглою (поступається лише церкві Святого Мартіна в Ландсхуті, Німеччина).

Подорожуючи, я зрозумів, чому місто називають північною Венецією: глибокі канали, десятки мостів, у тому числі й розвідних, ратуша, яка приймає делегації туристів зі всіх куточків світу, палаци, собори, замкові мури, середньовічні сади, маленькі традиційні родинні ресторани та кав’ярні, усюди потемніла від часу цегла, гострі шпилі та вузькі вікна – все поєднується у справді неперевершений архітектурний комплекс, велич якого диктує саме виваженість готичних шпилястих веж.
Висота деяких з них на фоні інших кількаповерхових споруд вражає, а от ширина вулиць розчаровує (зрештою, нічого дивного для цієї частини Європи, та все-ж): розминутись на дорозі з авто загалом можна, а на тротуарі з людиною – часом проблематично. А коли вас їде двоє, крім того, вимощена бруківкою дорога стає слизькою для гальмування – крутити педалі потрібно справді любити, щоб іти в прокат, коли починається злива…

Особисто я люблю досліджувати місто без підказок путівників, якими зазвичай послуговуються туристи, а їздячи без карти різними маленькими вуличками, де живуть місцеві. Там – дух міста, його атмосфера. У центрі Брюгге такі вулички практично не міняються століттями. І якщо в районі ратуші туристів стільки, що ніде ступити, то, від’їхавши трохи далі, можна натрапити на цілком порожні провулки, не менш цікаві з архітектурної точки зору. Ось так весь час ми і намагались крутити педалі, щоб відкривати нове і грітися.
У сучасній частині міста ми не були. Дивно, але якось не дуже й хотілось. З історії, частиною якої ти був останні кілька годин, не надто хочеться повертатись у звичні локації.
Здавши велосипеди, ми, задоволені та мокрі, вирішили зігрітись чаєм і перекусити. Попри велику кількість різноманітних закладів на Markt (звична для середньовічної архітектурної традиції площа в центрі міста), всі вони без винятку були зайняті (в дощ та мряку важко гуляти довго). Тож, аби потрапити всередину, потрібно було простояти в черзі. Найменша виявилась до ресторану Sint Joris, отож ми й подались туди на чашечку чаю і декілька легких сандвічів за 10 євро на двох. Далі – вокзал та швидкісний поїзд до Брюсселя.

Ще одна неймовірна місцина залишилася в пам’яті та відклалась у м’язах. А як ще доповнити подорож витонченим бельгійським шоколадом зранку, особливою бельгійською смаженою картоплею на обід і неперевершеним бельгійським пивом на вечерю – навіть не знаю, що може бути краще!
І насамкінець ще декілька цікавих фактів:
Брюгге – одне із найбільш відвідуваних середньовічних міст у світі.
У Фландрії налічується майже 470 замків, близько 50 з них містяться поблизу Брюгге.
Місто славиться не лише виробництвом шоколаду та пива, а й знаменитими на весь світ розкішними мереживами, виготовлення яких можливе завдяки великій кількості льону, який вирощують у Фландрії.
Фото Романа Маткова

Категория: Без рубрики
Вы можете следить за комментариями с помощью RSS 2.0 ленты. Комментарии и трекбеки закрыты.

Comments are closed.

Наш кулинарный блог