Леніну й не снилося… Вражаючі мавзолеї

Автор:
Великі й не дуже світу цього змушують голосно говорити про себе не тільки за життя, але й після смерті. А як, власне, можна промовчати, дивлячись на помпезну усипальню того чи іншого діяча, навіть не беручи до уваги єгипетські піраміди.
 
 Outlook переконався в тому, що мавзолей Володимира Ілліча на Красній площі – досить скромний притулок на відміну від...
Ну, наприклад, від «могилки» іспанського диктатора і кіномана Франциско Франко. Так, вам не привиділося – вождь з Піренеїв не надто захоплювався літературою, зате без фільмів жити не міг. У всіх його резиденціях були прекрасні зали для перегляду улюблених стрічок генералісимуса. Крутили чи ні якісь картини в Долині Загиблих – невідомо, але погодьтеся, що ця усипальниця чудово виглядає в кадрі. Меморіал, розташований у 58 км від Мадрида, почали зводити ще за життя каудильйо. Кажуть, навіть архітектори, які багато чого бачили, про себе називали Франко не інакше як «фараоном з власною пірамідою». 18 років будівництва, 6 мільйонів керамічних елементів, 150-метровий хрест, майже 300-метрова базиліка, вирубана в скелі, тисячі загиблих робітників (здебільшого політв’язні) – усе це перетворило об’єкт на один із найбільш грандіозних мавзолеїв світу. Щорічно сюди приїжджають туристи з усіх куточків планети і шанувальники вождя, хоча з 2007 року іспанська влада надала комплексу статус пам’ятника жертвам франкізму (крім самого диктатора, тут поховано від 33 до 40 тисяч учасників громадянської війни) і заборонила проводити будь-які політичні заходи.Фото meros.org
Наполеон Бонапарт, за свідченням сучасників, був не найскромнішою людиною, та монументів собі за життя, на відміну від Франко, він не зводив. Проте його прах покоїться у величній споруді, яка поряд з Тріумфальною аркою і Ейфелевою вежею є одним із символів Парижа. Будинок Інвалідів з двічі позолоченим куполом (на це пішло понад 30 кг золота) – ідеальний приклад архітектури класицизму. До речі, його назва зовсім не пафосна, адже він був зведений для ветеранів ще в 17 столітті і донині частково використовується за призначенням. Сьогодні там проживає трохи більше сотні інвалідів французької армії, яким до душі «сусідство» з великим полководцем і його сподвижниками. Хоча з приводу останнього вже з десяток років виникають сумніви. І нехай навіть знаменитий Гюго писав, що в 1840 році попрощатися з імператором вийшло близько півмільйона людей і «здавалося, ніби весь Париж перемістився в одну частину міста, як вода у вазі, яку перехилили», – усіх їх могли обдурити. З 2002 року багато французьких істориків та експертів час від часу вимагають від уряду перевірити останки, адже існує версія, згідно з якою під куполом покоїться зовсім не Бонапарт, а такий собі Жан Батист Кіпріані – його метрдотель.Фото flymeango.com
На іншому кінці Європи, в Туреччині, – свої кумири. Серед них і Мустафа Кемаль Ататюрк, засновник і президент першої республіки. Після його смерті в 1938 році тіло «батька турків» кілька разів було перепоховано, поки не знайшло своє постійне пристановище в мавзолеї зі складною назвою Аниткабір. Побудований за 7 років (1944-1953), він і до цього часу є для жителів Анкари та всієї країни таким же священним місцем, як і мавзолей на Красній площі в роки СРСР для комуністів. Щороку сюди приїздить не менше 2 мільйонів відвідувачів, переважна частина яких – турки. Окрім самої будівлі, парку та музею, усипальниця привертає увагу своєю колекцією автомобілів Кемаля і точно відтвореним його робочим кабінетом.Фото frenchparis.ru
На черзі, напевно, найзнаменитіший мавзолей на землі – індійський Тадж-Махал. Споруджений за вказівкою правителя Шах Джахана ще 1632 року, він з’являється мало не в кожному другому фільмі про Індію. Першою у ньому поховали дружину падишаха Мумтаз Махал, яка померла при пологах. Пізніше з’явилася ще одна гробниця – самого Джахана. Будували усипальницю 20 тисяч робітників, багато з яких, за легендою, були вбиті після зведення комплексу. Щорічно його відвідують 4 мільйони туристів, яких притягує не тільки величність споруди з білого мармуру, а й десятки міфів, пов’язаних з нею. Найбільше мені подобаються два з них. Згідно з першим, Шах Джахан хотів створити на іншому березі річки Джамни близнюка з чорного мармуру і з’єднати будівлі сірим мостом, проте його планам не судилося збутися. У другій же легенді йдеться про те, що в 19 столітті правитель Британської Індії, лорд Вільям Бентінк, хотів зруйнувати Тадж-Махал. Причина тому – мармур, який генерал-губернатор нібито збирався продати на аукціоні. Як кажуть, добре те, що добре закінчується: пам’ятник стоїть у повній цілості, і над ним навіть заборонено літати.taj-mahal-agra-india-TAJ0217.jpg
Фото travelandleisure.com
Завершимо ми, власне, тим, з кого й почали – Володимиром Іллічем Леніним. Звісно, його усипальня в центрі Москви явно програє наведеним вище об’єктам за багатьма параметрами. А все могло бути інакше, адже так і не побудований Палац Рад у столиці СРСР мав стати не просто мавзолеєм, але й однією з найбільш грандіозних споруд світу. Зруйнований більшовиками храм Христа Спасителя «звільнив» величезну територію, і саме на його місці в 1937 році почали закладати фундамент 420-метрової будівлі (на той момент нічого вищого на землі не було). Однак війна, а разом з нею й економічні труднощі так і не дозволили 100-поверховому хмарочосу з Леніним нагорі стати символом «нової Москви» (хоча на листівках і планах міста він встиг з’явитися). Споруджені конструкції вирушили на фронт, перетворившись на мости та інші об’єкти стратегічного призначення, а з їх решток зробили великий басейн. Після війни про проект вже майже не думали, тому він лишився тільки на папері та в деяких фантастичних і псевдоісторичних фільмах.zdfgb.jpg
Фото 29palms.ru
Головне фото lonelyplanet.com
Категория: Без рубрики
Вы можете следить за комментариями с помощью RSS 2.0 ленты. Комментарии и трекбеки закрыты.

Comments are closed.

Наш кулинарный блог